Важливо

Ветеран Олександр Банько: про ставлення до «афганців» через 30 років після війни

© svoboda.org

Сприйняття сучасності через призму війни в Афганістані; що залишилося в минулому, а що зосталося у спогадах назавжди; чим переймаються воїни-афганців сьогодні? Відповіді на ці питання Перша електронна газета дізналася у ветерана афганської війни підполковника Олександра Банько, з яким ми зустрілися під час вшанування полеглих воїнів-інтернаціоналістів у річницю виведення радянських військ з Республіка Афганістан.

Через 30 років після закінчення війни, чи можете Ви сказати, як вона змінила ваше життя, світосприйняття? Чи змінилося ставлення до людей?А як люди ставлять до ветеранів-афганців?

– Військова служба і спілкування з бойовими товаришами багато чого змінили у моїх поглядах. Але більше змінилося ставлення з боку людей до нас, «афганців». Зараз дуже часто можна почути, що ми загарбники. Навіть учора на одному з Інтернет-сайтів я прочитав, що одна дніпропетровська організація запропонувала День вшанування воїнів-інтернаціоналістів ліквідувати, бо ми загарбники, які служили невідомо кому.

Так ось, хочу згадати один випадок зі служби: моєму знайомому офіцеру-афганцю поранило ногу і побило очі. Я підбіг до нього, а він в мене запитав: «Я ще зможу бачити? Скажи мені, я зможу ще воювати?». Ми усі були патріотами і допомагали один одному завжди. Тому ні – ми ні в якому разі не були загарбниками. Ми лише виконували військовий обов’язок, як того вимагала Батьківщина.

Зараз діють пільги для ветеранів-афганців. Ви ними користуєтеся чи, може, у ветеранів виникають труднощі з їх отриманням?

– Діють пільги на комунальні послуги. Інваліди другої групи можуть безкоштовно їздити залізничним транспортом, а учасники бойових дій в Афгані мають безкоштовний проїзд в міжміських автобусах. Тобто, певні пільги, які фінансово полегшують життя, є. Але, наприклад, отримати землю (ділянку, гарантовану державою усім громадянам!) дуже складно. Та ми намагаємося з цим боротися.

Війна залишила глибокі сліди в пам’яті воїнів. У кожного своя історія і свої почуття. Чи є у вас спогад, який найбільше закарбувався у пам’яті?

– Є такий момент. 17 травня 1982 року, коли я, мій батальйон і один з батальйонів десантників 345-го полку десантувалися в північну частину Паншеру. Ми прийшли на підмогу військовим, які ледь стримували напади. І знаєте, ставлення врятованих солдат до моїх хлопців не можна описати словами. Деякі просто плакали та дякували нам. Щоб не було, а всім хочеться жити.

Ще часто згадую друзів, яких знайшов на тій війні. Це спогади про справжніх бойових товаришів, перевірених часом, і горем, і радістю. Часто дуже болісні, тому що багатьох вже немає серед живих. Проте згадка про них,  почуття дружби для мене також дуже важливі.

Читайте також: Воїни-афганці з усієї Кіровоградщини зібралися на пам’ятну зустріч бойових побратимів.

Відомо, що ветерани Афганістану брали участь в протестах Євромайдану. Чи бували там «афганці» з Кіровоградської області?

– Скажу чесно, я не зустрічав тут колег, бойових товаришів, які були проти Євромайдану. Були ті, які їхали на Майдан, і ті, які після Майдану знову повернулися до служби – пішли захищати Донбас під час АТО, а ще допомагали у визволенні українських полонених.

От Юрій Борисович Олефіренко (добре відома постать!) тричі служив в Афганістані. А в 2014-му році капітан третього рангу вже стояв на Євромайдані.  Пізніше взяв участь у бойових діях на сході України. На жаль, там і загинув – у 2015-му році під час мінометного обстрілу Маріуполя. Юрій кинувся на захист своїх бійців, прикривши їх власним тілом.

Я дуже пишаюся і підтримую своїх бойових товаришів, які стали на захист України. Чесно кажучи, не можу зрозуміти лише позицію ветеранів-афганців Криму, Донеччини та Луганщини. Взагалі не розумію…

А що скажете про позицію влади і нове Міністерство у справах ветеранів?

– Так, нещодавно з’явилося таке Міністерство. Вже й керівника призначено – це Ірина Фріз. На жаль, від багатьох людей я чув, що вона збирається займатися лише питаннями ветеранів Другої світової війни та АТО, а щодо  «афганців» – нічого не відомо. Я зрозумів головне: важко знаходити спільну мову з тими людьми, які працювати не хочуть, а захищають лише свої інтереси.

Наскільки це Міністерство буде ефективним – важко сказати зараз. Про це можна буде говорити, коли воно повністю укомплектується і дійсно запрацює. Звичайно, хотілося б, щоб туди призначали людей, які не з чуток знають, що таке війна, і розуміють відчай «афганців».

Діана Коверзнєва для Першої електронної газети.

Поширити: