Важливо

В’ятрович: “Очевидно, що може бути Кропивницька область”

В Інститу нацпам’яті сподіваються, що люди швидко звикнуть до нових назв. В Україні завершено процес перейменування населених пунктів у рамках декомунізації. Останнім містом, яке отримало іншу назву, став Кіровоград, а тепер Кропивницький.

Тривалий час у місті відбувались протести. Група місцевих мешканців вимагала від влади або не перейменовувати обласний центр, або назвати його Єлісаветград. Аналогічна ситуація була і з колишнім Комсомольськом, яке тепер називається Горішні Плавні. Головним ідеологом змін виступив директор Інституту національної пам’яті України Володимир В’ятрович. Політичні опоненти розвернули проти нього справжню брудну кампанію, щоб дискредитувати швидше не його, а сам процес. Проте на одному з останніх засідань парламент поставив жирну крапку у цьому складному політичному та історичному процесі. В’ятрович підбив підсумки декомунізації в Україні в інтерв’ю ТСН.ua.

За його словами, місцева влада у багатьох населених пунктах зіграла деструктивну роль, підбурюючи місцевих мешканців. Втім, процес ще повністю не завершений. В Інституті думають про відкриття першого в державі музею тоталітарного режиму під відкритим небом. Саме про це Володимир В’ятрович і розповів під час розмови.

– Пане Володимире, Вас можна привітати. Ви стали чи не найголовнішим лобістом декомунізації в Україні. Останнє місто перейменовано. Кіровоград отримав нову назву.

– Кіровоград був тим містом, навколо назви якого було найбільше дискусії. Як і багато інших місцевостей, на жаль, постраждав від маніпуляції місцевих політиків, які не готові були провести нормальні громадські слухання, щоб місцева громада визначилась із єдиною назвою. Використовувались різні маніпуляції. Одна з наймасштабніших була під час місцевих виборів, коли проводилось так зване опитування не на всіх дільницях, не протягом всього часу, а лише впродовж кількох годин, плюс не перевірялись документи. В результаті це опитування не стало таким, яке могло б  показати думку місцевої громади. Зрештою міська влада вирішила по суті зняти з себе відповідальність щодо обрання одної назви для міста.

Минулого року Кіровоградська міська рада переслала до комітету ВРУ з місцевого самоврядування сім назв. Серед них назви Інгульськ, Кропивницький, Єлисаветград, Златопіль та інші. Із цих назв на початку цього року Комітет ВРУ обрав назву Інгульськ через рекомендацію Інституту національної пам’яті. Ми підтримали цю назву, вважаючи її більш історично обґрунтованою наявністю річки Інгул та історичною назвою паланки Війська Запорозького. На жаль, тільки-но було отримане рішення комітету, в Кіровограді почала розвертатись активна інформаційна кампанія прихильників назви Єлисаветград. Вони виявилися більш організованими і, напевно, багатими. Була кампанія з дискредитації назви Інгульськ і підтримки назви Єлисаветград. Між іншим, ця назва до шести разів ставилась у комітеті як альтернативна. І жодного разу не набрала більше одного голосу. Було зрозуміло, що вона ніколи не пройде через парламент.

У результаті цих пікетів стало зрозуміло, що назва Інгульськ є скомпрометованою і її не сприймає місцева громада. Тому комітет вирішив піти назустріч місцевій громаді і була запропонована інша назва — Кропивницький. Проект постанови був підтриманий і відповідно це було винесено на голосування, а відтак і проголосовано. Я думаю, що ця назва мала би сподобатися місцевим мешканцям. Вона пов’язана з одним із символів цього міста. Це діяч культури. У нас не так багато діячів культури увічнено в топоніміці. Серед обласних центрів є тільки Івано-Франківськ. Кропивницький — цікава назва, яка має сподобатися і мешканцям міста, і країні.

– На наступний день після перейменування відбувся мітинг “Стоп Кропивницький”, була різка реакція місцевої влади, протест Опоблоку. Немає побоювань, що в місті буде неспокійно?

– Дійсно, перейменування міст супроводжується критикою Опозиційного блоку. Я свідомий того, що не тільки представники Опоблоку є противниками перейменувань, особливо серед людей старшого віку, які конфронтаційно налаштовані. Але в основних настроях виграють представники сьогоднішньої опозиції, які подають у суди. Наразі все безрезультатно, але для них, перш за все важливим є не рішення, а піар, який вони здобувають. Я переконаний, що мешканці сприймуть все нормально і жодних збурень не буде.

Прихильники назви Єлисаветград спираються на потужну інформаційну політику, місцевий бізнес, який, між іншим, спирається на Російську православну церкву. І саме з цього середовища пішла інформація, що назва Єлисаветград пішла не від російської імператриці, а місто назване нібито в честь святої Єлизавети. Це є абсолютною дезінформацією, тому що місто, яке було назване на честь святої Єлизавети, за час свого існування не мало жодного храму цієї святої.

– Що буде з перейменуванням областей?

