Важливо

Фронтовий щоденник Професора. Чорнобильське Полісся

Перша електронна газета продовжує серію публікацій “Фронтовий щоденник Професора. Нотатки викладача, який пішов на війну”, автором яких є колишній викладач ЦДПУ ім.Винниченка Олександр Ратушняк – нині воїн Збройних Сил України.

Чорнобильське Полісся

У вільний від нарядів час виходимо на прогулянку. Мальовниче село було колись. Дерев’яні хатки ховаються поміж дерев, сполучені лісовими стежками. Немає вулиць у звичному для нас розумінні, коли двори, розмежовані парканами, йдуть у лінію один біля одного. Між дворами тут багато простору, відсутня якась симетрія. Проходиш вглиб двора, а там стежина до іншої хати, що притулилася біля річки. І так їх розсипано, мов грибів у лісі. Є, звісно, в центрі села просілкова асфальтована дорога, автобусна зупинка; будівля колишнього магазину – кооперації, як тоді казали; напівзруйновані приміщення ФАПу і клубу, де крутили кіно. Я там навіть знайшов старі іржаві футляри для бобін із залишками плівки. Мабуть, привезли в село кіно крутити, а тут вибухнув 4-й реактор, евакуація, то так усе й полишали. Не було вже кому показувати кіно, реальність виявилася страшнішою.

Село красиве, влітку утопає в зелені, але, на жаль, мертве. Тут немає жодного мешканця. Багато хат уже повалилося.

325106188-707204661054680-6281185317680758273-n

326105244-734392388072447-4584621343705998438-n

У лісі натрапляємо на старий цвинтар. Заріс хащами і бур’янами, хрести, переважно дерев’яні, похилилися, лише деякі могилки виглядають відносно доглянутими. Написи на них свідчать, що поховання тут проводидися ще до 1986-го року. Тепер сюди рідко хто приїжджає. Ті, хто зростав серед цієї лісової краси вже дорослі, їх розкидало по світу, а їхні діти і внуки не відчувають свого зв’язку із цим краєм. Вони, може, й приїздили сюди раз чи двічі на екскурсію, коли батьки привозили та й по всьому.

Скажімо, в одній із хат знаходимо напис, надряпаний цвяхом прямо на напівзруйнованій печі: “Тут були внуки і правнуки. 9.05.2004”. Але цей напис зроблено чомусь російською. Там же коло печі знаходимо стару посилку, читаю адресу відправника: вона аж із Московської області! Стає зрозуміло, чому ті внуки нашкрябали на українській печі російськомовний напис.

318459510-1016874969272773-2687530834856954399-n

325099478-1553612735155973-7481034866253519676-n

По хатах валяється багато залишених речей: одяг, взуття, посуд, інвентар, старожитності. Це різні ужиткові речі, зроблені переважно з дерева або кори: ступи, кошики, лопатки, діжки, колеса, сані тощо.

А також майже скрізь – старі газети. Коли натрапляю на пресу брєжнєвського періоду – відчуваю задуху! Майже на фізичному рівні.

324961793-583886536895138-4905792318821187981-n

І не лише тому, що вона вкрита шаром пилу. У зоні відчуження чи не в кожній покинутій хаті можна натрапити на ворох старих газет 70-80-х р. Тягне зазирнути у ці віконечка часу. Що там писали, коли я був іще малим?! З дитинства пам’ятаю, газет тоді виписували багато, бо в радянському союзі не було туалетного паперу. Проглядаю очима сторінки пожовклої від часу преси. Нескінченно довгі й нудні промови генсека про велич ленінських ідей, скрізь портрети “дорогого” Леоніда Ілліча, а потім, як підтвердження цієї величі, – замітки про ударний труд, досягнення передовиків, соціалістичні змагання, успіхи п’ятирічок, відмінні оцінки, підвищення якості виробництва тощо, тощо, тощо. Всього багато, але все одноманітне.

Ось так жила країна рад,
Та жити в ній я був не рад!

Ми виходимо за село й опиняємось в лісі. Власне в ліс можна потрапити просто вийшовши з хати! Ліс довкруги!

Далі буде.

324808895-1170403176973154-5007148154607980626-n

325092409-730996738382469-1608178459020581664-n

326782375-1029469078011468-595447218963110260-n

326838386-2345246648986044-6131626815510743928-n

326849351-419394140370123-8420657722335726646-n

326919939-732282828165978-5446244641774400497-n

327015133-558530899638847-2627652823223524043-n

Читайте також:

Поширити:

Залишити коментар:

коментар