– Бабо Насте, в мене вже краще виходить співати?
– Харашо, мені нравиця. Ще трошки і будеш співать на висотє.
– Ваші слова для мене найвища похвала. Буду вчитися, я обіцяю.
На табуретці біля глиняної хати з яскраво-бірюзовими потрісканими дверима сидить баба з поятреним віком зморшкуватим обличчям. На шиї – яскраві коралі, на плечах – сорочка, підперезана вишитим поясом, вона затягує «А в нашого шума, зеленая шуба», іноді скоса поглядаючи на свою «ученицю», чи уважно та слухає. Навпроти з камерою в руках стоїть молода білява жінка. Сміється на вдавану серйозність старенької й водночас заводить свою пісню. На «пробу» сивому вчителю.
83-річна Анастасія Зеленько стала чи не найпершим пісенним відкриттям для проєкту «Баба Єлька». Приїхавши якось в експедицію до Розумівки, ніхто з команди «БЄ» не очікував знайти тут для себе друга й наставника. Ця жінка виявилася носієм близько сотні автентичних пісень й величезного, навіть необ`ємного досвіду, який було просто не реально зафіксувати за один візит у село. Вона все життя прожила одинокою в хатині на краю Розумівки. Горда, міцна й водночас вразлива жінка навдивовиж легко впустила в своє життя й оселю «чужинців». Так, раз за разом команда етнографічного проєкту приїжджала в гості до баби Насті вже в якості приятелів, аби ще хоча б трохи перейняти її мудрості й таланту. Або й просто побути поряд з нею малими й безтурботними. Саме вона відродила в душах своїх нових друзів пісню. Гучну, часом болючу, іноді веселу й запальну, й нашу, ту, яку не чув ніхто й ніде. Відродила й навчила її співати, проживати аж до самого дна. А потім, ніби виконавши свою останню місію на землі, відлетіла на небо, заливши по собі історичний спадок, який ще належить вповні оцінити, й голод на пісню в команди «Баби Єльки».
Перший спів рідної баби Олени Рибалкіної Світлана Буланова почула, будучи 5-річним дівчам. Широко роззявивши рота від подиву, вона спостерігала з висоти печі за бабою, яка вимішуючи тісто, владно й впевнено виводила пісню. Баба Єлька (так називали Олену в рідному селі Розсохуватка) народилася 1915-му й мала багато чорних моментів в своєму житті. Однак ні Голодомор, ні Друга світова війна не змогли забрати силу з її голосу й пісню з душі. Так, свій спів вона подарувала десятьом дітям, а згодом і онукам. Мале дівча, яке якраз належало до останніх, навіки залюбиться в пісню й памʼять про ту, від кого вперше її почула. З тих часів спливе багато-багато літ, якось імʼя баби Єльки прозвучить в одному з косметологічних кабінетів Кропивницького.
«До мене на прийом як до косметолога за рекомендацією подруги прийшла дівчина, редакторка місцевого друкованого видання Інна Тільнова. Слово за слово і ми почали пригадувати своє дитинство. Хто як ріс, де, в кого. Інна розповіла про свою бабу Соню й діда Жору, про те, що ці спогади є однаково болючими й світлими. Як і мої про бабу Єльку. Зі смертю цих людей ми ніби втратили щось дуже важливе. Ніби пісок витік крізь пальців, а ми сидимо й досі дивимося в дірки й не розуміємо, як же так сталося. Я змогла пригадати всього лише одну пісню з сотні, які співала мені баба Єлька з ранку й до вечора».
Тоді в Інни назріла ідея, з якою вона вже ввечері зателефонувала до Світлани. Запропонувала ризикнути, взяти все в свої руки й самостійно поїхати селами області, аби віднайти ту саму пісню з дитинства.
«Ця зустріч, можна сказати, стала доленосною для нас обох.
Ніхто не мав за плечима жодного досвіду фіксування усної історії, якоїсь впевненості, що перед нами відкриються хоча б одні двері, підтримки й віри з боку суспільства теж було катма, однак 13 липня 2018 року ми зібрали гостинці бабам й поїхали в моє рідне село Розсохуватку.
