Дев’яносто третю осінь зустрів фронтовик із села Федорівка Кіровоградського району Олексій Сорочан. Цього року на День народження до ветерана завітав народний депутат Станіслав Березкін.
«Щиро вітаю Вас із днем народженням! Міцного здоров’я, благополуччя, миру та затишку в оселі», – привітав іменинника Станіслав Березкін, тиснучи руку фронтовику, після чого вручив подарунок.
Олексій Сорочан щиро зрадів такому гостю. Подякувавши за теплу ковдру, іменинник запросив Станіслава Семеновича до святкового столу. І полилася тепла розмова, спогади із життя, слова підтримки народному депутату у виборчій кампанії. Дідусь казав, що цінує людей за добрі справи і гарні вчинки, а не за порожні обіцянки, тож бажав Станіславу Березкіну лише перемоги, адже він – людина слова.
У свій святковий день 93-річний Олексій Сорочан не зміг промовчати про болючу для нашої країни тему – неоголошену війну, яка забирає життя молодих хлопців. Станіслав Березкін додав, що він теж дуже переймається тим, що відбувається в країні, тож намагається у силу своїх можливостей підтримувати військових, які воюють в зоні АТО.
При згадці про війну, ветеран і сам згадав, як свого часу відстоював незалежність і свободу рідної країни, як боровся з ворогом.
Олексій Сорочан – інвалід І групи Великої Вітчизняної війни. Родом – із колишньої Одеської (зараз – Миколаївська) області. Своє дитинство чоловік згадує боляче, адже жилося важко, в злиднях. Батько помер від ран, отриманих під час громадянської війни. В неповних три роки Олексій залишився без батька. Мати ж весь час була зайнята на роботі – працювала наймичкою в багатих людей. Ледь-ледь кінці з кінцями доводилось зводити. Та згодом у їх сім’ї з’явився чоловік, який замінив Олексію батька, а ще навчив його механізаторській справі. Коли в країні розпочинався голодомор, вся сім’я переїхала на Кубань, але вже через декілька років повернулася на батьківщину…
На війну Олексія Сорочана покликали у 1941 році. Під час бомбардування отримав контузію, але вижив…
Нині чоловік пригадує операції, в яких брав участь в оточенні німецьких та румунських військ на річці Прут, яких потім розгромили, а ще – у Ясько-Кишинівську та Празьку операції, як звільняв землі Німеччини, Угорщини, Польщі, Молдавії, Чехословаччини. За це має чимало нагород, серед яких ордени Червоної зірки, «Захисник Вітчизни», медалі «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні», «За вірність присязі», «За бойові заслуги».
У свою чергу, Станіслав Семенович пригадував історію життя свого батька-фронтовика… Разом дійшли єдиного бажання, щоб в країні швидше настав мир та приніс в оселі українців спокій і затишок.
Розповів дідусь і про те, як після війни повернувся на рідну землю, як брав участь у відродженні рідного краю, працював механізатором близько сорока років, створив сім’ю. На жаль, недавно чоловік втратив свою дружину, з якою прожив все життя, та сина…
Та попри все, цінує ветеран кожну відведену йому хвилинку життя. Щороку в день народження на його подвір’ї гамірно, адже ветерана поспішають привітати зі святом і учні, і представники сільської ради та місцевої ветеранської організації, і односельці.
Ветеран радо приймає гостей, а візит народного депутата додав йому особливого настрою та бадьорості.
Наталя Чайка спеціально для «Першої електронної газети».
Фото Віталія Тарана.