Цвітненські жінки-праведниці жительки Цвітного Степанида Івовна Чорноморець та її донька Марина у роки Другої світової війни, коли село було окуповане, переховували у себе двох єврейських дівчат Олену та Ганну (за одним джерелом Голошеєвих, за іншим – Гольштейн). Цю історію з розповідей бабусі Степаниди Івовни та мами Марини Мукіївни знає внучка та донька Тамара Гордова.
Про це повідомляє Перша електронна газета.
«Чоловік бабусі Мукій помер у голодовку у тридцять третьому. Коли почалася війна, вона мешкала з сином Іваном та донькою Мариною. Їхня хатка стояла на Олійниківці, – це куток села, вулиця якого вела до гончарного цеху», – згадує Тамара Федорівна.
За переказами істориків, у другій половині дев’ятнадцятого століття у Цвітну (так село називалося донедавна) переселили більше п’ятдесяти сімей євреїв. Вони швидко обжилися у селі, займалися торгівлею, деревообробкою, швейною справою. А сільський куток, де вони оселилися, іменували єврейською колонією.Коли у роки Другої світової війни у село зайшли фашисти, вони зігнали всіх жителів колонії, і дорослих, і малих, та відправили у гетто в Олександрівку.
Старостою села тоді був Яким Крюк, дружина якого – рідна тітка Олени та Ганни. Напевно, на її вмовляння він поїхав в Олександрівку і начебто викупив сестер у коменданта гетто. Як він це зробив, не відомо, але дівчат він таки привіз у село. Але тримати їх у своєму будинку чи то не захотів, чи то не зміг.Дівчат прихистила сусідка Степанида Івовна. Її син з наближенням до села фашистів втік до партизанів у Чорний ліс. Мешкала вона лише з Мариною, якій на той час було сімнадцять-вісімнадцять років.
«Єврейські дівчата були трішки старші від неї. Але вони добре ладили», – відтворює у пам’яті розповіді мами Тамара Федорівна.Матір сестер разом з іншими євреями розстріляли в Олександрівці. Про те, коли і де фашистські загарбники будуть проводити облави у Цвітній, Степаниду Івовну повідомляв староста. І тоді дівчата дружно тікали або до сусіднього лісу, або в урвище над ставком. Там й перечікували небезпеку.
У селі знали, що Оленка, як односельці називали Степаниду за маленький зріст і жвавість, переховує єврейських сестер, але жодна людина не заявила про це окупантам. А жінка завжди з любов’ю називала їх «Мої доньки».Мешкали вони біля неї і тоді, коли фашистів погнали з села й коли гриміло салютами 9 травня, й коли односельці вже почали мирно жити.
Перебралися сестри у тітчину хату лише після її смерті. Заміж не вийшли, працювали у сільському магазині, так удвох і господарювали. А коли вже десь у вісімдесятих роках Степанида Івовна почала тяжко хворіти, забрали її до себе.
Доглядали і дивилися за нею, мов за рідною матір’ю.
«Бабуся довго не згоджувалася переїжджати до нас у Черкаси. Лише перед смертю вдалося її вмовити. Померла вона у 1986 році, поховали ми її у Черкасах», – розповідає Тамара Федорівна.
На жаль, і Степаниди Чорноморець (у дівоцтві Лехан), і Марини Гордової немає у списку Праведників народів світу. Хоча це почесне звання, що присуджується Державою Ізраїль тим, хто в роки Другої світової війни рятував євреїв від знищення на території Європи, окупованій нацистами, вони дійсно заслуговують.
Галина Шевченко для Першої електронної газети.
Довідково. Жителькам Бірок Марії Кочерзі та Олені Перебийніс 10 квітня 2000 року ізраїльський інститут Яд-Вашем присвоїв звання Праведників народів світу. Імена цих жінок викарбувані на Стіні пошани на Алеї праведників Яд-Вашем у Єрусалимі.Як відомо, влітку 1941 року до бабусі з ЛенінградА в Олександрівку приїхав маленький хлопчик Мишко Нижевенко. У квітні 1942 року чотирирічна дитина та його бабуся опинились біля страшного яру. Бабусю розстріляли, а хлопчик залишився живим. Він вибрався зі страшної ями і добрів до села Бірки, де його весь період окупації рятували українські жінки Марія Кочерга і Олена Перебийніс.
Праведниками народів світу 10 лютого 2003 року стали також жителі Олександрівки Тимо-фій (посмертно, загинув у бою в 1944 році) та Олена Кузьменки. Вони врятували від смерті шестирічну дівчинку Лізу Співаковську. Коли навесні 1942 року велику групу олександрівських євреїв вели на розстріл до яру, батько Лізи Лев Співаковський, поцілувавши востаннє донечку, передав її через паркан Олені Кузьменко. Українське подружжя переховувало дитину весь період окупації, а після війни, коли у Лізи не знайшлось рідних, під іменем Марія дівчинку удочерила Олена Кузьменко, і дитина виховувалась разом з її рідною дочкою.
Нагадаємо,“Ховали її на горищі”,– кропивничанка про порятунок єврейської дівчини від нацистів
Читайте також: Українцям відкрили доступ до мільйонів документів жертв Голокосту