Важливо

Історії впертих або Як без тиску допомогти дитині зробити вибір

Ілюстрація

“Ти маєш здобути престижну професію”, “Це не серйозно”, “Ти не зможеш цим заробляти”, “Подумай про майбутнє”, “А як же наша династія?”, – слова, які неодноразово лунають із вуст батьків, коли дитина починає думати про майбутнє. Дві кропивничанки у минулому поставили виклик собі та рідним у боротьбі за свої бажання. У них були різні родини, але одна проблема: сім’я намагалась зробити вибір за них.

Як батьки тиснуть на своїх дітей та чому їхню “думку” не сприймають підлітки? Погляд якого покоління є більш вагомим під час такого вибору? Та як правильно дати пораду своїй дитині, аби вона прислухалася до неї і зробила правильний крок?

Кожен із батьків хоче, аби його чадо мало у житті усе, що треба: родину, роботу, гроші та найкращі речі. Але чи багато хто задумується над тим, ким мріє стати сама дитина? Врешті-решт, у підлітка є вибір: або виконати бажання батьків, або піти обрати те, до чого лежить душа. Звісно, що не всі батьки заперечують мріям своєї дитини. Але, наприклад, викладачі можуть бачити картину того, що студент не на “своєму місці”. Про це говорять і психологи: діти часто йдуть навчатися куди-небудь “бо так сказали”. Добре, навчання – переживемо. На роботу – влаштуємось. Але пройде років вісім і чи не зненавидить он те (колись маленьке) дитя, обрану батьками роботу?

А хто уже тепер готовий буде починати усе спочатку чи, інакше кажучи, “перероджуватись”? Адже тоді, коли настає час нелюбові або байдужості до “обраної” справи, кардинально змінювати життя стає важче. Більшість людей у дорослому віці так і продовжують займатись тим, до чого не лежить душа: “А навіщо щось змінювати? У мене є стабільність. Навіщо її псувати?”.

Колишній майбутній лікар

Коли майбутнє розписано ще змалечку, то мимоволі з’являється відчуття, ніби загнаний у клітку. 18-річна кропивничанка Анна зараз мала би бути випускницею медколеджу і, можливо, сьогодні моніторила би списки студентів, наприклад, НМУ ім. О. Богомольця, у пошуках свого прізвища. Але, наперекір “порадам” рідних, вона здобуває освіту за спеціальністю видавнича справа та редагування у рідному Кропивницькому. Разом із навчанням вона поєднує купу різних проектів, кожен з яких допомагає їй самореалізуватися. Зараз вона жартома називає себе “колишній майбутній лікар”, адже її з дитинства готували до гордого звання “продовжувача династії” і розповідали секрети професії.

“У дитинстві я мріяла стати лікарем, адже уся моя родина працює у цій сфері. Тому ніколи не бачила себе в якійсь іншій ролі до певного моменту. Закінчуючи 9 клас, до мене часто приходили думки про те, що лікар не моє. Дідусь хотів, аби я вступила до медичного коледжу ім. О. Мухіна, а після нього – у ВНЗ. Звісно, що така перспектива мені не подобалась, але і сказати про нелюбов до лікарської справи не могла”, – розповідає Першій електронній Анна.

Аби точно визначитися, ким вона хоче бути, дівчина вирішила продовжити навчання у школі, але для цього їй потрібна була заява на вступ від батьків (такі правила). Тому, аби продовжити своє навчання, підлітку довелося шукати переконливі аргументи для батьків:

“Вони довго не хотіли писати заяву про вступ, але я стояла на своїй позиції, аргументуючи це тим, що мати повну середню освіту солідніше за неповну. Коли в мені почав грати підлітковий максималізм, я казала, що піду з дому. Тому бабуся написала заяву, але без згоди дідуся. Трішки змирившись із моєю позицією, він залишався при своїй думці”.

Тож Анна продовжила навчання та пошуки своєї справи. Одного дня вона прийшла додому і сказала: “Не хочу бути медиком – не моє”. Тоді батьки з шоком сприйняли цю новину, а бабуся і досі “радить” піти їй у лікарську справу. Оскільки остаточного рішення Анна ще не прийняла, то обрала універсальні предмети на ЗНО. Склавши усі іспити на середній бал, вона розуміла, що має перестрахуватись і подати заяви на різні спеціальності: філолог англійської мови, правознавець та видавнича справа і редагування. Родина знову вирішила допомогти у виборі і “порадила” йти на факультет інмови, адже вивчення англійської з трьох років не мали пройти даремно. У день, коли оголошували результати держзамовлення, то Анна побачила, що нікуди не вступила на бюджет. Таким чином, її “доля вирішилась”:

“Змирившись із цією ситуацією, пішла підписувати контракт на іноземний факультет. За день до того, як мала оплатити семестр свого майбутнього навчання, мені зателефонували із кафедри видавничої справи і редагування і сказали: “Ви пройшли на бюджет. Прийдете до нас?”. Тоді у мене був вибір: або йти у не дуже улюблену сферу (англійський філолог), або спробувати себе в абсолютно новому амплуа”.