З першої ж поїздки ми привезли додому килим і кілька крутих пісень. Початок було покладено».
Згодом дівчата почали звертати увагу й на те, що їм подають на стіл, в який танок запрошували раніше на сільських гуляннях і яка одежа заповнювала шафи місцевих модниць і модників. Пізніше вони назвуть свою команду в честь покійної 90-річної баби Єльки й поїдуть в сотні інших експедицій, створивши масштабний проєкт з багатьма напрямками діяльності.
«Паралельно із заснуванням проєкту «Баба Єлька» почав своє існування гурт «YELKA». Я зрозуміла, що в нас вже є певний багаж старовинних пісень, і мені захотілося використати сучасне аранжування як інструмент для того, аби ці пісні почали жити поза межами нашого з Інною диктофона. Як не крути традиційний спів і фольклор не має широкого кола слухача, тож хотілося цю ситуацію змінити. Разом з командою музикантів ми почали грати знайдені в експедиціях пісні в стилі інді, року та електронної музики. Як це відбувалося й відбувається донині? Я вивчаю пісню в традиційному варіанті. Намагаюся наблизитись технічно і тембрально до того виконання, яке я почула від бабів. Наспівую пісню Максиму Величку, нашому саундпродюсеру, а далі відбувається магія. Він огортає традиційну пісню сучасною музикою. Я завжди прошу, аби пісня була максимально збережена у початковому варіанті, аби не ламався її мелодійний малюнок. Максим своїм аранжуванням надає пісням свіжої, нової варіативності звучання, але всі діалектизми й фішки, почуті від носіїв пісні, ми залишаємо. Так ми записали 10 пісень і навіть плануємо презентувати альбом».
На запитання про те, де і в кого вона вчилася професійному співу, каже, що відвідувала різні курси та навчання, однак здебільшого досвід переймала від старожилів в експедиціях. Саме вони вчили її цим самим «фішкам», які, за її словами, не можна зустріти на жодному з курсів.
У певний момент Світлана пригадала, як її баба Єлька, попри втому та виснаженість, після робочого дня збиралася разом з подружками, аби поспівати в гурті пісень. Пригадала й відчула потребу теж поспівати разом з іншими людьми, однак відразу постало питання – з ким?
«Співати дуже хотілося, але не було з ким. На свій страх і ризик в соціальних мережах ми з Інною опублікували оголошення про те, що ми збираємо групу людей, охочих вивчати традиційні пісні з архівних аудіо-та відеоносіїв, записаних під час експедицій Кіровоградщиною. Я дуже злякалася, бо досі я не мала досвіду керувати колективом. Але потім подумала, що баба Настя Зеленько так само не мала професійної освіти фольклориста, однак багато років керувала знаменитим народним колективом «Барвінок» у Розумівці. Тоді на заняття прийшло близько 10 людей, починаючи з 13 років і закінчуючи 50. Я роздрукувала їм текст неважкої пісні, аби не злякати їх відразу, і отак потихеньку ми почали вчити її. З кожним наступним заняттям ми обирали все важчі й важчі пісні, колектив здружився, й досі ми раз на тиждень збираємося, аби вивчити нову пісню».
На сьогоднішній день гурт, який назвали в честь веснянки “Дувай-ва”, записаної під час експедиції до Насті Зеленько в Розумівку, виконує понад 40 пісенних творів, серед яких весільно-обрядові, календарно-обрядові, купальські та багато інших. Колектив помітили й почали запрошувати на різноманітні культурні заходи, здебільшого благодійні. З останніх – гурт «Дувай-ва» виконував традиційні пісні на весіллі воїна ЗСУ та волонтерки місцевої благодійної організації КропХаб.
«Ми намагаємося йти в люди. Не сидіти тишком-нишком, а робити так, аби наша діяльність приносила користь. Виходимо на вулицю, співаємо «на шапку», збираємо гроші на допомогу нашим хлопцям-захисникам. Люди іноді припускають, що ми співаємо й танцюємо від того, що нам надто весело, хоча це абсолютно не так. Я вважаю, якщо ми маємо змогу домогти комусь таким чином, привернути увагу суспільства, то просто зобовʼязані це робити й надалі. Нам закидають, що не на часі й наші експедиції, мовляв, кому зараз потрібне те, що співає своїм онукам якась бабця, чи що вона танцювала в своїй молодості».
