Нідерланди вражають спершу аудіально. Звуки трамваю та велосипедних сигналів, шум ремонтних робіт на дорогах, галас вечірніх кав’ярень, ґелґотання різними мовами – усе переплітається й створює ефект неповторної голландської мелодії.
Вона приваблює, а потім ошелешує, бо звук посилюється візуальними спецефектами: ідеальні дороги (так, це можливо!), велосипедні доріжки (ідеальні!; нам би хоч просто доріжки!), щасливі й усміхнені будівельники й ремонтники доріг (ніколи раніше не бачила, щоб плитку на тротуарі клали з радістю), елегантно одягнені чоловіки (масово!), мерседеси як звичайне таксі, приміщення адміністративних будівель, де в холі затишніше, ніж у більшості наших квартир, – після такого візуального ряду розумієш, що Голландія вражає ще й ментально.
Дороги. Найперше, що кидається в очі – їх постійно «ремонтують», і я не даремно взяла це слово в лапки, бо воно тут не зовсім доречне. Краще було б сказати – «покращують», але це слово вже споганила колись Партія регіонів, тому я скажу – «вдосконалюють». Бо ремонтувати там нема чого. Усе для нашого небалуваного українського ока й так здається ідеальним. Але ж ні – служба працює постійно й скрізь. Особливу увагу приділяють велосипедним доріжкам. Вони за розміром почасти значно більші, ніж самі тротуари.
Плитку для тротуарів спокійно можуть залишити на вулиці у вихідні. Про те, що хтось із особливо спритних громадян може її «позичити» для прикрашання власного двору – там і в голову нікому не прийде.
Якість плитки можна побачити. Тільки не потрібно хапатися за серце, просто порадіймо за голландців (хоча зізнаюсь – я хапалася, від щастя).
А Нідерландці натомість хапалися за голову в надії зрозуміти, для чого ця ненормальна з України фотографує плитку.
Про міжміські сполучення й говорити не варто. Усе ідеально, аж до непристойного. Людям нема, де загартовуватися. От як той голландець може перемогти себе й зрости над собою, якщо він жодного разу не долав маршрут на Залізний Порт через Возсіятське?
На дорогах я навіть помітила вказівники, що пояснюють, які FM-радіостанції можна «зловити» на цьому відрізку шляху (одразу кажу, що це не було схоже на рекламу, хоча все може бути).
Будинки. Найбільше вразили будинки в Амстердамі. Вони ніби лялькові, маленькі. І спочатку навіть даєшся диву, чому це людям в голову приходило взагалі таке будувати, адже це незручно. Коридори дуже вузькі, і пронести якісь меблі взагалі неможливо. У містах навіть діють служби, які за допомогою спеціальних приладів підіймають меблі прямо до балкону. А все виявляється дуже просто. Колись податок з власників будинку стягувався залежно від ширини фасаду. Тому й будувалися мешканці з урахуванням своїх фінансових можливостей. За розміром фасаду можна було й визначити статки господаря. Найменший будинок у місті – шириною 2 метри.
До того ж усі будівлі над каналами зведені за принципом «Політ» – трохи нахилені до води. А у верхній частині містяться балки, на які намотували трос і підіймали товар прямо з барж на воді.
У часи, коли місця для будівель не залишилося чи було надто дорогим, люди почали влаштовувати собі житло прямо в баржах. І досі можна милуватися такими будинками, у яких живуть звичайні мешканці. Там є усі необхідні комунікації – світло, інтернет та ін.
Адміністративні будівлі вражають ще більше.
Міська рада Гааги. У мене один коментар – Райкович би плакав!
Асоціація муніципалітетів. Можна відпочити в холі.
Ліфт для людей з обмеженими можливостями (там же).
Велосипеди. Уся країна їздить на велосипедах. Зранку ти прокидаєшся від велосипедних сигналів і ґвалту дітлахів, які їдуть до школи. Вдень ти зустрічаєш бізнесменів у дорогих костюмах і бізнес-леді у не менш коштовних шубах, які впевнено крутять педалі, намотуючи кілометри до свого офісу.
Самі голландці пояснюють, що так швидше. Звісно ж машини в них є, але немає притаманних деяким нашим людям понтів. Тому, наприклад, під бутіками жінки залишають не подаровані коханими авта, а силу-силенну велосипедів.
Культура велосипедистів приживалася почасти трагічно. Як тільки голландці пересіли на цей вид транспорту – було багато випадків травмувань, потраплянь під колеса автомобілів. І як результат – багато летальних випадків, найчастіше серед дітей. Тож з роками велосипедисти були змушені вдосконалювати свою майстерність, і нині є дуже вправними кермувальниками. Пішоходам нема чого хвилюватися – будь-який велосипедист об’їде вас і не допустить аварії. Варто відзначити, що тут на допомогу прийшла й влада, забезпечивши місто якісними велосипедними доріжками.
