Ми познайомилися з Вікторією на дитячому майданчику. Молода, говірка, весела, Віка першою завела розмову – так ми і потоваришували. Бачилися двічі на день в один і той же час, коли виходили на прогулянку з дітьми. Багато говорили про малюків, виховання, своє життя, чоловіків, роботу – про все.
Сама проти всіх
Виявилося, що Віка вийшла заміж у 16 років, коли завагітніла. Другу дитину народила у 18. На час нашого знайомства їй був 21 рік. Жила з дітьми і чоловіком біля його матері – усі разом у двокімнатній квартирі. Чоловік Вікторії мав дуже затребувану і високооплачувану професію. Віка ж не здобула ні професійної, ні вищої освіти, ніколи ніде не працювала, займалася вихованням дітей.
Попри імовірно високі прибутки чоловіка, родина не здавалася забезпеченою. Таке враження складалося і з розповідей Вікторії, і з вигляду її свекруху, яка ніколи не з’являлася на наші очі без пива і цигарки.
Якось Віка зізналася, що має дуже напружені стосунки з чоловіком, бо той завів коханку, яка надсилала дружині повідомлення про зради і фото з підтвердженням. Вікторія хотіла піти від нього і звернулася по допомогу до своєї мами. Але та відмовилася приймати дочку з двома дітьми, щоб «не позорила на все село».
Свекруха теж була не задоволена тим, що невістка «сидить на шиї» – грошей не заробляє.
Міняю яйцеклітину на машину
На деякий час Вікторія випала з поля зору. З дітьми на прогулянку іноді виходила бабуся у той час, як самої матусі не було видно зо три місяці.
Коли ж врешті повернулася, мала такий вигляд, ніби весь час відпочивала в санаторії. На отримані компліменти відказала, що дійсно відпочивала: жила в готелі, ходила на масаж, їла здорову їжу, пила вітаміни і… приймала гормони внутрішньом’язово.
Вікторія підписала контракт з приватною клінікою репродуктивної медицини і всі ці «блага» отримувала за її рахунок, ще й гонорар виплатили чималий – купила чоловіку авто з пробігом.
За що ж їй платили? За яйцеклітини.
Донорство яйцеклітин – один з методів боротьби з безпліддям. Потенційні донори проходять повне медичне обстеження. Також до них є ряд загальноприйнятих вимог, як от вік до 30 років, зовнішня привабливість, відсутність спадкових генетичних захворювань, наявність хоча б однієї власної дитини, відсутність пагубних звичок, шкідливих чи небезпечних виробничих і життєвих факторів.
Куди ти зникла, Віко?
Минали місяці і роки, діти ходили в дитсадок, а матусі зустрічалися між собою все рідше. Проте незмінним місцем для їхніх посидінок залишався майданчик, який оживав вечорами після робочого дня. Вікторія там не з’являлася.Чоловік же їздив на подарованій машині.
Якось кілька подруг не витримали і запитали в її свекрухи, куди ж зникла Віка. «Гроші для сім’ї заробляє», – відказала та. А діти, за її словами, «в другої баби».
Ми не бачилися з Вікторією близько двох років. Може, тому я не одразу її впізнала, коли зустріла поблизу площі Богдана Хмельницького.
Дуже схудла, з гарною зачіскою, манікюром, у красивому пальто, Віка взагалі не була схожа на ту нещасну дівчинку, якій зраджував чоловік і дорікала свекруха.
Вона сходу випалила, що заробила на квартиру в цьому районі, тож вони з чоловіком нарешті вибралися від його мами.
«І знаєте, мені вже все одно, чи є там в нього хтось чи нема. Я маю достатньо грошей, щоб саму себе забезпечити. І квартира моя. Хай тепер думає!» – заявила Віка і розкрила секрет свого успіху – вона стала сурогатною матір’ю.
«Жила з іншими в дорогущому готелі, у нас була своя служниця, до кожної приставлена своя медсестра. Їжа, вітаміни, одяг – ні за що не думали! Все включено!»
Щаслива Вікторія заскочила в маршрутку, залишивши мене посеред вулиці наодинці зі своїми думками. Це були перші дні лютого 2022-го.
Сурогатне материнство — це допоміжна репродуктивна технологія, при застосуванні якої жінка добровільно погоджується завагітніти з метою виносити та народити біологічно чужу їй дитину, яка буде потім віддана на виховання іншим особам. Україна – одна з небагатьох країн, де сурогатне материнстводозволено законом.
Кому народити дитину?
Вторгнення розігнало людей по різних містах, країнах і континентах. На вулицях з’являлося все більше нових облич, а побачити когось з давніх знайомих було швидше рідкістю, ніж закономірністю.
– А ви вже даже не дивитеся в мою сторону! – почула, коли переходила дорогу біля ЦДПУ. Озирнулася.
– Віка?! Не впізнала. Багатою будеш! – моя давня знайома виглядала… «давньою».
– Ой, де там. Розбагатієш з цією війною!
– Чоловіка забрали? – питаю про мобілізацію.
– Та бізнес накрився!
– У вас був бізнес?
– Не у нас. Фірма закрилася, через яку я рожала. Евакуювалися вони до себе на родіну.
Клініка репродуктивної медицини, якій Вікторія надавала свої послуги, виїхала з України рік тому. Чи отримали іноземні батьки своїх сурогатних діток, Вікі не відомо. Як і те, що сталося з вагітними, які ще не народили «замовлених» дітей. За правилами, сурогатним матерям не можна було спілкуватися між собою поза межами закладу, як і розповідати третім особам про надані ними послуги. Але ж шила в мішку не сховаєш.
Віка ішла зі мною аж до редакції. Дорогою розповіла, що планувала народити ще одну дитину. Стояла в черзі, бо після попередніх пологів організм мав повністю відновитися, а потім слід було заново пройти курс підготовки до нової вагітності – медогляд, вітаміни, гормони…
– А тепер і без грошей, і без роботи, – зітхає.
– А де ти працювала?
– Я ж дітей рожала на заказ! А шо тепер? Я ж не буду об’яву писати: Кому народити дитину – обращайтесь!
Далі наші шляхи знову розійшлися. Я – в редакцію. Вона сказала, що планує виїхати біженкою за кордон, доки є така можливість, тому про всяк випадок прощається надовго.
Другий шанс для тих, хто мріє
Появу дитини на світ кожна жінка сприймає по-різному. Для когось це можливість самореалізуватися через материнство. Хтось вважає продовження роду, життєвим обов’язком і запорукою міцної сім’ї. Для одних діти – тягар. Для інших – заробіток.
«Ми так хотіли мати діток! Хоч одну! Хтось живе, ні про що не думає і народжує по 5-6 дітей. У когось одразу двоє-троє. А ми прожили разом більше 10 років і нічого, – розповідає свою історію материнства кропивничанка Олена. – Ми всі гроші витрачали на обстеження, поїздки по лікарях. Де ми тільки не були!
Якось їдемо додому з Києва, а чоловік каже: «Наступний раз буде останнім, я вже не можу». У мене серце обірвалося. Я одна в батьків, ні братів, ні сестер, і в мене дітей немає. Мене ці думки… різали. А чоловік був категорично проти усиновлення з дитбудинку».
Якось Олена почула по радіо оголошення клініки репродуктивної медицини про купівлю яйцеклітин.
«Там ще так гарно говорили «подаруй шанс на материнство тим, хто про це мріє». Подзвонила. Розпитала про своє. Записалася на прийом. Це був той останній раз, про який мені сказав чоловік. Я всю дорогу туди трусилася від нервів. У клініці все виглядало дорого-багато. І ціни у них теж такі… Не можу сказати, але дуже… – Олена зводить очі до неба. – І ми підписалися на сурогатне материнство. Хто нам народжував – не знаємо. Показали медичну картку, що вона здорова, і все.
Ми знали планований день пологів. Я телефон з рук не випускала. Нам подзвонили, коли почалися перейми, і ми «прилетіли». Чекали в спеціальній кімнаті. Потім прийшла медсестра, сказала, що пологи пройшли успішно і дитину оглядає лікар. А потім нам її принесли. Таку малюсіньку. Так у нас з’явилася донечка. Всі документи оформили там, на місці, і з дитиною поїхали додому».
Але вдома Олена з чоловіком спокою не знали. Селище невелике, всі так чи інакше між собою знайомі. Люди почали шепотітися за спиною. Олена відчувала на собі косі погляди, деякі «знайомі» підходили і прямо питали: «А де взяли? А навіщо? А що своїх не можете?». Молоді батьки боялися, що це ніколи не припиниться і колись їхню дитину так само дойматимуть. Тому вони продали все своє майно і виїхали в Кропивницький.
Мама чи НЕ мама?
«Великі дискусії викликає явище сурогатного материнства у суспільстві. Хтось вбачає в цьому альтруїстичні вчинки і допомогу безплідним парам, а хтось – торгівлю людьми та втрату духовних цінностей, неприродне народження, – коментує психологиня з Кропивницького Анна Батрак.
У кожної жінки, яка стає сурогатною матір’ю є свої причини для такого кроку. Хтось ставиться до виношування дитини як до роботи, а хтось відчуває своє покликання допомогти безплідній парі стати щасливими батьками.
Не кожна сурогатна матір усвідомлює зміст рішення, яке приймає, адже відмовитися від дитини, яку вона виношувала і народжувала – надзвичайно важко. Тому важливо, щоб протягом усієї вагітності з жінкою працював психолог, який допоможе справитись з її почуттями, емоціями та тривогами, підготуватись до пологів та прийняти, що ця дитина не її і після народження необхідно буде її віддати. Важливо не створювати сильний емоційний зв’язок з дитиною для збереження власного спокою».
Читайте також:
- Як люди з Олександрівки рятували немовля з Миколаєва під обстрілами “Ураганів”
- Save Ukraine збирає гроші для дітей, які осиротіли через війну