– Зважаючи на те, що перелік областей є в Конституції, зміни назв будуть внесені після змін неї. Очевидно, що може бути Кропивницька область, Дніпровська. Я вважаю, що це питання є технічним. Воно не буде внесено окремо, а швидше зі змінами, які готуються в контексті судової реформи.

– Коли це може статися?

– Це запитання до депутатів.

– Розкажіть про Ступакове. Чи відповідає дійсності інформація в Інтернеті про те, що селище Красний Пахар Бахмутського району, розташоване на окупованій території Донеччини, перейменували на честь загиблого бійця Івана Ступака?

– Так, це правда. Це один з шести, здається, населених пунктів, перейменованих на честь загиблих бійців. У цьому випадку особливістю є те, що це селище наразі під окупацією російських терористів. Це місцевість, де і загинула ця людина, яку ми вважаємо героєм. Ми вважаємо, що присвоєння таких топонімів на честь людей, які загинули за незалежність України, є спробою відзначити їх. Ми вважаємо це високою нагородою, адже їх вивчатимуть і про них читатимуть українці.

– Ця назва має суспільний резонанс.

– Я переконаний, що нормальною інформаційною роботою можливо невдоволення місцевого населення можна усунути.

– Деякі населені пункти були перейменовані не за історичним принципом. Це було побажання населення?

– Здебільшого, принципом, яким користувався Інститут національної пам’яті, надаючи свої рекомендації, було повернення до історичних назв за умов, що ці назви не апелювали до російського імперського минулого, як, наприклад, Єлисаветград. Але дуже часто наші пропозиції з повернення історичних назв не збігалися з пропозиціями органів місцевого самоврядування, які хотіли використати нову назву. Комітет здебільшого рекомендував пропозиції органів місцевого самоврядування. Звичайно, нам, як історикам, часом було прикро, адже село, яке має 400-річну історію десь з XVI-XVII століття, замість того, щоб відродити цю назву, наполягає на назві, яка дуже популярною, – Степок або Слобожанський. Разом із тим, це думка місцевої громади

– Як триває процес декомунізації вулиць у населених пунктах?

– Із цим дещо важче. Ми говоримо про перейменування населених пунктів, тому це можна отримати. І ми мали базу пунктів в Україні. Перевіряли їх щодо наявності прізвищ інших назв і відповідно повідомляли органам місцевого самоврядування, як перейменовуватися. Натомість усієї бази топоніміки України, наприклад, усіх вулиць і площ в Україні, немає. Ніхто не знає, скільки було в селах, селищах площ, вулиць Леніна. Ми знаємо, що наразі перейменовано більше 3500 вулиць в обласних центрах і це на 95-96% завершено. Але це тільки в обласних центрах. Триває в деяких містах обговорення, як до прикладу, в Києві лише завершилось громадське обговорення перейменування бульвара Лепсе на бульвар Гавела. Залишились якісь формальні речі.

Нижчий рівень – районні, особливо в селах. У нас інформації немає, через що ми будемо звертатися до голів обласних держадміністрацій або голів районних адміністрацій. Вони вже мали би завершити перейменування. Ми будемо за фактом перевіряти.

– З якими проблемами процесу декомунізації Ви ще зіштовхнулись?

– Ще однією з проблем є пам’ятники тоталітарного режиму. Наразі демонтовано 1224 пам’ятники Леніна і більше 200 пам’ятників іншим діячам тоталітарного минулого. Тут є проблема в тому, що фактично не існує єдиного реєстру, де би були всі пам’ятники. Навіть у радянські часи такого не було. Тому часом ми стикаємося з ситуацією, коли існує пам’ятник якомусь місцевому або загальносоюзному українському вождеві комуністичного режиму в населеному пункті. Тоді він іде як просто незареєстрований. Його треба зносити уже за фактом виявлення і саме так їх усувати. Є проблема й в тому, що, наприклад, у Києві деякі пам’ятки тоталітарної доби, які водночас є зразками мистецтва, мають бути збереженими і переведеними для зберігання у музеях.

Наприклад, у Києві вирішується проблема створення музеї тоталітаризму. Проблема в тому, що він буде розміщений на територіях із відкритим верхом. Getty Images Зараз, фактично, група людей, до якої входить і Інститут національної пам’яті, завершила підготовку концепції. Ми найближчим часом, незважаючи на те, що зараз почався ліній сезон, у вересні зробимо її публічну презентацію, після цього будемо говорити про створення музею. Попередньо йдеться про те, що цей музей буде створений як київський, і будемо братися за його підготовку, щоб наступного року могли вже щось показати.

– Ці пам’ятники, які зносять, де вони зберігаються взагалі? 

–  Якщо ці пам’ятники демонтуються органами місцевого самоврядування, то вони якимось чином їх і зберігають. У Києві пам’ятки ці зберігаються в аеропорту Жуляни. На жаль, дуже часто органи місцевого самоврядування не виконували цей закон тривалий час та часто за його реалізацію бралися громадські діячі та активісти. Відповідно, демонтаж відбувався стихійно та всі пам’ятки, які могли би бути у стінах якихось музеїв, просто зникли, тому що були знесені у стихійних умовах.

