«Світ змінився. Я бачу це у воді, я бачу це в землі, дух перемін витає в повітрі…»
(Гендальф. Х.ф. «Володар перснів»)
Світоглядні книги та фільми про боротьбу світів та світоглядів не дарма стають культовими протягом останніх десятиліть. «Володар перснів», «Гаррі Поттер», «Дім дивних дітей», «Матриця», «Зоряні війни», «Зворотній бік Світла»… всі ці книги та фільми пророкують протистояння двох світів – темного і світлого. І характеристики цих світів також чітко прослідковуються.
Темний світ – це тоталітаризм, диктатура, підпорядкування чужій волі, жорстокість, контроль але, в той же час – це порядок, дисципліна, сила, швидке прийняття та виконання рішень. Світлий світ – це демократія, консенсус, ініціатива, розподіл повноважень, довіра, права і обов’язки, свобода думки і слова, творчість, любов і краса, але, в той же час – це поблажливість, … У той же час є і Сірий світ, те, що між світами – це популізм, патерналізм, байдужість, маніпуляції.
Всюди йдеться про один і той же сценарій. Після багатьох років стабільного розвитку, зростання, достатку, миру, суспільство починає бути безпечним і втрачає пильність, в той час як колись переможене зло набирає сил і починає загрожувати світу… Зрештою, добро, зазнавши значних втрат, все одно відновлюється, збирається з силами і перемагає. Але не повністю, щоб ситуація знову повторилась у майбутньому.
Сьогодні ми знаходимось саме в кульмінаційній частині історії боротьби світлих та темних сил. Культура споживацтва притлумила заможним країнам «Західної демократії» інстинкти самозбереження. Вони проґавили момент, коли в країнах «Східної деспотії» почала зростати нова сила, яка претендує на світове панування. Вони розжиріли на стільки, що навіть усвідомлюючи всю небезпеку, досі не можуть адекватно відреагувати на нові виклики.
Сценарій почав справджуватись. На Близькому сході з’явилась нова терористична квазі-держава – ІДІЛ, яка розпочала жорстоку війну на кілька фронтів. КНДР виготовила ядерну зброю і загрожує війною демократичним країнам. Росія зі стадії загроз перейшла до стадії їх виконання, розпочавши війну з Україною. Китай, Індія, Бразилія, ПАР прискореними темпами озброюються.
В економіці також ситуація загострюється. Китай більше не задовольняється місцем сировинного придатку. Він хоче конкурувати з найбільшими економіками світу, демонструючи постійне зростання. Проте країнам Великої Сімки це аж ніяк не потрібно.
Таке вже неодноразово траплялось у світовій історії. Найсвіжіші приклади – це Перша та Друга світові війни. Обидва рази перемога «добра над злом» була неповною. Обидва рази було створено міжнародні організації (Ліга Націй та ООН), що мали б стежити за збереженням миру у світі. Обидва рази вони виявлялись неефективними. Обидва рази незадоволені світовим порядком країни починали нарощувати військову потужність і кидали виклик решті світу.
Сьогодні світ знову готується до війни. Суспільство мобілізується. Тому у країнах західної демократії до влади повертаються авторитарні лідери. Спершу Туреччина, Угорщина, потім – Польща, тепер – США, Болгарія… політики, що перемагають в цих країнах – авторитарні популісти. Вони намагаються взяти собі максимальну кількість владних повноважень. Їх не влаштовує нинішня ситуація у світі. Вони її змінять, точніше – стануть причиною змін.
Не зважаючи на неоднозначні, а подекуди і відверто проросійські заяви новообраного Президента США Дональда Трампа, він навряд чи сприятиме примиренню з РФ, і навіть навпаки, може спричинити ескалацію конфліктів, аж до прямого військового зіткнення. Чому? Все просто:
1. Трамп наполягає на максимальному видобутку і експорту енергоресурсів США, включаючи розконсервацію нерозвіданих родовищ. В основному, це поклади сланцевого газу, які Штати також зацікавлені експортувати і які обвалили ринки нафти і газу. Якщо розробка альтернативних ресурсів обвалить ціни традиційних викопних до $ 20-25 за барель, РФ просто не вистоїть;
2. Оголошена Трампом економічна війна з Китаєм може привести до більш агресивній політики Піднебесної і гострому бажанні “проковтнути Росію”, відібрати їх ринки і просто знайняти життєвий простір. З іншого боку світова “фінансова лихоманка” ще більше сприяє відтоку капіталу / інвестицій з РФ;
3. Генерал Майкл Флінн, який відомий своїми візитами до Москви на святкування річниці “Russia Today”, не може займати високі пости в новій Адміністрації, оскільки останні кілька років перебуває на пенсії. У законодавстві США є прямі обмеження для такої категорії;
4. Більшість представників Республіканської партії, на кадри якої спиратиметься Трамп, має яскраво виражену антиросійську позицію, яку кожен з новопризначених посадовців буде втілювати в життя на своїх місцях.
