Чи можливі “Нові лідери” без нових партій?

Керівник Всеукраїнської ініціативи "Рух Державотворців". Раніше працював на посадах речника Всеукраїнської організації "Дебатна Академія", члена Національного комітета кампанії «МОЛОДІЖНА ВАРТА», віце-президента Українського незалежного фонду інноваційного розвитку. У 2009 році був одним із засновників та спікерів Громадської кампанії «Новий Громадянин», і досі є активним учасником однойменного Партнерства. У 2011 році долучився до заснування Руху "ЧЕСНО". З 2012 року очолюю Асоціацію Політичних Наук. Політичний аналітик, блогер, публіцист.
Контакт: Вебсайт

Часто доводиться чути вислови на кшталт “Давайте будемо працювати, а не займатись політикою!” або “Політика – брудна справа!”.

Причому найчастіше подібні слова лунають від самих політиків, які, втім, вдають, що вони такими не є.

Чому? Бо слова “політика” і “партія” в нашому суспільстві набули негативного значення.

І це при тому, що ні одного, ні іншого в Україні взагалі не існує.

Насправді, ті організації, що гордо іменують себе “політичними партіями”, є нічим іншим, як структурними підрозділами олігархічних фінансово-промислових груп. Чинними або потенційними.

Вони не виробляють ані політики, ані стратегій, ані програм. Їхня головна функція – просування інтересів своїх власників.

Таким псевдопартіям не потрібні реформи чи інноваційні ідеї державотворення – вони захищають існуючу систему, у тому числі імітуючи проведення реформ чи політичну боротьбу.

Нові лідери, опиняючись у такій системі, або вилітають із неї, або стають її складовими частинами – такими ж імітаторами.

Чи можливо створити нові партії, які б виконували свої справжні функції, виробляючи політику, продукуючи нові ідеї і виконуючи політичні програми? Такі спроби неодноразово здійснювались і здійснюються, однак наштовхуються на низку перепон.

По-перше, вони не мають доступу до національних телеканалів, а отже – не можуть вийти на масову аудиторію і здобути прихильність виборців.

По-друге, через нав’язаний популістами низький рівень політичної дискусії та відсутність запиту на підвищення рівня серед широких верств суспільства.

По-третє, чинне законодавство дозволяє будь-якому керівнику партії бути її фактичним “власником” і розпоряджатися нею навіть без дотримання статуту чи тим паче програми.

Саме це робить можливим торгівлю місцями в партійних списках на виборах, продаж цілих партійних осередків за принципом франшизи, дозволяє розвертати ідеологічні вектори на 360 градусів будь-якої миті і багато чого іншого.

Навіщо молодим політикам іти в ці партії, якщо вони не зможуть жодним чином впливати на їхню діяльність і за першої ліпшої нагоди можуть вилетіти з неї? Питання риторичне.

Чи можливо змінити партії “знизу”? Можливо, якщо змінити законодавство.

Які новації варто передбачити в запропонованій реформі?

Передусім, політичні партії необхідно законодавчо зобов’язати оприлюднювати інформацію про себе у форматі наборів відкритих даних. Це можна робити на сайтах партійних організацій, проте краще для цього створити окремий національний портал.

Які дані необхідно вносити?

Актуальні дані про партійні осередки, а саме адреси офісів, номери телефонів, усі керівні органи з інформацією про кожного партійного функціонера, датою його обрання та термінів здійснення повноважень, а також кількість членів кожного осередку та плани проведення статутних заходів.

При цьому будь-які звітно-виборчі збори мають обов’язково відбуватись у відкритому режимі. Це унеможливить проведення фіктивних зборів, продаж посад у партіях, “ручне керування” осередками й ігнорування думок рядових членів.

Члени партій мають відображатись в окремому відкритому реєстрі з окремими профілями для кожного партійця. У реєстрі необхідно фіксувати всі подані заяви про вступ, стан їхнього розгляду, дати прийому в партію та номер отриманого партквитка.

Таким чином, вдасться виконати норми закону про неможливість членства одразу в кількох партіях, а також вдасться уникнути фіктивного членства.

Фінансові звіти також повинні оприлюднюватись у форматі відкритих даних за єдиною зрозумілою формою, по кожному осередку. Це дозволить ефективніше їх перевіряти.

На політичні партії необхідно поширити дію закону “Про доступ до публічної інформації”, а партійні статути зробити обов’язковим документом, порушення якого, у разі відсутності реакції з боку партійних органів, зможе розглядатись у судах.

Саме в цьому і полягає моя програмна мета – змінити законодавство про політичні партії, підвищивши прозорість та підзвітність їхньої діяльності перед суспільством і перед самими партійцями.

Цю ідею я представляю на проекті “Нові лідери”, і якщо ви підтримуєте написане – прошу за це проголосувати або долучитися до нашої команди, щоб разом змінити політичну систему України!

Дмитро Сінченко, голова ГО “Асоціація Політичних Наук”, спеціально для УП

Поширити:

Залишити коментар:

коментар