– Є хоч якась приблизна цифра, скільки витрачено на декомунізацію?

– Не знаю я таких цифр. Мені важко підрахувати, та не знаю, чи можливо взагалі це підрахувати. Здебільшого ці операції відбуваються тими рахунками, якими держава володіє. Тобто наші співробітники, які опрацьовують ці дані, робили це не за якісь додаткові кошти, а робили в рамках зарплати, яку вони отримують. Це так само стосується всіх комунальних служб. Додаткових коштів ніхто не отримував. Щодо фізичних осіб, тобто тих, на кого працює держава, то для них законодавство нічого не передбачає плати для заміни документів. Можна зробити лише тоді, коли виникне якась особиста потреба права власності або інших прав. Тобто документи з цими назвами є абсолютно чинними і змінювати їх потреби немає.

–Людина, її психіка, тяжіє до стабільності та не полюбляє змін. Тим паче швидких. Як і скільки на Вашу думку люди звикатимуть до нових назв?

– По перше, будь-які ефективні зміни можливі лише, якщо вони швидкі, тому що затягування, особливо стосовно реформ, ні до чого доброго не призводить. Щодо того, як будуть звикати, ну можна привести давніший приклад. Якщо ви поїдете на Майдан Незалежності і запитаєте, де розташована площа Жовтневої революції, то ніхто вам і не відповість. А більш актуальний приклад – це місто Іллічівськ, яке буквально ще минулого літа боролося за те щоб залишити назву, наприкінці минулого року перейменувалося на Чорноморськ і цього року вже відзначало День міста під новою назвою. Всі щасливі та виготовляють нові бренди під Чорноморськ і жодних негативних запитів немає. Люди до цього звикли і тішаться.

Я думаю, що так само ми маємо вчинити і сподіваюся, що вистачить розуму місцевій владі та громадськості щодо Горішніх Плавнів, які отримали найбільш упізнаваний бренд в Україні і мають величезний туристичний потенціал, який може бути інвестицією в розвиток усього міста.  На жаль, зараз місцева влада продовжує боротися та підбурювати місцевих мешканців розмовами, що вони будуть через суди оскаржувати та повертати попередню назву чи придумувати нову. Нічого насправді цього вже неможливо. Варто було скористатися надзвичайною популярністю цього дуже гарного та пізнаваного нового бренду.


Comments:

3 відповіді до “В’ятрович: “Очевидно, що може бути Кропивницька область””

  1. Взгляд на декоммунизацию через призму национальных интересов
    Бережно сохраняя и развивая украинскую культуру, язык, традиции и обычаи, надо при этом понимать, что, как разъяснял Эрих Фромм, национализм, бывший изначально прогрессивным течением, которое пришло на смену узам абсолютизма и феодализма, в настоящее время «искажает дух объективности, а значит, и разум», поскольку человек «судит о членах своего клана и о «чужих» исходя из разных критериев… Все, кто не относится к числу «своих» по узам крови и земли (выраженным в общности языка, обычаев… и т. д.), вызывают подозрение, и достаточно малейшего повода, чтобы они стали объектом параноидального бреда… Человек, не освободившийся от уз крови и земли, не родился еще в полной мере как человеческое существо; его способность к любви и разуму искалечена, он не воспринимает себя и своих ближних в их — и своей собственной — истинно человеческой сущности»16.http://www.2000.ua/v-nomere/svoboda-slova/reallii/vzgljad-na-dekommunizaciju-cherez-prizmu-nacionalnyh-interesov.htm

  2. Оплеуха Вятровичу
    13:35 (сегодня) 10 1545
    Польский сейм признал Волынскую резню геноцидом
    11 июля в стране станет Национальным днем памяти
    Сейм Польши признал преступления украинских националистов против поляков на Волыни в годы Великой Отечественной войны геноцидом, сообщает TVN24.
    «Герои Украины» убивали поляков от мала до велика В тексте постановления, выпущенного нижней палатой польского парламента, говорится, что жертвами Волынской трагедии в 1943-1945 годах стали более ста тысяч граждан, в основном, крестьян. Многие из них так и не были достойно похоронены.
    Сейм принял решение объявить 11 июля в Польше Национальным днем памяти жертв геноцида. За это высказались 432 парламентария.

  3. Вятрович рассуждает:” Также он заявил, что политическое решение о признании Волынской резни геноцидом не является выражением сожаления по погибшим людям, а в Варшаве сокрушаются из-за потерянных территорий. «Обвинения сформулированы только против украинцев. Видимо, потому, что большая часть так называемых «кресов» сейчас является украинской территорией», — сказал он.
    Подробности: https://regnum.ru/news/polit/2160160.html Любое использование материалов допускается только при наличии гиперссылки на ИА REGNUM. “\
    Однако,последовательная политика декоммунизации должна привести к пересмотру пакта Молотова-Риббентропа,а значит,к постановке вопроса о передаче укр.западных земель Польше.

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*