Важливо

Луганськ. Війна. День перший (репортаж, фото)

Світлана Листюк
Журналістка
Світлана Листюк
Журналістка

“Нестабільна ситуація в країні” – щоб уникнути слова “війна”. Чи є ця ситуаці просто “нестабільною”, коли з твого вікна видно як горить будинок за дві вулиці від твого? Хто бачив цю так звану “ситуацію”, не скаже, що країна просто пережаває складний період. Я бачив початок “нестабільної ситуації в країні” зі свого балкону тоді, коли ще навіть подумати не міг, що вже за якихось кілька місяців не зможу повернутись до свого будинку через те, що у “не війні” його буде зруйновано.


Я жив у Луганську. Так дивно говорити про це у минулому часі. Я там бачив війну. Не “нестабільну ситуацію”.  Війну.
Мій дім знаходитися біля яру, за 800 метрів від прикордонників. Із 10 поверху майже повністю видно прикордонну частину.

Світанок.

О четвертій ранку мене розбудив дивний шум за вікном і мамин крик «там війна». Я миттєво піднявся з ліжка і вибіг на балкон. Я був спантеличений – перед моїми очима постала картина бою, яка немов зійшла з телевізійних екранів. З яру, зі схилу бойовики трасуючими кулями вели щільний вогонь. Кулі пронизували простір, немов маленькі верткі світлячки. У моїй голові відразу промайнула думка, що потрібно відійти від вікна і замкнутися у ванній, але цікавість узяла верх. Я обережно виглянув з вікна і зрозумів, що мій будинок не на лінії вогню, і наразі стрілянина не є небезпечною для мене.

Я не міг відірвати погляду від того, що відбувається. Летять кулі, сигнальні ракети, випущені прикордонниками для позначення цілей, гримить гуркіт автоматних і кулеметних черг, приголомшуючі вибухи. Це все не скільки лякало, як зачаровувало. Дивовижне відчуття. Я немов кролик дивився в смертельні, гіпнотизуючі очі кобри. Вся ця пекельна м’ясорубка зі свинцю і вибухівки тривала трохи більше години. Потужність пострілів то зменшувалась, то поновлювалась із новою люттю.

Ранок.

Розвиднилося. Із-за будинків, за якими були прикордонники, повалив густий чорний дим. Було ясно зрозуміло, що справи у хлопців погані.

Згодом у небі з’явився винищувач. Він зробив кілька великих кіл навколо поля бою, ніби придивляючись що до чого. Після чого спікірував униз, до прикордонної частини, обстрілюючи на шляху теплові пастки. В цей час прикордонники випускали білосніжні сигнальні ракети, вказуючи на засідки бойовиків.

Військовий літак маневрував зовсім поруч, метрів за 500 від мого балкона. Я ніколи раніше не бачив винищувачі так близько. Рев його реактивного двигуна вселяв жах і оглушав. Після кількох погрозливих маневрів, він полетів. Складно було сказати, стріляв винищувач чи ні, адже в цей час бій був особливо жорстокий. Наперебій тріщали автомати та кулемети, які утворювали насичену низку вибухів.

До обіду тривала монотонна черга пострілів і вибухів, але вони більше не лякали. Вони стали таким же звичайним явищем, як шум з вулиці, гудіння машин, спів птахів. Страху більше не було. Якось дуже швидко війна стала буденністю. На вулиці з’явилися люди. Хто вигулював собак, хто неквапливо йшов на роботу. Деякі зірвиголови йшли до яру, спостерігали за боєм. Тоді я зрозумів, що всі фільми про війну, брехали. Там люди завжди сиділи в підвалах і дружно боялися. Це було розривом шаблону.

День.

Ближче до обіду стрілянина затихла, чорний дим пожежі розвіявся, рев кулеметів змінився на виття сирен швидкої допомоги… Ми зітхнули з полегшенням, але, як виявилося, зарано. Це була всього лише пауза, щоб сторони могли вивезти своїх поранених і вбитих.

Поле бою розчищено, готове приймати нові удари – знову почались вибухи. Близько першої години дня винищувач повернувся. За перевіреною траєкторією окреслив кілька кіл, пройшов над бойовиками, відстрілюючи теплові пастки. Тепер я не сумнівався – винищувач стріляв. Вибухи стали сильнішими уже звичних. Жах змушував нас губитися у здогадках з приводу того, що відбувається за кількасот метрів від нашого будинку. Хоч якась надія на успішний результат бою підтримувалась думкою про те, що стрілянина стала трохи менш інтенсивною і рідше було чутно вибухи.

Містом почали ширитись тривожні чутки, що чисельність бойовиків зросла до (фантастичних!) тисячі чоловік.

Майже вечір.

Піковий момент був на початку п’ятої вечора. Я стояв на балконі, вслухався у постріли. Потім побачив як з віддалік несуться два вертольоти. Їх маневри тривали менше хвилини, але потрясли мене до глибини душі своєї небаченою, дикою міццю. Ці два вертольоти стрімко увірвалися на поле бою, відстріляли теплові пастки, випустили ракети у цілі і зникли так само раптово, як і з’явились. Картина врізалась яскравою плямою в мою пам’ять надовго.

Настала тиша. Її порушував лише гул винищувача, який загубився в хмарах. Загорілася автостоянка.

Не так часто лунали невпевнені постріли, вибухи. Авіація зробила свою справу: завдала нищівного удару і зникла.

Щось не відпускало мене піти від вікна, я, ніби прикутий, продовжував спостерігати. Мою увагу привернула автівка, яка їхала не вулицею, а дворами, через шкільний майданчик. Коли машина була зовсім під моїми вікнами, я помітив у ній людей у камуфляжі з автоматами в руках.

Через деякий час ситуація повторилася, але тепер було вже чотири автомобілі. Перший з них був сріблястим Daewoo Lanos, з трохи пом’ятим передом і (як мені здалося) зі слідами від куль на капоті. Вона очолювала колону, а інші три машини боягузливо плелися позаду. Пізніше я побачив сріблястий пікап, в кузові якого сиділо чотири бойовики і лежала пара-трійка кулеметів. Пізніше, я помітив білу ниву і тонований чорний джип, які кілька разів проїхали туди-назад. «Вивозять залишки бойовиків», – подумав я. Мабуть, їх жива верхівка намагається врятуватися втечею, ховаючись у дворах від пильного винищувача.

***

До восьмої години вже все затихло. І лише звук винищувача, ширяючого в небі, порушує час від часу тишу. Але він уже замість того, що б лякати заспокоює. Адже відчуваєш себе в безпеці, знаючи, що за тобою доглядають зверху.

Костянтин Петров для Першої електронної
Фото автора

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*