Її бабуся стала на бік “філолога”, бо вважала це престижною професією, а дідусь сказав: “Оскільки у медицину ти не пішла, то йди туди, куди тебе тягне душа”. Тоді Анна зрозуміла, що відтепер вона сама керує своїм життям і майбутнє залежить тільки від неї. Тому вона обрала абсолютно несподівану для себе професію:

“Я мала лише ніч, аби вирішити, що робити. Послухавши поради рідних, вирішила, що маю піти туди, де цікаво. Книжечки читати я люблю, ще у школі полюбила писати підліткові “філософські штуки”, тому треба йти і шукати себе у новій сфері. Якщо не знайду себе у професії, то хоч Людиною стану”.

Зранку Анна забрала документи з іноземного факультету і вступила на видавничу справу і редагування. Уже під час першої пари стало зрозуміло, що вона працюватиме не тільки із “сухими текстами”, а і матиме можливість реалізуватись в інших різноманітних проектах. Її це дуже здивувало, але вона зраділа. З того періоду почалась активна діяльність дівчини, адже їй захотілось спробувати себе і в інших нових ролях:

“Тоді і почала “пхати” себе всюди: тренінги, медіа-кузня, поїздки, літні школи, зустрічі, телебачення – усе це давало мені нові знання, натхнення і безцінний досвід. Зараз за моєю спиною два роки відмінного навчання та різноманітної практики. Я ні на хвилину не пожалкувала про те, що пішла наперекір батькам і зробила так, як захотіла сама. До речі, рідні радіють моєму вибору, коли бачать результати праці. А я щаслива, бо усе вирішую самостійно і всі злети, і падіння роблять мене сильнішою та ще більш впертою”.

Журналіст VS Бухгалтер

Рідко буває ситуація, коли підліток із майже дитячого віку знає, чого хоче досягнути у житті. Життя 18-річної кропивничанки Аліни могло бути зовсім іншим: зараз би дівчина сиділа у приміщенні місцевого технікуму і слухала лекцію про “роль касира у житті”. Натомість дівчина вивчає українську та англійську мову у ЦДПУ ім. В. Винниченка та працює журналістом. Аліна задоволена своїми досягненнями, адже непросто переконати дорослих щодо правильності своїх поглядів на життя у такому юному віці.

“Моя мама вважала, що я мала здобути практичну освіту, аби потім не було проблем із працевлаштуванням. В її баченні – це касир, бухгалтер та інші подібні напрями. Після 9 класу вона хотіла відправити мене у технікум. Мама вважала, що здобуття вищої освіти для нас недосяжно і бюджет у ВНЗ мені “не світить”. Оскільки я не бачила себе у ролі касира, то робила усе можливе, аби вирішити своє майбутнє самостійно. Вже на той момент я займалась у дитячій телевізійній студії “КУ-РАЖ” (на базі тодішнього КОДТРК), практикувалась у програмі «12 балів», тому зрозуміти думки мами мені було важко. Її слова були певним зруйнуванням мрії і водночас сильною мотивацією”.

Увесь 9-й клас Аліна шукала аргументи для того, щоб залишитись у старших класах, аби потім вступити до ВНЗ. Старша сестра дівчини дуже допомагала їй. У справі аргументації та переконанню мами, Аліна вже була не сама і їй було трішки легше. Разом дівчата знайшли рішення: якщо Аліна добре складе ДПА у школі, то зможе залишитись у старших класах, аби потім вступити до вищого навчального закладу:

“Я старанно готувалась до екзаменів, бо на кону стояла моя мрія. У підсумку тільки з географії я отримала 11 балів, а всі інші предмети склала на 12. Отак впевнено і вперто я крокувала до свого майбутнього”.

Мама ніколи не хвалила Аліну словами і відверто це засмучувало дівчину. Водночас це ставало ще більшою мотивацією до своєї мрії. Саме тому дівчина так багато працювала над собою: займалась у дитячій студії, старанно готувалась до ДПА, шукала вагомі аргументи своїй мамі та ніколи не здавалась на шляху до своєї мрії. Аліна показала родині, що може більше, ніж вони від неї очікували:

“Уже зараз, коли я навчаюсь “на бюджеті” на філолога, працюю журналістом, то мама розповідає своїм знайомим та друзям про мої маленькі досягнення. Це приємно. Я радію, що тоді, будучи школяркою, не відступила від свого. Зараз я щаслива, бо розвиваюсь в улюбленому напрямку”.