Трамп передусім бізнесмен, тому спочатку спробує побудувати відносини з Кремлем на довірі. Але така наївність дуже швидко розсіється через непослідовність самого Путіна і якнайшвидшого кидка з його боку. Після чого проти російських будуть застосовуватися більш жорсткі заходи, аж до відключення банківської системи SWIFT і надання Україні летальної допомоги.
В свою чергу Путін вже давно має власний план «нового світового порядку». Він докладно описаний у книжці «Третя імперія», і цей план вже втілюється на практиці. Мета Кремля – не тільки відновлення СРСР, але і повна окупація усієї території Європейського континенту. Ні більше, ні менше. Рано чи пізно він піде далі, ніж війна в Україні, і змусить НАТО відреагувати.
Чим пізнішою буде реакція – тим більших втрат зазнають країни Альянсу. Але у будь-якому разі, їх ключовим союзником стане Україна. Вона ж, у підсумку, отримає найбільше переваг від перемоги, адже, окрім територіальних здобутків та репарацій від переможеного ворога, стане новим лідером нової об’єднаної Європи.
Україна стане першою у світі державною, в якій відбудуться революційні зміни в системі управління. Вона поєднає пряму форму демократії з корпоративною системою управління, завдяки чому зробить стрімкий прорив у своєму розвитку. Головними елементами змін будуть:
1. Зміна виборчого цензу з вікового на інтелектуальний. Право голосу буде надаватись всім бажаючим громадянам, які успішно складуть тести на знання Конституції, а можливо також і мови, історії, логіки, економіки, політології, правознавства (на кшталт ЗНО)…
У той же час, всі громадяни, що стануть виборцями, візьмуть на себе зобов’язання детально вивчати і аналізувати всіх кандидатів на державні посади та всі їх пропозиції. Таким виборцям, з метою мотивації, доцільно було б навіть удвічі зменшити податкове навантаження.
2. Перехід від представницької демократії до прямої. Такий крок здатен назавжди вирішити проблему політичної корупції. Вона стане просто неможливою. Можна дати хабаря, залякати, чи вплинути в будь-який інший спосіб на 226 нардепів, але не на мільйон мислячих громадян.
Питання призначення Президента і Уряду, ухвалення Конституції та змін до неї, Державної Стратегії на 50 років та Програми уряду на 5 років, державного бюджету та звітів про виконання зазначених документів чи їх перегляду – все це буде належати до виключної компетенції громадян – такого собі он-лайн Віча.
3. Поєднання управлінської моделі держав і корпорацій. Корпоративна система управління і залежність доходів від результатів роботи. Чітка місія, мета та стратегія державної політики. Президент має очолювати виконавчу гілку влади – Уряд, і йти на вибори з детальною програмою дій на 5 років – із зазначенням завдань, засобів їх досягнення, очікуваних результатів, показників, часових рамок кожного кроку. На всі посади в Уряді має бути готова команда виконавців, яка має обиратись разом із Президентом та його Програмою. Після виборів, Програма автоматично має набувати статусу Закону, і щороку Президент і Уряд мають звітувати про результати її виконання.
4. Повний перехід на безготівкові розрахунки. Максимальна дерегуляція економіки. Спрощення податкової системи – запровадження єдиного для всіх податку – 20% з доходу. Держава буде зацікавлена у постійному зростанні доходів громадян, адже тільки так політики зможуть збільшувати свої доходи.
Ці чотири головні системні зміни, після того, як доведуть свою ефективність в Україні, поступово перейматимуть інші держави. Ми станемо політичним і економічним центром світу.
Дмитро Сінченко, газета “День”