Важливо

Не такий той Крим російський, як його малюють

Світлана Листюк
Журналістка
Світлана Листюк
Журналістка

Через події на Східній Україні ми значно менше звертаємо увагу на події в Криму. Хоча, далебі, черпати інформацію про ситуацію на окупованому півострові зараз складно: російським ЗМІ вірити сенсу немає, а українські журналісти, з відомих причин, там майже не працюють. За таких умов одним із джерел інформації є люди, які там бувають. 

Микола (на його прохання прізвище не вказуємо) — корінний кримчанин, один із тих, хто з патріотичних мотивів відмовився стати підданим двоголового орла. Відтак, можливість працювати далі у Сімферополі зникла, і він переїхав до Кіровограда, який також йому не чужий. Тут він навчався, тут живе його бабуся, звідси родом його батько. Йому, можна сказати, пощастило: крім житла, він відразу отримав роботу, де його приємно здивували гарним прийомом. Колектив навіть кращий, ніж на попередній роботі, «хвастає» Микола.

– Ти – корінний кримчанин. Півострів завжди був під потужним ідеологічним впливом Росії. Звідки у тебе український патріотизм?
– Не погоджуюся, що Крим аж настільки проросійський. Це показують російські телеканали. Я недавно їздив туди – під час відпустки вирішив провідати батьків, друзів та й відпочити. Десь із п’ятдесят відсотків моїх друзів-кримчан підтримують Україну. Розповім цікавий випадок. Якось мій друг відзначав свято, відповідно у нього був гарний настрій… Бере великий прапор України, вибігає у двір, співає «Ще не вмерла України…» і сміливо розмахує стягом.

Згодом провів ще одну таку «акцію». На третій раз його забрали співробітники ФСБ. У відділку сфотографували анфас і профіль, як злочинця. Історія завершилася приписуванням йому екстремізму і штрафом у 15 тисяч рублів. І попередили, що при повторному прояві «екстремізму» може отримати від 3 до 7 років позбавлення волі.

А ще синьо-жовті прапорці на автомобілях я зустрічав і у Сімферополі. Тобто, навіть за таких умов люди не бояться. І правильно роблять. Так, якщо дивитися російське телебачення, то складається враження, що більшість кримчан – за Росію. Але вони досі в ейфорії і не розуміють того, що відбувається. Хоча реалії вже починають відчувати…

– Чим саме?
– А тим, що… Шлунком, я б так сказав. Рублевих папірців у руках багато, і здається, що це велика сума. Але насправді – не так. Тому що дуже високі ціни в магазинах, на ринках, в аптеках. Напевно, зараз тільки ще бабусі в ейфорії. А більш молоді виходять із магазину і роблять висновки: грошей витратив чимало, а пакет напівпорожній, як і гаманець. От я приїхав туди, обміняв дві тисячі гривень – на руках ціла пачка рублів. Але пара днів – й їх вже немає. Якщо більш точно, то цієї суми вистачило днів на чотири. Так, хай я заправив авто, з’їздив на море, кілька разів скупився в крамницях, проїхався на таксі, але зовсім не шикував. Таксі, до речі, окрема розмова. Якщо раніше можна було приблизно за 30 гривень покататися містом, то нині менше, ніж 60 гривень, тарифу немає. Хоча тамтешній російський бензин насправді дешевший, ніж тут… І це – лише початок.

Друг, який залишився там, якось повернувшись із відрядження з Ростова сказав: «Якщо у нас будуть ціни, як у Ростові, з нашими зарплатами робити тут буде нічого!». Каже, наприклад, пляшка пива коштує на наші майже 30 гривень! Зайшов він у кафе, замовив борщ, другу страву, салат, кухоль пива. І обійшовся йому цей скромний обід у 900 рублів… І таких прикладів чимало. А тим часом у Криму розповідають, що з нового року півострів повністю перейде на російські цінові стандарти. Мова, наприклад, про комунальні послуги. Тож там будуть платити втричі більше, ніж в Україні. Навіть з урахуванням того, що в нас із 1 липня підвищилися тарифи. Прогнозують, що й ціни на товари будуть серйозно підвищуватися. Зрештою, і зараз цінники там змінюють щодня.

Якість російських продуктів також окрема тема. Ну, нехай мій батько не любить Росію, ще хтось… Але я знаю реальний випадок, як проросійські жителі купили краснодарське молоко і скаржились, що воно тхне гумою. Російську ковбасу не порівняти з нашою. А ціна — 600 рублів.

– Ціни на ліки також виросли?
– Простий приклад. Прихопило у мене живіт. Можливо, навіть через ту ковбасу – жартую… В аптеці купив банальне активоване вугілля і 250-мілілітрову пляшечку води, щоб запити пігулки. У нас це коштує копійки: вугілля до 2-х і вода гривні 3. Там я заплатив 35 рублів. Рахуймо: на гривні – це приблизно 10 гривень.

– Курортний сезон активний?
– Зараз мав би бути в Криму самий пік сезону. Щороку – куди б я не їздив – на пляжі завжди був аншлаг. Сьогодні я в’їжджаю на територію півострова, перетинаю пункт митного контролю – дороги порожні! Де-не-де трапляються автівки із кримськими номерами. І ще фури із українськими номерами, що везуть товар, і яким вдалося проїхати. Та і їх, напевно, поменшає, адже забороняють ввозити українські продукти.

Приїхав я на пляж в Алушті. Місто ж – один із головних курортів. Повірте, можна купатися хоч голяка, кажу цілком серйозно. На 50 метрів праворуч-ліворуч – ні душі. Це я бачив. А знайомі розповідали, що те саме і у Форосі, Рибальському тощо. Щоправда, кажуть, трішки більше людей у Феодосії і Керчі. Очевидно, це можна пояснити близькістю керченської переправи.

Знайома жінка із Сонячногірська, що під Алуштою, яка здавала відпочивальникам житло, скаржилася, що станом на 2 липня у неї не було жодного клієнта. Такого, мовляв, ще ніколи не було. Що такі люди робитимуть – загадка. Адже за сезон вони заробляли собі на прожиття на цілий рік.

Згадує Микола і про те, як змінилися стандарти громадянського життя. Особливо про татар, про те, як забороняють їм проводити акції, мітинги. У сказаному майже нічого нового – про ці речі ми знаємо зі ЗМІ. Але зупинився він і на такому нюансі.

– Приходить на роботу влаштовуватися молода жінка. Її беруть, уже оформляють і в останній момент запитують ім’я. Почувши щось на кшталт «Ніяра Гадатівна», відповідають, що вона їм не підходить… «Татарка? – До побачення». Ставлення до них дуже погане.

– Як гадаєш, реально повернути Крим Україні?
– Раніше здавалося, що зробити це нереально. Але після всього побаченого і почутого, відчувши настрої людей, думку змінив. Вони починають визнавати, що ситуація погіршилася. Проте багато з них про це вголос не кажуть, бо для них це означатиме визнати свою помилку, програш. Просто Україна повинна продемонструвати, що ми стаємо країною з європейськими стандартами.

Ігор Крушеницький, Нова газета

Поширити:

Залишити коментар:

коментар