15 лютого в Кіровоградському міському літературно-меморіальному музеї І.К.Карпенка-Карого відбулися традиційні ІХ обласні літературно-краєзнавчі Куценківські читання, присвячені пам’яті нашого видатного земляка літературознавця і краєзнавця професора Леоніда Куценка. Цьогоріч вони були приурочені 25-й річниці Незалежності України.
На участь у читаннях подали заявки майже чотири десятки дослідників-краєзнавців з різних куточків нашої області – Світловодська, Олександрії, Новгородки, Долинської, Олександрівки та ін. І, природно, що більшість з них були з обласного центру. Прибула дослідниця-літературознавець із Києва, наша землячка проф. А.Гурбанська, яка дослідила рефлексію «Празької школи» в студіях Леоніда Куценка.
Одна із організаторів читань, Л.Гайда розповіла про роль мистецької премії Григорія Гусейнова «Глодоський скарб» у формуванні позитивного іміджу нашого краю.
Ю.Митрофаненко, О.Ратушняк та В.Атаманчук представили діяльність громадського об’єднання «Український клуб» в період 2006–2016 років.
М.Правда, науковий співробітник Кіровоградського обласного художнього музею викликав зворушення розповіддю про загиблого в 33-річному віці у сучасній російсько-українській війні героя і краєзнавця зі Знам’янки Віктора Голого. Під час виконання бойового завдання колона потрапила у засідку. Ворожий снайпер смертельно вразив водія їхнього автомобіля Миколу Сінченка, розвернувши зенітну установку, хлопці вступили в бій, випустивши по ворогах більше двохсот снарядів, завдавши їм чималих втрат. Віктор разом з іншими військовослужбовцями прикривали відхід колони. В результаті бою колона відступила, але якою ціною – взявши вогонь на себе загинув Вітя-козак, загинув у бою з ворогами України під мінометним обстрілом бойовиків, як гинули українські козаки в минулих століттях, життя яких досліджував, вивчав та шанував Віктор Голий. Учасники вшанували пам’ять героя хвилиною мовчання.
Сьогодні триває війна на Сході, і тема ІІ Світової війни відходить на другий план. Це розв’язує руки дослідникам-історикам тієї страшної і героїчної сторінки нашої історії. На них вже не чиниться тиск, щоб міфологізувати події тієї війни. Адже в пострадянський період довгий час тривала інерція у дослідженнях цієї теми. Один із таких дослідників, В.Колєчкін, головний археограф Державного архіву Кіровоградської області розвіяв основні радянські міфи про ІІ Світову війну, коли замовчувалися реальні втрати радянського народу, розповів про військові злочини радянських вояків на окупованих територіях. Але є й інші перекоси, коли розповідають лише про наругу проти цивільного німецького, чеського, австрійського, угорського народів, а все менше згадують про героїчні вчинки радянських воїнів – подвиги Івана Кожедуба, який збив понад 60 ворожих літаків, або Дмитра Лавріненка, що підбив 54 німецьких танки. Адже ці люди теж виявляли справжній український козацький дух, що в усі часи боронили і боронять свою Вітчизну.
Мистецтвознавець М. Долгіх, методист Кіровоградського музучилища здійснила надзвичайно цікаву розвідку у світ музичних інструментів нашого краю. Виявляється, в дорадянську добу в місті на Інгулі виготовлялися піаніно. Виписували їх також і з Німеччини та Австрії. І в кожному другому домі був свій музичний інструмент. З приходом більшовиків ситуація кардинально змінилася – вони розцінили це як пережиток минулого, тому пролетарі знищували їх, як ворожі класові інструменти. Люди, далекі від мистецтва на них обідали, їх спалювали в «буржуйках» тощо. Таке варварське поводження з музичними інструментами призвело до того, що на поч. 50-х рр., коли відкривалося музучилище, на все місто знайшлося лише одне піаніно!
Надзвичайно цікавими були розвідки про родину Шульгиних (дослідник Т .Аніпченко), про українську пресу нашого краю різних періодів – часів УНР (Р.Базака), часів перебудови і створення Народного Руху (Ю. Кулибаба, Є. Плотніков). Аналіз Кіровоградської преси часів Незалежності зробила С. Орел, провідна журналістка.
Було заслухано багато інших тем, пов’язаних з історією нашого краю. Всі з вдячністю згадували Леоніда Васильовича Куценка.
