Тиху ніч змінює тихий ранок, а звичайний день скоріше нагадує життя, застиглого після всесвітньої катастрофи, колишнього населеного пункту. Тут не гудуть машини, не працюють заводи чи фабрики, школи чи дитсадки. Усе мовчить. Ні, це не сценарій до фільму жахів і не Чорнобиль після аварії на атомній електростанції у 1986 році. Це всього лише маленьке село на Кіровоградщині, яке загубилося в XXI столітті, й німими криками нагадує про себе.
Новоукраїнський район, Комишуватська сільська рада. За 7 кілометрів від села Комишувате розташоване зовсім маленьке поселення – скупчення декількох хуторів, об’єднаних назвою Водяна. На в’їзді в колись процвітаюче село немає жодного вказівника про те, що тут живуть люди. Але вони таки тут є, хоч їх і небагато.
Це переважно старі люди, які вимушені доживати свій вік далеко за межами цивілізації. Сюди вже років 15 не їздять автобуси, ФАП працює за принципом «коли заманеться», а про магазин можна навіть не думати: до найближчого – кілометрів 10. Зв’язок зовсім відсутній, тож якщо хтось із жителів захворіє, то навіть “швидку” не зможе викликати.
Місцева мешканка 80-річна Любов Живко знає це село від самого свого народження. За її словами, колись воно було зерновою житницею району.
“Люди працювали в колгоспі, на полях, на фермі, у клубі, магазині, від якого нині лишились суцільні руїни. Був навіть дитячий садок та 4-річна школа. Нині тут лише іноді проїжджають автомобілі від Комишуватого до Рівного”, – каже бабуся.
Із кожним роком людей у селі меншає. Більшість – уже покинули свої домівки і переїхали до більш цивілізованих поселень. А старенькі люди, які не в змозі виїхати, чи, як от бабуся Любов, не уявляють свого життя без рідного села – продовжують жити, хоча це досить важко.
“Боюся просто вийти за межі подвір’я. Хто знає, що трапитися може, а дороги позаростали, нікуди вже ходити”, – додає жінка.
Нема кому доглядати за маленьким селом, яке ризикує зникнути навіть з мапи України. Поселення Водяна – одне з тих, про яке кажуть “забуті Богом місцини”. І дихають такі хутори тільки завдяки місцевим мешканцям, які ні на які цивілізації не проміняють свою затишну хатину…
