Онлайн-дискусія навколо неоднозначних постатей письменників Михайла Булгакова і Миколи Гоголя відбулася цього тижня у Кропивницькому.
Про це повідомляє Перша електронна газета.
Приводом для обговорення став експертний висновок Українського Інституту національної пам’яті, у якому Михайла Булгакова офіційно визнали імперцем та українофобом. В документі зазначено:
«Михайло Булгаков – імперець за світоглядом, затятий українофоб (українофоб, за Великим тлумачним словником української мови, – це «противник, ненависник українців і всього українського»). Письменник, незважаючи на роки життя у Києві, зневажав українців та їхню культуру, ненавидів українське прагнення до незалежності, негативно відгукувався про становлення Української держави та її очільників.
Нав’язливо декларована ним зневага до України закорінена в тому, що його родину прислали до Києва з Орловської губернії для колоніальної діяльності. Батько, російський богослов, викладач Київської духовної академії, був цензором, займався утисками української культури. Свідому стратегію блокування права української нації на окремий від Росії шлях продовжив і його син».
З огляду на це, об’єкти (географічні об’єкти, назви юридичних осіб, пам’ятники та пам’ятні знаки), присвячені російському письменнику, відповідно до частини першої статті 2 Закону містять символіку російської імперської політики, а подальше використання імені М. А. Булгакова у назвах географічних об’єктів та юридичних осіб, а також встановлені на його честь пам’ятники є пропагандою російської імперської політики.
Представники літературно-меморіального музею М. Булгакова так відреагували на опублікований висновок:
«Висновок не є експертизою повною мірою. Більшість найскладніших змістовних тверджень, які б мали бути підставою для висновків та рекомендацій такого роду документа, тут подані без аргументації, мають вигляд емоційно забарвлених, з розмитими інтерпретаціями, визначень.
Приміром, фрази «затятий українофоб», «огидно-нищівної», «відданості монархізму», «віддано служив» тощо є надміру категоричними судженнями, які в результаті скоріше образно нав’язують, ніж аргументовано обґрунтовують рекомендаційну частину документа».
Це викликало бурхливу реакцію серед української інтелігенції, науковців як молодого, так старшого покоління. Науковці з Кіровоградщини теж долучилися до обговорення проблеми.
Ясність в позицію Інституту національної пам’яті вніс наш земляк – уродженець міста Долинська, представник комісії УІНП, доктор історичних наук, професор Віктор Брехуненко:
«Ми чудово розуміли, що у суспільстві буде резонанс та дискусії. Що стосується самого письменника, то тут все абсолютно прозоро, це російський імперець, який вписував себе в російську культуру, а не в українську, – зазначив Брехуненко. – Щодо музею Булгакова у Києві, то минулої середи ми одноголосно прийняли рішення про необхідність його переформатування, оскільки музей не вкладається у правові норми закону України.
Ніхто нікому не забороняє його читати, бо це питання літературного смаку, але в назвах та іншому, що підпадає під закон, не можна».
Представник УІНП підкреслив, що експертна комісія не досліджує художню вартість творів, повноту чи значення наукового внеску і так далі. Вони досліджують тільки те, наскільки діяльність цих осіб належить до символіки російсько-імперської політики.
З приводу цього висловився також Юрій Митрофаненко – кандидат історичних наук, краєзнавець, громадський діяч:
«При всій своїй повазі як до письменника, але я повністю підтримаю рішення Українського Інституту національної пам’яті і теж вважаю, що музей має бути змінений.
Одна справа – Булгаков і його творчість, друга – представлення в топоніміці та Булгаков як громадянин та його думки стосовно України».
Учасник російсько-української війни, літературознавець Олександра Ратушняк звернув увагу на заяву директора музею М. Булгакова, зокрема тезу «Не віддамо їм нашого Булгакова».
«Мені це нагадує іншу шкідливу тезу «Не віддамо їм нашу російську мову», але сам парадокс, чому вона стала нашою – через колонізаторську політику терористичної держави росії, радянського союзу. Як би вона (росія) не називалася, а завжди була колонізатором», – пояснив Ратушняк.
Також впродовж заходу зачепили постать Миколи Гоголя, оскільки, за словами Богдана Червака (українського політичного діяча, голови Організації українських націоналістів), ситуація тут інша, і треба розуміти, в чому полягає феномен дискусії стосовно Гоголя “наш чи не наш”.
«Знаєте, була думка, навіщо ми вивчаємо українсько-радянську літературу. Звичайно, треба, так би мовити, затаврувати її, викинути з української літератури деяких письменників, оскільки вони служили радянському режиму. Але пізніше в дискусії народилося ставлення до цього феномену – нічого викидати не треба, тут питання в інтерпретації творчості цих людей. Вона повинна бути адекватною, правдивою.
Коли йдеться про Гоголя, то треба погоджуватися з Маланюком, який не боявся сказати, що це національний тип, але інтерпретація його творчості для Маланюка було важливим питання, бо він приходив до висновку, що Гоголь фундатор малоросійства», – коментує громадський діяч.
На захист письменника стала освітянка Наталія Потєхіна.
“З мого досвіду викладання зарубіжної літератури скажу, що вивчення Гоголя, зокрема “Шинелі”, “Ревізор”, є дуже цікавим саме з огляду на протиставлення барвистої та квітучої України – країни красивих особистостей та огидної сірості московії, де цього немає, а є тільки мундири та шинелі без гідності.
І потрібно обов’язково робити акцент на тому, що Гоголь – запроданець, який поплатився за все», – зазначила пані Наталія.
Кандидатка філологічних наук, доцентка Оксана Гольник, яка досліджувала творчість і постаті письменників через призму їхніх конфліктів зі світом та собою, спирається на погляди українського генія Євгена Маланюка, аналізуючи ситуацію, що склалася:
«Євген Маланюк говорив про це як про трагедію України. Постать Гоголя розглядалася в контексті психології малоросійства, впливу імперії, отруєння імперією українського дворянства», – зазначила науковиця.
Згадали також “Тараса Бульбу” і “Ніч перед Різдвом”, їхній контекст крізь призму подій сучасності.
«На мою думку, Булгакову не місце в наших ландшафтах міських чи будь-яких взагалі, Гоголь ж може, але його треба “розчинити в морі” інших прізвищ наших митців, так він не буде діяти та впливати на суспільство, як раніше», – поділився думками науковець і книгознавець Андрій Домаранський.
Підсумовуючи дискусію, учасники таки дійшли згоди, що Булгакову не місце в українській топоніміці, натомість від Гоголя поки що ніхто не відмовляється, він і далі залишається в нашій історії, літературі і топоніміці.
Читайте також:
- Історик Віктор Брехуненко про сторічні війни за свідомість українців та чия княжна Анна Ярославна
- Фронтовий щоденник Професора. Нотатки викладача, який пішов на війну (Частина 1)
- Фронтовий щоденник Професора. Чорнобильське Полісся
Катерина Антонюк для Першої електронної газети