Нещодавно Кропивницька обласна рада оголосила конкурс на заміщення посади директора обласної філармонії. Наразі відомо про трьох кандидатів на цю посаду – бажання керувати головною сценою області виявила Наталя Агапеєва – чинна директорка закладу, кропивничанин Олександр Муленко та Олександр Безай – викладач музичного коледжу.
Із одним з кандидатів вирішила поспілкуватися Перша електронна газета.
Олександру Безаю – 33. Він одружений (його дружина – Анастасія заслужена артистка України), сім’я виховує чотирирічного сина.
Родом Олександр зі Знам’янки, батько – музикант, мама – вчителька початкових класів. Досить довгий час його батько грав на весіллях і дарував людям радість своїм співом та енергією, як каже Олександр, зараз же працює звукорежисером в Кропивницькій міській раді та озвучує церемонії прощання із захисниками на Далекосхідному кладовищі.
Дитинство Олександра минуло «під музику» – вдома завжди щось звучало і грало (у пам’яті – мамині колискові «Ой ходить сон коло вікон» та «Ой люлі-люлі, налетіли гулі». Батьки, помітивши, що син має потяг до мистецтва, записали його до центру дитячої творчості, де Олександр кілька років займався вокалом.
Закінчивши Знам’янську музичну школу ім. Лисенка, вступив до музичного коледжу – там навчався на відділі «спів» у заслуженого артиста України Володимира Стратьєва. Після була Київська консерваторія.
– Але сцена для мене почалась із виступу, приуроченого до 9 травня. Я був ще маленький. Вийшов, перелякався, виступив і пішов, – згадує Олександр. – Та з досвідом все стало на свої місця. У 8-9 класі, у мене було більше відкріпних листів із занять, ніж відвіданих уроків. Звісно, я наздоганяв пройдений матеріал, хоча, зізнаюсь, ніколи не був відмінником. Я просто обирав для себе пріоритети – міг, наприклад, випросити у викладача додатковий урок, коли відчував, що потрібно ще попрацювати. Але якщо мав щось за мету, то не відступав – наприклад, при вступі у консерваторію склав музичний диктант на 200 балів – досяг свого!
– І тепер вирішили зосередитись на конкурсі на посаду директора філармонії… А у вас є досвід роботи на керівних посадах чи цього не вимагають?
– Зараз спроба участі в цьому конкурсі – це логічний етап мого життя. Я десять років пропрацював у музичному коледжі, маю близько 20 випускників – гарних дівчат і хлопців, які зараз працюють у національних колективах та філармоніях, працюють також в нашому місті солістами, викладачами, акторами. Вважаю, що з цією задачою як наставник добре впорався.
Я дізнався, що оголосили конкурс на посаду директора філармонії і подумав, що зможу принести більше користі для культури Кіровоградщини, обіймаючи цю посаду. Тим більше, я добре знаю колектив філармонії, а вони – мене. Спільну мову знайдемо…
– Журналістів часто запрошують на пресконференції у філармонії, де говорять не лише про успіхи, а й про проблеми, які доводиться долати. Наприклад, мобілізація частини клективу, відсутність сховища в приміщенні… Якою ви бачите головною проблему філармонії, з якою вам під силу впоратись?
– Я не збираюсь критикувати попередніх директорів і проблеми, які вони вирішили чи не вирішили. Волів би говорити про себе.
Ми живемо у 2025 році, маємо робити речі, притаманні часу. Державна установа має можливість стати конкуретноздатною навіть під час повномасштабного вторгнення і навіть за браком частини колективу (а з цим я планую боротись). Я мрію, щоб Кіровоградська обласна філармонія стала взірцем. Планую співпрацювати з іншими філармоніями, адже наші артисти потужні фахівці і я вважаю, глядач з інших областей здивується, коли побачить наш рівень. У мене у планах – укласти меморандум з іншими філармоніями і зробити тур Україною, під час якого Кропивницький заявить про себе.
Звісно, я знаю про конкретні проблеми, зокрема, господарські, але філармонія – це заклад, який може і має заробляти кошти. Обіцяти за п’ять років збудувати сховище – цього я не буду. Але думаю, що мені під силу укомплектувати нинішні колективи у складі філармонії. Можна ходити і розказувати, що в нас забрали працівників, а можна щось із цим робити – запрошувати фахівців, створювати умови, щоб підвищити престиж роботи у філармонії, шукати можливості збільшити зарплату фахівцям. Кадрове джерело є, це я знаю точно… А ще як митець впевнений, що на деякі речі в управлінні філармонії буду дивитись як музикант. Наприклад, давайте уявимо, що артист іде працювати директором аграрного комплексу, що він там зробить?
– Агітбригаду?
– Хіба що. Але я як музикант вважаю, що заклад, пов’язаний з музикою, має очолювати людина, пов’язана з музикою. Я розумію артистів, які тут працюють і які умови їм потрібні.
