Сьогодні, 24 листопада, у рамках всеукраїнського туру на запрошення Кіровоградського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка та благодійного фонду народного депутата Станіслава Березкіна «Добротвір» до Кіровограда завітав Василь Шкляр з презентацією свого нового роману «Чорне сонце».
Дощовий осінній день. Біля КПП військової частини чекають незвичних гостей – ось-ось на зустріч із кіровоградськими спецназівцями має прийти відомий український письменник Василь Шкляр, який розповість «кіборгам» про новий роман «Чорне сонце». Актовий зал частини заповнений людьми у формі. Всі мовчки чекають на шанованого, але для багатьох невідомого гостя.
Шкляр заходить, вітається «Слава Україні!». У відповідь лунке «Героям Слава!» – як-не-як кілька сотень спецназівців. Потім розпочинається розповідь про новий роман, бійців батальйону «Азов», Майдан, Холодний Яр і те, як письменник відмовився від Шевченківської премії за роман «Чорний ворон». «Я просто не хотів брати її з рук Януковича», – пояснює письменник. Зал вибухає сміхом і оплесками.
А далі військові будні переплітаються з художньою реальністю, народними міфами, історією.
«Задовго до війни, і навіть задовго до Майдану, коли я презентував книгу «Чорний ворон», у Кривому Розі до мене підійшов один хлопчина і сказав: «Пане Василю, я прочитав «Чорного ворона». Скажіть, де вмерти за Україну?», – розповідає Шкляр. – Я сказав: «Ти, хлопче, помирай від кохання. А поки що живи для України. Настане час і ти сам побачиш, де тобі воювати». У нас вже тоді було передчуття війни, бо на всіх посадах за режиму Януковича були люди без громадянства, підданці Росії, манкурти і перевертні. І ми знали, що вони просто так не підуть з насиджених місць. Минув якийсь час – почалася Революція Гідності. І там, серед повстанців, у перших лавах я побачив цього Сашка, хлопця з Кривого Рогу. А ще минуло трохи часу, і він поїхав на війну разом з «азовцями». Це були 109 сміливих дужих хлопців, які зодягли на себе чорні спецівки звичайних цивільних охоронців, які назвали себе «Чорним корпусом» і поїхали таємно на Донбас. Я побачив у цих хлопцях народження нової української людини, яка перемогла страх».
Як розповідає далі Василь Шкляр, власне про війну без прикрас написано його новий роман «Чорне сонце». «Батальйон «Азов» відображає тут сучасного вояка, який показав себе на війні в повен зріст», – пояснює спецназівцям письменник.
Читайте також: Василь Шкляр: “Я приїду в Інгульськ, а не Кіровоград”
Книжка писалася з натури і, як говорить автор, несподівано для нього самого, бо про війну треба писати з відстані часу, треба переосмислювати цей тяжкий матеріал. «У той же час треба все скрупульозно документувати, щоб не загубити жодного імені в історії, – розповідає Василь Шкляр. – Нещодавно я був на Волині, де жив наймолодший азовець – 18-річний хлопчина Андрій Снідко з позивним «Хома». В Іловайську, коли впала граната поруч з їхньою трійцею, Андрій не замислюючись, накрив гранату собою і загинув. Я звертався до різних наших високих інституцій, чому Андрій і досі не отримав звання «Героя України». І не маю досі на те зрозумілої відповіді. Дійшло до того, що в нагородному відділі адміністрації Президента кажуть, що хлопця не можна нагородити «Героєм України» через те, що в нього не було біологічної матері, що в нього погана біографія – він колись там був украв дошку чи дві, щоб зробити собі тенісний стіл. А я запитую їх: «Всі ми змалечку, в молодості крали яблука, трусили груші, крали дошки, але не всі пішли на війну».
Власне про таких реальних герої і розповідає роман «Чорне сонце», декілька примірників якого після презентації «пішли» у спецназівську бібліотеку як подарунок від благодійного фонду Станіслава Березкіна «Добротвір». Також військова бібліотека поповнилася 3 примірниками «Чорного ворона», а кіборги ще раз переконалися, що українці не забувають про своїх героїв .