Чоловіки й жінки. За цим показником Нідерланди нагадали мені Італію – вишукано одягнені чоловіки, у модних дорогих костюмах, і спокійні до нарядів жінки, які одягаються за принципом «аби зручно».
На вулицях також ви зустрінете багато жінок у хіджабах.
Вони відверто дисонують із загальною європейською цивілізацією. Однак, через політику Євросоюзу щодо біженців, такі ознаки мусульманської культури поступово стають нормою і в Нідерландах. Влада піклується про біженців. Для них розроблені спеціальні програми адаптації і почувають вони себе досить таки нормально. Нам розповіли одну кумедну історію – коли влада побудувала для них будинки з величезними вікнами, вони чомусь масово відмовилися в них жити. Балувані – подумали б наші громадяни. А з’ясувалося, що в такому випадку жінці довелося б і в будинку носити одяг, який закриває більшу частину обличчя, оскільки через великі вікна перехожі можуть вільно роздивлятися її. Навряд чи хтось із голландців марив бажанням підглядати в біженські вікна, однак влада змушена була вирішити проблему, встановивши спеціальні жалюзі.
Гаазький трибунал. На моє повідомлення про те, що я їду до Гааги, усі друзі давали один коментар – звісно ж, про Путіна. Очевидно, уся Україна хоче, щоб він опинився саме в цій будівлі. Хоч, як нам пояснили, засідання трибуналу можуть відбуватися в кількох різних приміщеннях.
Температура в приміщеннях. Нас лякають, що європейці економлять енергоресурси. Я набрала з собою в подорож купу теплих речей. І була дуже здивована, коли бачила повсюди на вулиці роздягнених людей, а ще більше – дітей. Але за два дні мені вже самій хотілося скинути з себе весь теплий одяг. Бо скрізь дуже висока температура – як в адміністративних будівлях, так і в магазинах. А на моє питання, чому так жарко в приміщеннях, одна мила нідерландка відповіла великим здивуванням і фразою: «Щоб було комфортно». І дійсно – як це я одразу не здогадалася?
Вас, мабуть, цікавить – скільки ж вони платять за опалення? Шоку не буде – 80-100 євро при зарплаті від 1600 євро (хоча… може, у вас тепер і шок. Але він не останній на сьогодні).
Ціни. Колись радянським дітям розказували про те, що країна в майбутньому дійде до комунізму й у магазинах буде все і цього вистачить кожному, незалежно від доходів. У мене таке враження що голландці до такого «комунізму» уже дійшли. Уявіть – маючи зарплату в півтори, дві, три тисячі євро, скупитися на вечір поїсти ви можете на 10-15 євро. Доступні ціни на їжу, така ж ситуація з одягом. Викладачі університету їздять на класних автівках, про які професори з нашою зарплатою навіть і мріяти не можуть. Наша інформація про те, що середня зарплата українців – 100 євро, викликала шок уже в голландців.
Авто. У країні багато електромобілів. На вулицях встановлені «енергетичні заправки», де спокійненько заряджаються різні автівки.
Маршруток, як ви зрозуміли, немає. Про велосипеди я вже все сказала. А от вам і обіцяний шок: звичайний мікроавтобус, який наймають аби він возив людей міжміськими сполученнями.
У ньому є кавова машина.
А тепер увага – ще один шок: ось і його водій:
Про двоповерхові потяги я промовчу, бо я ж гуманіст і мені вас шкода.
Таксі. Якщо ви мужньо витримали попередній шок і все ще готові дізнатися, як там на «загнівающєм» Заході, то вам знадобиться ще трохи сил і мужності.
Ось звичайнісіньке таксі, яке нам викликали з готелю до залізничного вокзалу.
А ось і його водій!!!:
«А як же розповіді про те, як правильно керувати країною? Про те, що інші водії лохи й ідіоти, купили права і творять бєспрєдєл? Та що там це… – як же пісня про Шаріка, який їв хазяйскіє харчі?» – мало не кричала я, уже навіть не заїкаючись про «Осєнь в лагєрях».
Ех… жодної романтики…
Мій настрій після такого «розчарування» зміг покращити тільки ось цей музичний інструмент посеред залізничного вокзалу.
І ще оця люстра там же:
Щоб вам не було так сумно, скажу – що і в них є трохи наших реалій. Наприклад, мітинги. Хоча, як пояснили нам місцеві, мітингують переважно біженці.
Та на запитання усіх знайомих – чи хотіла б я там жити, відповідаю запереченням. Ні! Бо втекти від проблем – найлегше. А працювати, аби в твоїй країні було те саме, – ось це і є шлях для справжніх громадян.
І коли в Борисполі тебе зустрічає ось таке:
ти розумієш, що твоя країна найкраща, бо хлопці, які зберегли цей монітор, якраз і борються за те, щоб їхні діти жили в українських містах, де немає знущальних маршруток, а натомість є піаніно на вокзалі, двоповерхові потяги, тепло в приміщеннях, і “Мерседес” – як звичайнісіньке таксі.
Отож, з Богом!