Щодо відсутності досвіду роботи на керівній посаді, яку дехто може мені закинути, то правда, суттєвого досвіду я не маю. Але вчуся і не боюся цього, консультуюся з досвіченими фахівцями, які керують або керували подібними закладами в країні. На даний час я голова циклової комісії «Спів» КМФК, був режисером двох помітних проектів – «Музика війни» і «Королева чардашу», які справді були знаковими для кропивницької сцени.
До речі, реалізація цих проектів показала: у Кропивницькому можливо все.
Загалом я себе позиціоную як «граючий тренер» і це нормальна практика, коли людина мистецтва очолює мистецький заклад.
– Тобто коли ви – митець – чуєте цей перелік проблем, вам не страшно?
– Якщо я зайду у філармонію і на рахунку буде нуль – буду робити все можливе , щоб він перетворився в мільйон. Перше, що я зроблю на посаді у разі перемоги – це аудит закладу. Що є, чого немає, що треба. Складу список потреб і буду дивитись, що нам під силу вирішити самостійно, а про що проситиму допомоги. Можливо, нам треба буде допомога меценатів. Зараз я не можу повністю розповісти про проблеми, тому що не володію цифрами.
Повторюсь: у мене план такий: ми їдемо на гастролі областю і заробляємо перші кошти. Основну частину заробленого вкладаємо в наступні гастролі Україною, підписуємо меморандуми з іншими філармоніями, заробляємо гроші на гастролях Україною і їдемо за кордон із потужною мистецькою програмою. Як ви вважаєте, чи потрібне українське мистецтво за кордоном?
– Авжеж! Але маю ще одне питання, яке стосується репертуару і взагалі концертів під час війни…
– Розумію, про що ви. До речі, ми з дружиною були першими, хто дав концерт на початку повномасштабного вторгнення в одному з реабілітаційних закладів для поранених. Тоді було зовсім не зрозуміло чи потрібно це, чи на часі, але реакція воїнів-захисників була неймовірною і ми зрозуміли, що це зараз потрібно! І зараз продовжуємо підтримувати воїнів піснями, переважно виконуємо прості і зрозумілі твори (наприклад, «Край, мій рідний край»). Концертні програми мають відповідати викликам часу і давати людям стимул і надію на те, що Україна обов’язково переможе, здолає ворога і стане незалежною, квітучою державою.
– Як ви будете направляти і втілювати програми з колективами філармонії?
– На мою думку, слід залишити класичну програму, яка буде використовуватись у звітних концертах, а поряд із цим потрібна ще одна програма, яка буде відповідати сучасному контексту. Ми маємо приклад – нещодавно колеги із «Світанку» та «Степограю» повернулись з Європи. Там вони пересвідчились, що європейській публіці цікаве українське мистецтво. А ще філармонія повинна підсилити волонтерську складову своїх програм і поки війна, це має бути в пріоритеті. Ми повинні все робити, щоб допомогти українському воїну. Завжди частка зібраних коштів від концертів має бути спрямована на підтримку захисників, у першу чергу тих, хто раніше був членом колективу філармонії, а зараз у війську. Напривеликий жаль в Європі ще досі працюють багато російських виконавців, які при будь-якій можливості будуть стояти проти української ідентичності та культури в цілому, ми маємо проводити роботу за кордоном і доводити до європейців, що Україна це про волю, силу, незламність та перемогу!
– Наприкінці розмови пропоную поговорити про хороше. Про що мрієте у разі перемоги?
– По-перше, підвищення престижності працівника філармонії. Щоб виховати артиста, треба шість років музичної школи, чотири роки музичного коледжу, шість років консерваторії… Щоб на сцену філармонії вийшов професійний соліст чи інструменталіст, треба років 16-18. А після цього людина хоче особистісного розвитку, мати змогу забезпечувати свою сім’ю, бачити своє місце в суспільстві. Одна з основних проблем – це зарплата, яка принижує людину. На даний час це мізер, тому й важко сюди забрати тих дітей, які виїхали з міста здобувати освіту у великих містах. Важко, але можливо. Філармонія може спрямовувати зароблені кошти на свої потреби і на доплати людям за їхню роботу. Думаю, що питання підвищення зарплати ми не будемо вирішувати за рахунок обласного бюджету, я буду робити все, щоб зарплати стали більшими.
Планую ретельно підійти до створення безбар’єрного доступу до всіх «культурних продуктів» філармонії – кнопка виклику працівника, пандуси, написи шрифтом Брайля – усім членам суспільства, а особливо – захисникам, які віддали своє здоров’я за нашу можливість будувати плани, жити і творити мистецтво.
Скажу чесно: я вірю у свою перемогу. Так сказав мій 4-річний син, Олександр. І ці його слова мене дуже надихають. А ще надихає велика кількість людей, які поруч, які вірять, що у Кропивницькому можливо все!
Інна Данильченко, Перша електронна газета
Залишити коментар: