Сьогодні, 15 травня, у Кіровограді пройшли хода та мітинг з нагоди Дня пам’яті жертв політичних репресій. Кілька сотень кіровоградців з квітами та прапорами вшанували невинно закатованих жертв радянської системи ходою пам’яті, покладанням квітів та хвилиною мовчання. Після урочистостей керуючий Кіровоградською єпархією УПЦ КП єпископ Кіровоградський і Голованівський Марк прочитав молебень за упокій душ, перемелених жорнами безжальної системи.
«У мене дід і мати пережили Голодомор. Спочатку вони жили у тодішньому Єлисаветграді, а потім продали свій будинок і поїхали жити в Розумівку. Дід почав там хазяйнувати. Після Голодомору діда забрали. Я до сих пір, ні в архівах, ні в СБУ, не можу знайти куди він подівся, – розповідає один з учасників ходи пам’яті Валерій Косов. – Мати мені розповідала, як проводили ці обшуки. Говорить, що забирали все до останньої зернини навіть з квіткових горщиків. І не тільки продукти забирали, а й одежу, яка більш-менш достойна була.
Мою тітку, материну сестру, яка 1914 року народження, після обшуку в їхньому помешканні змусили йти по сусідам. І послали на сусідський чердак. Вона подивилася і сказала, що там нічого немає, хоч там трошки щось було. Але у тієї родини було дуже багато дітей, то вона їх пожаліла. А ті комсомольці тоді самі полізли і побачили, що вона їх обманула. Її тоді дуже тяжко побили. Вона довго не могла потім відійти від того».
Директор Кіровоградського обласного архіву та голова краєзнавців області Олег Бабенко розповідає, що на Кіровоградщині досі невідома точна кількість жертв політичних репресій. Але число тих, хто постраждав від радянської системи, обчислюється десятками тисяч.
«Свого часу, на початку 90-их років, СБУ було передано до державного архіву області 13 160 архівно-свідчих справ, по яких проходить близько 100 тис. осіб. Окрім того СБУ було передано майже 38 тис. так званих фільтраційних справ. Ось така кількість очевидно є документованих репресованих на Кіровоградщині, – розповідає Олег Бабенко. – Фільтраційні справи – це справи, заведені фільтраційними органами на осіб, які примусово були вивезені до Німеччини під час Другої світової війни. Кожен в’язень фашистських таборів, раб, який працював у сільському господарстві і промисловості Німеччини, мусив потім ще спокутувати свою вину перед батьківщиною за те, що знаходився на окупованій території. З точки зору радянської влади це були зрадники. Звісно, більшість людей після фільтрації поверталися до своїх домівок, але багато хто їхав на каторжні роботи до так званої Молотовської області, працюючи на металургійних комбінатах. Так система нищила своїх людей».
Нагадаємо, щороку в третю неділю травня по всій Україні вшановують всіх тих, хто поліг від рук репресивних органів. Ми, сучасні українці, маємо не лише пам’ятати, а й зробити все, аби такі трагічні події більше не повторилися в історії нашої держави.
