Сьогодні, 13 жовтня, у бібліотеці ім. О. Бойченка відбулась зустріч з учасниками АТО. Захід проводився для студентства і варто відзначити, що у нашому місті велика кількість небайдужої молоді: зала для зустрічей була заповнена.
Зустріч розпочав Євген Луцко, спеціаліст зі зв’язків з громадськістю Кіровоградського обласного військового комісаріату, який наголосив на тому, що нова країна потребує нових свят. Цю думку одностайно підтримали і демобілізовані бійці, уточнивши що ініціатива Президента щодо святкування Дня захисника України саме 14-го жовтня є надзвичайно правильною, і це свято має стати одним з основних в оновленій Україні.
Зона АТО – це закон автомату. На цьому наголошує Олександр Величко, голова громадської організації ветеранів АТО, який був під Іловайськом і у Дебальцевому: «Наш батальйон був другим зі сформованих в Україні. Коли виїздили з Кіровограда мали тільки трохи зброї і 3 кулемети. Звісно, нам потім видали форму, яку соромну носити, 4-и БТР-и і 3-и танки, з яких їздив лише один. Тому волонтери – це надзвичайне явище, вони забезпечують 60% від того, що ми маємо. Продукти, форма, спальні речі і інше найнеобхідніше».
За словами Павла Кучеренка, одного з найактивніших волонтерів, який був у всіх стратегічно важливих точках зони АТО, у Мар’їнці дуже складна ситуація з місцевими жителями: вони ненавидять і наших бійців, і сепаратистів. При цьому обидві сторони ходять до одного магазину, але у різний час і без зброї. «Дуже сумно дивитись на опустілі місця, – говорить волонтер. – Але наша справа – це покликання. Я вдома вже 3 дні. Важко. Хочу назад, допомагати».
Бійці зазначають, що стрілкових боїв уже немає. Іде війна артилерії і тут дуже сильно допомагає завзятість наших добровольців – армія стає сильнішою.
Замісник голови організації ветеранів АТО Олександр Горбачов, побажав присутнім на зустрічі чоловікам не бути байдужими і пам’ятати, що ця земля – наша. «Я служив майже 25-ть років тому, – коментує учасник АТО. – З того часу нічого не змінилось, навіть стало ще гірше. Землянки, бліндажі, буржуйки – усе як за часів Першої світової. Найкраще екіпіровані Нацгвардія, вони як розмальовані, але стоять на відстані 15 км за нами. Нам же на передовій допомагають перш за все волонтери, а підносять дух фотографії і листи з України, особливо щирі дитячі малюнки».
Як виявилось, коли сепаратисти та найманці повністю знищили 7-й блокпост з усіма присутніми на ньому військовими, Олександр взяв на себе командування 5-м, на який чекала жахлива доля його попередника. І зумів вивести з оточення абсолютно у повному складі: жоден з бійців навіть не був поранений! І найголовніше, що про це розповів волонтер Кучеренко, сам же герой про це скромно «забув».
Як виявилося, Кіровоградщина займає одне з перших місць за кількістю мобілізованих : у 34-у батальйоні 50% наших земляків, 42-у – 15%, а у батальйоні «Бригада» – 10%.
Спілкування проходило у відвертій і невимушеній атмосфері, присутні ставили питання, а бійці ділились спогадами і враження, болючими, але від того не менш цінними. Адже війна – це не просто жахлива картинка і сказання про героїв, це реальні люди у яких сором і відповідальність перед іншими перемогли страх.
Катерина Білоконь для Першої електронної газети