Важливо

Децентралізація Кіровоградщини: чого бояться сільради?

Давно відома істина: успішна країна складається з не менш успішних сіл, селищ та міст. Це коли людина задоволена своїм життям, має гарні умови для роботи, відпочинку і всебічного розвитку. Але як зробити до цього перший крок? Як жити не гірше, а краще? У нашій державі, напевно, знайшли тому підходяще вирішення. І сталося те разом з прийняттям Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад”. Діє він практично рік. До того ж Кабінет Міністрів видав методичні рекомендації, за якими кожна область мала б розробити свій перспективний план, а Уряд – його затвердити. 

У процесі децентралізації Кіровоградщина особливо від сусідніх областей і не вирізнялась. Проте і значними успіхами – не відзначена. У липні минулого року область подала на розгляд Уряду свої пропозиції щодо створення 43 громад. Нині ж офіційно у регіоні створено чотири об’єднані громади. Зокрема, Маловисківська, Бобринецька, Новоукраїнська та Помічнянська, але тільки перші три – відповідно до перспективного плану, а тому отримають всі переваги об’єднаної територіальної громади. Маловисківська та Бобринецька вже зареєстровані офіційно та працюють повноцінно, отримали від держави відповідні преференції . Що стосується Новоукраїнської громади, то повноцінно працювати вона розпочне тільки після виборів, які призначені на 27 березня поточного року. Хоча, фактично до кінця 2016-го діятиме за старим бюджетом і проживе рік, так би мовити, на перехідному етапі. Найскладніша ситуація з Помічнянською громадою, адже через недоречності в законі вона у прямому сенсі «зависла» в повітрі. Вирішити її проблему можна через процедуру зміни меж двох районів (з подібними негараздами в Україні зіштовхнулося десь близько 17 ОТГ). І через це вибори по ній ще й досі не призначені.

Яка ж ситуація склалася на інших територіях нашої області, ми попросили розповісти керівника Офісу реформ у Кіровоградській області Володимира Нижника. Тим більше, що процес об’єднання громад в регіоні дещо загальмувався у зв’язку з минулорічними виборами. Але разом з тим цікаво, чи змінилося щось на початок року і що ми маємо на даний час?

Читайте також: Децентралізація: «Є тривога, але ми віримо закону»

«Дійсно, торік на розгляд Кабміну область подала 43 пропозиції щодо створення спроможних об’єднаних громад. Що-правда, такими Уряд визнав лише 20. Тобто таким «об’єднанням» держава віддасть усі преференції об’єднаної територіальної громади і вони зможуть розвиватися самостійно, незалежно від сусідніх сільських, селищних, чи районної рад. Окрім трьох вищезгаданих, це також Вільшанська, Голованівська, Соколівська, Компаніївська, Смолінська, Злинська, Нов-городківська, Олександрівська, Петрівська, Ганнівська, Новостародубська, Глинська, Ульяновська, Устинівська, Знам’янська (міська), Кіровоградська та Світловодська громади.

Із 21 району та 4 міст обласного значення (Кіровоград, Олександрія, Світловодськ, Знам’янка), які входять до складу області, зі своїм «перспективним» майбутнім в питаннях зміни адміністративного устрою визначились тільки 13 районів та три міста обласного значення. Відповідно до перспективного плану не потрапило жодної пропозиції від Гайворонського, Онуфріївського, Новомиргородського, Знам’янського та Олександрійського районів та міста обласного значення – Олександрія. Взагалі на території області триває процес обговорення змін до вищезазначеного перспективного плану. Громади не можуть, а інколи й не хочуть, дійти згоди, як же їм краще об’єднатися», – розповідає В. Нижник.

Із створенням об’єднаної територіальної громади органи місцевого самоврядування отримають фінансову самостійність і владні повноваження, які фактично дублюються з повноваженнями райдержадміністрацій. І це, без сумніву, реальний стимул для розвитку громад. Хоча, для непоінформованих, може здаватися ризиковою справою. Автори ж реформи переконані, що укрупнення територій підвищить їхню фінансову спроможність і дасть поштовх до розвитку.

“У нашому випадку розбивати райони на дрібні громади – не зовсім правильно з фінансової точки зору, – констатує керівник Офісу реформ. – Розміри районів Кіровоградської області, відповідно до методики формування територіальних громад, дозволяють створити від однієї до чотирьох громад на один район, тобто оптимальна кількість залежить виключно від розмірів та фінансової спроможності кожного з районів. І, до речі, маленькі райони створюють спроможні громади за принципом – «Один район – одна громада». І Кабмін їх без проблем затверджує”.

Читайте також: Кіровоградцям розповіли про децентралізацію та корупцію

Втім, у випадку з Олександрійським районом, наприклад, пропозиція була відхилена, адже він один із найбільших в Україні (протяжність більше 100 км, шири-на – близько 40 км). Це не відповідало методиці. Дещо інші проблеми має Олександрійська об’єднана міська громада. Уряд не погодив її створення у зв’язку з відсутністю спільних меж між містом та селищами Димитрове і Пантаївка, які відмежовані землями району. А відповідно до методики формування спроможних громад та ЗУ «Про добровільне об’єднання територіальних громад» забороняється створення адміністративно-територіальної одиниці, яка має розриви в території (не має спільних меж).

Тож тепер Олександрійський район поки що не може визначитися. Невже ніхто на територіях не хоче отримати самостійність, прирівняну до міст обласного значення? Тим більше, що на перших кроках існування новостворених громад держава їх дійсно підтримує. Зокрема, як наших сусідів – Маловисківську та Бобринецьку. Загалом, на потреби новостворених ОТГ з Держбюджету на 2016-й рік виділено 1 млрд. грн., які розподіляються пропорційно площі та сільському населенню новостворених громад.

«Проблема в тому, – каже В. Нижник, – що сільські голови бояться втратити самостійність і робочі місця, вважаючи, що з децентралізацією віддалені села поступово вимруть. Але й без того, ситуація в них – критична. Острахом може бути й те, що староста не зможе без рішення сесії коригувати рівень своїх надбавок та премій. Тоді як сьогодні в деяких сільських радах середня зарплатня сільського голови досягає 7 тис. грн. Разом з тим, треба брати на себе велику відповідальність за відновлення інфраструктури доріг, розвитку освітніх та медичних округів. Району, як адміністративної одиниці, в тому вигляді, як вони існують на сьогодні, не буде. А хто зацікавлений в створенні та розвитку своєї громади, той самостійно шукає до цього шляхи. Скажімо, долучається до різноманітних грантових проектів, знаходить іноземних донорів. А не говорить: мовляв, покажіть, хто з новостворених громад живе краще, то й ми так жити будемо та створимо свою громаду».

Звісно, що у сільських голів, які так чи інакше формують думку людей на селах, є своє бачення щодо цього реформування. І острахів вистачає. І зрозуміти їх можна. Проте, незабаром той час, коли термін «добровільне» у назві Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» зникне з подальшим адміністративним (примусовим) об’єднанням громад, ніхто їх і запитувати не буде: що, та як краще зробити. Тож, можливо, сьогодні варто спробувати об’єднатися та сформувати свої пропозиції до Перспективного плану. Треба, врешті-решт, вирішити, які громади стануть спроможними. І не чекати, доки це зробить якийсь чиновник із Києва.

Читайте також: Якою буде повітова Україна?

Неготовність до негайного об’єднання громад у нашому районі можна пояснити по-різному. З одного боку, відсутністю низки законодавчих актів, які б дозволяли ефективно функціонувати новоствореним громадам, і наочних позитивних прикладів сусідніх громад, недостатністю інформування та особистими амбіціями. Не варто забувати й про те, що наразі розпочинається реформування й інших галузей. З цього приводу Володимир Нижник відзначає: «На сьогоднішній день активно йдуть обговорення щодо створення освітніх та медичних округів. Для прикладу, держава надає освітню субвенцію у розрахунку близько 10 тис. грн. на 1 учня на рік, тому в школі, де навчається 50 учнів, освітня субвенція становитиме близько 500 тис грн., але мінімальний бюджет утримання школи становить від 2 млн. грн. А це додаткові 1,5 млн. грн. навантаження на місцевий бюджет. Це означає, що без оптимізації освітньої сфери практично весь бюджет новоствореної громади може бути витрачений лише на освіту, а на розвиток соціальної інфраструктури, позашкільної освіти, ремонт доріг, тощо – грошей не вистачить. І це один із багатьох прикладів, де громада повинна буде визначатися у пріоритетах свого розвитку.

Але, щоб ОТГ могла працювати ефективно, потрібно мати базові речі – стратегічний план соціально-економічного роз-витку громади, інвестиційний паспорт, затверджені межі громади, тощо. Без цих документів жодна об’єднана громада працювати не може, та й інвесторам треба щось показати. Бюджет об’єднаної громади формується з власних надходжень та державної субвенції. Громада вчиться сама давати собі раду», – підкреслює співрозмовник.

Чому ж мешканцям району не вдається визначитися з об’єднанням громад, ми знову поцікавились у тих керівників, території яких можуть бути центрами ОТГ та тих, що мають чималий досвід роботи в органах місцевого самоврядування. І ось що почули. Тетяна Бессараб, Червонокам’янський сільський голова, впевнена, що коли людям буде продемонстрована дієва модель і успішна новостворена громада, то вони обов’язково в неї повірять і самі захочуть об’єднатися. «А якщо так йтимемо наосліп, то ні до розумних, ні до красивих – не потрапимо, – впевнена очільниця сільради. – Тому поки що в селах ніхто не хоче вести мову про якесь там об’єднання. І ми триматимемось до останнього. Хоча й розуміємо, що нові громади в Україні хочуть створити швидкими темпами. Але й зробити це там, де немає ніякої бази (фактично знищена інфраструктура села) і сам механізм не відпрацьований – неможливо. У людей сьогодні немає довіри до влади, їхнє мислення ще не перебудоване, що завтра вони будуть без сільради. Тому ми і не можемо вирішити, куди та як кра-ще йти. І говорити зараз про створення двох чи трьох громад на базі одного району – просто недоречно».

Тяжко аналізувати процес об’єднання громад і Приютівському селищному голові Вікторії Лисенко. Вона вважає, що знайти консенсус в цьому питанні не дозволяють окремі cільради, які тягнуть «простирадло» на себе, забуваючи про інтереси інших. Для прикладу називає Червону Кам’янку чи Недогарки, котрі впевнені, що зможуть існувати на правах автономії. Оптимальним, на думку Вікторії, є створення на базі району семи громад. Хоча і в такому варіанті протиріч вистачає. «У нас недостатнє розуміння цього об’єднання, недостатнє інформування та й законодавча база недопрацьована. А у людей перестороги, що з цією реформою села просто не буде, – наголошує В. Лисенко і резюмує: – Ніхто не бажає собі зла і всі хочуть жити краще, тому разом і треба шукати шляхи, як об’єднатися».

Віктор Демидчик, Недогарський сільський голова, певен, що найкращий варіант об’єднання це «один район – одна громада», але якщо його не затвердили, то треба шукати інші. «Розпорошувати і роздрібнювати район немає сенсу. Це вже якщо скажуть примусово, то треба шукати альтернативу. Хоча наша сільська рада в принципі самодостатня. І якби з села не забиралися кошти, ми б і самі, без дотацій, могли б утримувати свою інфраструктуру. А так спершу у нас взяли, а тоді ж нам у вигляді держдопомоги й повернули».

Дещо іншу, не схожу, позицію з цього приводу має Олег Волянський, Попельнастівський сільський голова. Зокрема, він говорить: «Сьогодні наша громада має досить розвинену інфраструктуру. І сільська школа, садок, клуб та інші заклади соцсфери знаходяться на належному рівні, то який сенс нам приєднуватися до слабких громад? Що нового й кращого конкретно нам принесе це об’єднання, ніж є ми вже маємо? Думаю, крім масових скорочень – нічого. А щоб сільські голо-ви та люди в селах погоджувались на такі об’єднання, то треба їх краще і правильно переконувати. Як мовиться, конкретно, в цифрах і реальних діях, а не порожніми балачками. Та оскільки немає правильних роз’яснень і недостатнє інформування, ми й не розуміємо, ради чого все це робиться».

Тож думок і позицій щодо децентралізації і формування громад безліч – можна цитувати і цитувати. Але висновок напрошується один: свої проблеми треба вирішувати самостійно або в співпраці з іншими громадами, і не чекати, доки хтось прийде й зробить це за тебе.

Наталія Луценко для Першої електронної газети.


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*