Галина Олексіївна та Євген Миколайович Кондрашенки із села Цибулевого разом уже 65 років. Півроку тому родина втратила сина Сергія – чоловіка забрав коронавірус. Наразі ж Україна втрачає своїх синів від іншої напасті – великої війни, розв’язаної росією.
Аби допомогти воїнам та підтримати їх, родина Кондрашенків долучилася до приготування харчів для армії, повідомляє Перша електронна газета.
У трапезній храму Святого Миколая для воїнів та переселенців, які потрапляють до села проїздом, влаштовують обіди. До приготування долучились всі небайдужі жителі села Цибулевого. Галина Олексіївна розповідає, що насправді їхня роль в цьому невелика. Вони печуть хліб у печі, пиріжки, а от «молодьож» готує вареники, бутерброди та інші страви. Додає, що з продуктами теж допомагають односельці й керівники сільськогосподарських підприємств з навколишніх сіл. Ніхто не залишився осторонь.
Про свою піч пані Галина розповідає з теплом. Каже, що вправлятися з тістом її навчила бабуся Софія. Мама Галини померла, коли тій було 4 роки, а батько навіть не встиг побачити свою доньку через війну, тому Галину виховала бабуся, яка й зародила в її серці любов до хліба.
«Піч в нас старезна, ніхто достеменно й не знає, скільки їй років. Виглядає не дуже презентабельно, але хлопці передавали мені, що випічка виходить дуже смачною. Нею більше займається дідусь, я ж слідкую за рецептурою тіста, а замішувати його допомагають дівчата, бо вже старенька я стала, та й руки не ті, але стараємося не відставати й робити все, що в змозі»
Випічкою займаються раз на тиждень, проте зараз у селі функціонує тільки трапезна. Хліб, який до цього розвозив священник, перестали робити, через технічні труднощі з його машиною. Пані Галина додає, що ще й захворіла, тому не може, як раніше, допомагати з приготуванням. Вже два тижні, цибулівська піч не радувала воїнів. На запитання, чи планує сім’я Кондрашенків поновлювати свою роботу, бабуся Галя починає плакати. Каже, що буде робити все, на що здатна, аби полегшити буття українських захисників на війні та пришвидшити настання Перемоги.
Через сльози, немов виправдовуючись, каже, що робить дрібниці, не знає, чим та як може допомогти армії більше, але те, що десь, якийсь воїн бере в руки домашній пиріжок з печі й хоча б на секунду подумки повертається до рідного дому, вже багато чого вартує. Для самого воїна, для бабусі Галини, для України та Перемоги.
Нагадаємо, волонтерка Олена Іванченко: «Не зупиняюся заради пам’яті сина, заради майбутньої Перемоги»
Читайте також: «Скажи «паляниця»: на Кіровоградщині діти організували “блокпост” аби допомогти ЗСУ