Історія Параски Поліщук не залишить байдужою жодну людину, яка хоч колись кохала. Дівчині у часи Голодомору було 19 років. Вона вже готувалась виходити заміж за коханого Івана, але радянська влада вирішила по-іншому.
Про те, наскільки Голодомор 1932 – 1933 років змінив життя молодої Параски, читайте в межах проєкту 24 каналу “Голод і мор: пам’ять поколінь“. Детальніше про цю історію розповів т.в.о. директора Олександрівського краєзнавчого музею Василь Білошапка.
Рушник належить цьому музею. Його у 2005 році подарували родичі Параски Поліщук. Тоді жінки вже не було серед живих.
Ніщо не віщувало біди
Все відбувалось у селі Розумівка Кіровоградської області. Кохання Івана та Параски було таким сильним, що все село гомоніло. Параска і її коханий жили на одному кутку. Коли їм було по 19 років, вирішили одружитись, – розповів Білошапка.
У селах колись вишивання весільного рушника було обов’язковим для нареченої. От і Параска вже почала вишивати, як за село взялась радянська влада.
Вбитий голодом
Сім’ї наречених, як і усі односельці, намагались врятуватись у будь-який спосіб. Та голод був сильнішим. Івана не стало у 1933 році.
«Її коханий помер з голоду. Попри те, що весілля не буде, дівчина вирішила до кінця вишити цей рушник в пам’ять про свого коханого», – сказав Білошапка.
Що особливого вишито на рушнику
З першого погляду він такий, як і усі інші весільні рушники. Однак якщо придивитись – можна зрозуміти та відчути біль самотньої дівчини.
Замість усіх атрибутів весільного рушника вона вишила на полотні голубів, але повернула їх у різні боки.
«На весільному рушнику зазвичай голубки повернуті одне до одного. Є там ще кетяги калини, листя винограду і напис: «Милий, покидаєш мнє. Смерть не страшна мнє. За що сльози ллються. Любов дорога», – пояснив т.в.о. директора музею.
Також на рушнику Параска вишила роки: 1914 – рік їхнього народження;1933 – рік смерті коханого.
Що відомо про Івана
На рушнику також вишиті ініціали нареченого – Ів. С. Однак ким був цей хлопець – невідомо.
«Як я не намагався встановити, яким було прізвище коханого цієї дівчини, – у селі не пам’ятають. Вже коли рушник опинився в нас, то цієї жінки не було серед живих», – зауважив Білошапка.
Про сім’ю Івана невідомо взагалі нічого. Найімовірніше, вони теж померли від голоду, – припустив він.
Параска до кінця життя була вірною Іванові
Параска померла у віці 68 років. Рушник у музей віддали далекі родичі, адже жінка так і не одружилася, дітей не народжувала.
«Вона залишилась вірною своєму коханому. Самотньою прожила усе життя і берегла цей рушник. Він висів у її хаті», – додав Білошапка.
Лист померлого від голоду
До слова, в Олександрівському краєзнавчому музеї також зберігають лист чоловіка, написаний у 1933 році до своєї сестри. Він просив у родички допомоги.
Це село Красносілка. Написав він до своєї сестри у Кривий Ріг. Чоловік писав, що у них дуже великий голод і багато людей померло,
– розповів Білошапка.
Чоловік у листі описує усю ситуацію та просить сестру, щоб та чимось допомогла і врятувала від голодної смерті.
Фрагмент з листа:
Дуже трудна моя жизнь.
Так страшно я оплошал, що Бог зна, що зо мною буде. Поддержки нема, мабуть, умру. На городі не попорано. Їсти совершенно нема чого. Оля і Саша померли.
Якщо можна, дорога сестрица, спаси мене от смерти. Буду тобі великим слугою.
Сестра одразу почала збирати продукти, хоч це було не так легко зробити, адже страждали від голоду і в Кривому Розі. Поки вона приїхала – її брат вже помер.
Пам’ятаймо жертв Голодомору-геноциду 1932 – 1933 років. У пам’ять про понад 7 мільйонів вбитих українців закликаємо усіх запалити свічку пам’яті, поставити її на підвіконні о 16:00 27 листопада та вшанувати загиблих хвилиною мовчання.
Джерело: 24 канал