Педагог – чи не найважливіша професія в Україні. А донедавна наші освітяни відзначалися ще й тим, що отримували зарплатню на рівні вантажників. Ні в якому разі не хочу образити вантажників, але погодьтеся: майбутні педагоги 5 років вивчають профільні та додаткові дисципліни, ази педагогіки, премудрості психології, методику виховання і навчання та багато чого іншого, щоб потім прийти на роботу до школи й отримувати мінімальну зарплатню.
Ще 5-6 років тому студент педуніверситету отримував підвищену стипендію в розмірі близько 840 грн., а молодий спеціаліст – зарплату 960 грн. Тож не дивно, що отримавши дипломи, педагоги не поспішали переступати шкільний поріг, а надавали перевагу роботі за прилавками торгівельних яток. З підвищенням мінімальної зарплатні ситуація дещо змінилася, і молодий учитель, який з педучилища або педінституту приходить в школу, зміг претендувати аж на 1360 гривень чистого окладу (правда, на цю суму сьогодні прожити практично не реально, адже разом із підвищенням зарплат зросли й ціни).
У вчителя вищої категорії, для порівняння, посадовий оклад становить 1800 гривень, але для цього треба пропрацювати на освітянській ниві 15-20 років. Та це лише частина тієї зарплатні, яку отримує педагог. До неї ще є кілька надбавок: 30% додається за стаж (але ж і його треба заробити!), 10-20% – за перевірку зошитів (в залежності від навчальної дисципліни), 25% додається за класне керівництво і 15% – за завідування кабінетом. Всі ці доплати разом дозволяли вчителю заробити в середньому до 3500 тис. грн. Проте врахуйте, що клас, кабінет, чи зошити, за які доплачують, і відповідний стаж є далеко не у всіх вчителів («старожилам» освіти тут точно нема на що скаржитися, а от іншим…).
Єдина надбавка, яка реально підтримувала молодих фахівців і приємно радувала досвідчених педагогів, з’явилася в Україні 2011 року – Кабмін (тоді ще на чолі з Юлею Тимошенко) ухвалив рішення про нарахування освітянам додаткових 20% від ставки «за престижність». Нарешті держава визнала, що вчительська праця таки не на останньому місці! Але не на довго…
Нещодавно уряд вніс до своєї ж постанови маленьку поправку: замість слів “у розмірі” в постанові тепер зазначено “у граничному розмірі”. Окрім цього право призначати надбавку передано до рук керівника закладу. Це, на перший погляд, не мало б кардинально вплинути на доходи вчителів, але скрізь є свої «але». Так деякі РДА і відділи освіти по-своєму трактували поняття «граничного розміру» і вирішили взагалі залишити освітян без надбавки. Так, з педпрацівників Компаніївського та Ульяновського районів із легкої руки керівництва зняли по 18-20% надбавки, оцінивши престижність праці вчителів у 1-2%. Та це ще не все – в обох зазначених районах, за словами освітян, керівники відділів освіти вимагали, щоб надбавку з членів педколективів директори знімали своїм наказом. Останні відмовилися так принижувати своїх колег. Але навіть їхня відмова не спинила «заощадливих» очільників відділів освіти і керівників РДА, тож вчителі врешті постраждали. В середньому втрати їхнього сімейного бюджету склали 300-600 грн.
«Вони творять беззаконня. Де ж таке бачено? У мене, наприклад, третину зарплати забрали. А жити за що? З городу сім’ю не прогодуєш. Та й навіщо тоді на роботу взагалі ходити? Мало того, що роками не виділяють кошти на ремонти, оновлення меблів, навчального і спортивного інвентарю, так ще й зарплату зменшили», – розповів директор однієї з сільських шкіл Компаніївського району.
Найпершими на сполох забили освітяни Компаніївщини. Вони звернулися до голови РДА і райради з проханням посприяти в вирішенні питання фінансування надбавки. На що голова райдержадміністрації Любов Житня повідомила: «Немає потрібних коштів, щоб забезпечити виплату всім педагогам 20%-ї надбавки» і «Коштів немає рівно на 20%». Ці слова голова РДА взяла з інтерв’ю міністра освіти і науки України Сергія Квіта, яке було розміщене в газеті «Праця і зарплата» в травні цього року, коли кабмін намагався повністю залишити вчителів на «голому» окладі, позбавивши всіх існуючих доплат. Чому вона послалася на слова, а не на офіційний документ – постанову Кабінету міністрів – не відомо.
Тож наразі освітяни розгортають боротьбу за свої законні права і престижність праці. «Отак одна бютівка «престиж» підіймала і надбавки давала, а інша тут (в районі) його опустила до рівня кам’яного віку», – підсумувала освітянські перипетії в районі місцева вчителька.
Марія Нагай, Перша електронна газета