Світлана збирається з думками й закриває очі, продовжуючи свою розповідь:
«Уявіть дерево. Величезне, на перший погляд, могутнє. На кожній його гілочці висять соковиті й пружні яблука. Ми не бачимо, яка в нього коренева система під землею. Уявімо також те, що в нього її немає взагалі. Перший вітер його похитне, перша буря змусить впасти. З людиною все теж саме. Якщо вона немає коріння й не намагається дізнатися більше про своє єство, то її буде дуже легко знищити. Проєкт«Баба Єлька» і всі його можливі напрямки займаються просвітництвом, а не просто співає й танцює, бо більше немає чим зайнятися. Ми пропагуємо справжню українську культуру , а не ту шароварну, яку нам навʼязувала десятиліттями поспіль радянська влада. Наша команда хоче змінити думку й бачення суспільства традиції. Бо те, що нам дає історія, відтворена під час подорожей Кіровоградщиною, – це не про пʼяних трактористів, які місять кізяки в брудних фуфайках і так далі. Насправді село – це джерело краси, яке не має дна. Кулінарні рецепти, традиційне вбрання і мода, діалекти – все те, що ми привозимо з експедицій, – це все інструменти для того, аби показати суспільству, якими українці є насправді. З цими знаннями нас буде дуже важко зламати».
Команда проєкту «Баба Єлька» за шість років свого існування провела вже сотню експедицій, під час яких зібрала 1100 традиційних пісень. Солідна цифра стала поштовхом для ідеї надрукувати книжку «Тисяча пісень «Баби Єльки».
«Мрія видати книгу, в якій були б всі пісенні матеріали, зібрані в експедиціях, зріла в моїй душі вже дуже давно. Насправді, книговидання – затратна річ. В нас вже є досвід з виданням книжки «Смачна Кропивниччина» з кулінарними діаклектизмами області. На її друк були необхідні величезні кошти й праця колективу. Аби втілити в життя мрію про книгу з піснями, почали шукати можливості написання грантових заяв, завдяки яким нас би підтримали й допомогли. Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та проєкт USAID «Демократичне врядування у Східній Україні» підтримало нас. Якою буде ця книга? Попередня назва видання «Тисяча пісень «Баби Єльки». В ньому ми надрукуємо всі пісні, починаючи з тих, які знайшли в першій експедиції й закінчуючи останньою. На сторінках можна буде знайти паспорт жінки чи чоловіка, від яких ми записали твір, тобто яке це село, звідки старожили його почули, коли співали й так далі. Звісно, буде сам текст пісні і ноти. Цю книгу ми плануємо розповсюдити серед зацікавлених людей, які залюблені у фольклор. Вона не буде лежати десь у фондах й припадати пилом. Я хочу, аби ця книга «працювала», й сподіваюся, що вона стане цінним культурним продуктом».
На закінчення розмови Світлана поділилася своїми переживаннями з приводу майбутнього, яке чекає на проєкт «Баба Єлька»:
«Я постійно хвилююся через свої думки про те, що колись всі старожили, від яких ми можемо почути цінну інформацію, підуть у засвіти. Що тоді буде з нашим проєктом, як він розвиватиметься, де ми будемо шукати матеріал. Ці питання постійно крутяться в моїй голові.
Знаєте, я сподіваюся, що колись отак само хтось приїде до мене, аби я заспівала якусь старовинну пісню чи пригадала рецепт, знайдений під час власних експедицій Кіровоградщиною. Це про віру в циклічність процесу життя й те, що оця жага до вивчення культури не піде в небуття».
Ініціатива «Стань агентом Баби Єльки» реалізується громадською організацією «Баба Єлька» завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні».
Текст: Віта Банташ.
Фото: надані співрозмовницею.
Нагадаємо, Кропивницький гурт YELKA перетворив стародавню веснянку на сучасний рок хіт
Читайте також: “Баба Єлька” презентувала пісенник Кропивниччини