Поради експерта

Історії Аліни та Анни це лише приклад того, як можна “вибороти” своє бажання у батьків. Не завжди впертість та підлітковий максималізм може зіграти на руку. Як переконати рідних у тому, що власні цілі краще за їхні? Та чим дитині варто керуватися під час вибору? Та як правильно дати пораду своїй дитині, аби вона прислухалася до неї і зробила правильний крок? Про це та інше Першій електронній розповідає керівник практичної майстерні “Інсайт” та практичний психолог Інга Кузнєцова.

Психолог каже, що є багато прикладів, коли підліток обрав свій шлях і не помилився у ньому. Навіть, якщо у когось виникнуть інші вподобання до професії, то нема нічого страшного у тому, аби здобути другу вищу освіту та реалізувати себе. За словами Інги Кузнєцової, це усе – досвід:

“Підліток може зробити один вибір, а вже доросла людина захоче здобути іншу освіту. У цьому немає нічого страшного, адже у сучасному світі здобуття другої вищої освіти є нормою, навіть, корисним. Головне, щоб було бажання до роботи, а не просто уміння її робити. Не варто боятись змін – вони лише змінюють наше життя на краще”.

Не всі діти із самого дитинства знають, чого хочуть у житті. Але більшість підлітків вже у такому віці розуміють свої цілі. Для цілеспрямованої дитини важливо, аби рідні підтримували та давали поради, але ні в якому разі не тиснули на неї. Якщо ж можливості рідних не збігаються із бажаннями підлітка, варто разом знайти альтернативу. Батьки мають говорити зі своїми дітьми про їхнє майбутнє – бути їм друзями:

“Якщо підліток цілеспрямований і точно знає, чого хоче у житті, то треба прислухатися до його бажань. Про такі речі варто говорити. Звісно, батькам треба оцінювати реальні можливості дитини. Наприклад, бажання підлітка не відповідають можливостям самих батьків (хоче поїхати у США, а стипендій та грошей немає), то варто пошукати разом альтернативу – підібрати щось ближче. Батьки мають лише підказувати, але не заважати вибору дитини. Наприклад, мій син цього року вступив на режисера. Увесь час я допомагала йому порадами: у які виші подавати документи, де саме піти на конкурс. Це такі маленькі хитрощі, які дитина сприймає із вдячністю, адже його вибір я прийняла”.

Звісно, що із дітьми, які не знають, чого хочуть у житті, варто говорити набагато більше, але, знову ж таки, не тиснути на них. Психолог наголошує, що підлітків варто знайомити зі світом батьків, аби вони набирались досвіду:

“Батьки ще змалечку мають дозволяти дитині висловлювати свої бажання, адже у майбутньому це дуже допоможе. Коли дитина не знає своїх мрій та бажань, варто запитувати її: “У якому напрямку ти хочеш розвиватись? Що б тобі було цікаво?”. Хорошим прикладом буде показати підлітку власне життя: чим живемо, що робимо на роботі. Таким чином, передаючи певний досвід дитині. Наприклад, мої діти постійно були зі мною на різних заходах, зустрічах. Навіть, якщо підлітку не цікава професія батьків, то все одно він стає більш освіченим”.

Психолог рекомендує не вимагати ідеальності від дітей у старших класах. Адже шкільна програма наповнена багатьма непотрібними предметами, які заважають підлітку “бачити” свої бажання:

“Якщо дитина взагалі не цілеспрямована, дуже важливо не вимагати від неї ідеальних результатів. Треба дати можливість дитині обрати свою сферу, зосередитись на якомусь одному-двох предметах і розвиватись у цьому напрямку. Можливо, варто найняти репетиторів з тих предметів, яких не вистачає підлітку”

Підліткам та батькам варто говорити один із одним, щоб хоча би спробувати зрозуміти. Чому дитина, наприклад, хоче стати саме художником, а не економістом? Не прибутково? А, можливо саме в цій дитині ховається неймовірний талант, про який скоро розкажуть на відомому телеканалі або навіть топовому закордонному журналі про мистецтво. Чи краще “запихнути” дитину у розряд офісного планктону, де “стабільна зарплатня”? А якщо навіть і не геній-митець за покликанням ваше дитя… Людина завжди може навчитися тому, до чого лежить її душа. А правильний підхід до виховання і дружні стосунки в родині – гарантують, що саме до батьків звернеться за порадою дитина. Вона матиме підтримку і таки знайде свій вагон потяга. Адже кожен із нас несе в собі покликання бути тим, ким є насправді.

Історії наших героїнь показують, що вперто йти до своєї цілі, підбираючи логічні аргументи та правильні дії – запорука успіху у боротьбі за свою мрію.

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*