У бібліотеці Чижевського в рамках всеукраїнської програми турботи про ментальне здоров’я «Ти як?» відбулася дискусійна панель «Осмислення. Цінності та історії стійкості». Участь у ній взяли науковці, філософи, духовенство, люди, які стали взірцем стійкості та витривалості у часи україно-російської війни.
Про це повідомляє Перша електронна газета.
Дискусія була поділена на дві частини, участь у першій взяли професор-літературознавець Григорій Клочек, архієпископ Кропивницький і Голованівський Марк, головна санітарна лікарка області Надія Оперчук, голова ГО «Баба Єлька» Інна Тільнова.
Промовці говорили про національну стійкість, пошуки ідентичності, про важливість плекання свого фізичного здоров’я та те, як допомагає віра бути стійким у своїх намірах.
«Говорячи про стійкість, я б хотіла звернути увагу на ідею проєкту «Баба Єлька». Він постав із нашої особистої внутрішньої потреби відповісти на запитання «Хто ми є? Які ми є? Якими є українці Кропивниччини? І від філософського питання перейти до цілком конкретних: «Якою мовою ми розмовляємо, за яким рецептом варимо борщ, що може бути нашим культурним маркером, що нас ідентифікує?
Для мого особистого ментального здоров’я важливо розуміти, яку користь я можу принести своїй громаді і майбутному моєї дитини. Якщо вас турбує те саме запитання – приходьте до Етнолабораторія «Баба Єлька» і будемо про це говорити грунтовніше і довше. Тут ми розкажемо про шляхетних і розумних українців, яких знищувала імперська і радянська влала, погортаємо «Розстрільний календар», ще раз зрозуміємо причино-наслідкові зв’язки», – звернулася до присутніх голова ГО «Баба Єлька» Інна Тільнова.
У другій частині заходу взяли участь ті, хто самі стали прикладом неймовірної стійкості та витривалості, переживши трагічні події, пов’язані з російським вторгненням.
Це мама загиблого військового Людмила Шебіст. Громадський діяч із Донеччини Олександр Кашлаков. Бібліотекарка із селиша Велика Новосілка Катерина Шаповалова, викладачка Донецького університету із Маріуполя Віра Рагімова та військовий, який попри подвійну ампутацію не втратив сили духу Михайло Дроботенко.
Син Людмили Шебіст Дмитро Кондратенко загинув під час ракетної атаки по будівлі Миколаївської облдержадміністрації у день свого народження – 29 березня 2022 року. Що допомагає жити матері, яка втратила сина? Це «Кобзар» Тараса Шевченка.
«Я читала «Катерину» вголос, зачинивши двері, щоб не налякати дітей, і плакала разом із нею…», – розповідає пані Людмила.
Свого сина вона називає янголом, до нього і до Бога молиться вранці. Після смерті дитини і пошуків смислу існування вона таки вирішила жити, почавши шукати свою місію. Почала вивчати історію тибетських монахів, малювати мандали, хоча раніше й не знала такого слова. Повністю відмовилася від ліків, зайнявшись гімнастикою цигун.
Не менш драматичною є історія Катерини Шаповалової, яку з рідної Донеччини вигнала війна. Селище Велика Новосілка розташоване за сто кілометрів від Донецька, у 2014 році воно одним із перших приймало сотні переселенців із зони проведення АТО. Попри війну, воно розвивалося і квітло. Та лютий 2024 року змінив усе.
«Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми сподівались, що ворога не підпустять до селища, але згодом відчули, що стає все небезпечніше: пального не було на заправках, магазини працювали по кілька годин. Ми відкидали думку про від’їзд, поки не почали підривати мости на підступах до селища. Але коли залишився «живим» лише один міст, ми вирішили виїжджати. Зібралися за годину і поїхали. Ми не їхали кудись конкретно, просто їхали на захід України, і я постійно чула від сина запитання «Мама, коли ми поїдемо додому?», – пригадує Катерина.
Не знайшовши прихисток на Вінничині через високу вартість житла, сім’я Катерини повернулася у Кропивницький, де вони раніше ночували транзитом з Донеччини. Батько Катерини і досі не покинув власний дім, який дуже постраждав від обстрілів, на думку чоловіка, його присутність вбереже рідну садибу від повного руйнування.
Спочатку Катерині було складно знайти роботу, адже роботодавці зустрічали її зі словами «Ви нам не підходите, бо ви ж напевно захочете повертатися додому».
«Було важко сказати «Ні, я не збираюся повертатися додому», – з гіркотою в голосі згадує Катя.
Вже у Кропивницькому Катю спіткало ще одне лихо – рак щитоподібної залози. Втративши голос, дівчина не втратила сили духу і знайшла сили боротися за життя.
«Можливо, я б не прийшла до цього, якби опинилася в іншому місті. Тут пішов у перший клас мій син, тут, у Кропивницькому колись дуже давно познайомилися мої батьки. У планах у мене – жити і щодня ще більше любити дівчину, яку я бачу в дзеркалі навпроти», – резюмує Катерина.
Історією виїзду з окупованого Маріуполя розповіла Віра Рагімова, дім якої розташований за квартал від розбомбленого маріупольського драматичного театру. Як і більшість маріупольців Віра була впевнена, що Маріуполь – це форпост і мирні жителі під захистом української армії. Проте щоденні обстріли і загибель людей свідчили про інше.
«На початку березня ми намагалися виїхати з міста, але нас не пустили. Коли ми повернулися назад, то побачили чорні обвуглені будинки, палаючий торговельний центр, трупи людей, які лежали на газонах. З 2 березня в місті вимкнули воду, світло, газ, не було доступу до аптек, нічого не працювали. Деякі події з фільму “20 днів Маріуполя” відбувалися під моїми вікнами. Щодня в нас були пошуки на питання «Що ми сьогодні будемо їсти і пити?». Ми жили в центрі, Маріуполь був в оточенні, крайньою точкою було, коли під вікнами будинку розірвався снаряд і люди стекли кров’ю, але ми не могли вийти зі сховища, щоб їм допомогти. Пам’ятаю, як тоді мій чоловік сказав «Я вперше в житті не можу вас захистити», – згадує Віра.
16 березня родина Рагімових виїхала з міста. Цей день Віра називає своїм другим днем народження.
Нестримні емоції і відчуття поваги викликав у присутніх учасник бойових дій Михайло Дроботенко – колишній військовий 57 окремої мотопіхотної бригади, позивний «Сєвєр». Втратив обидві ноги після підриву на міні, але не втратив жаги до життя і сили духу. Сьогодні Михайло – взірець для інших військових із інвалідністю, які тільки стали на шлях реабілітації після поранення, переможець міжнародних змагань для військових із травмами, людина неймовірної міці.
Модераторами заходу стали заступниця начальника Кіровоградської ОВА Катерина Колтунова, регіональний координатор Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» Олександр Кришко та практична психологиня інклюзивно-ресурсного центру № 1 Кропивницької міської ради Юлія Снєсар.
Читайте також:
- Сім кроків до спокою: як підтримати свою нервову систему
- Кропивницькі жінки-поліцейські відновлюють психологічне здоров’я за допомогою коней (ФОТО)