Гарна, креативна, цілеспрямована, талановита актриса, яка майстерно вживається в образи своїх героїнь, – саме такою знають Надію Мартовську глядачі обласного театру ім. Марка Кропивницького. Про підкорення сцени, десятки ролей, успіхи і закономірні труднощі, відпочинок і хобі – про це та багато іншого розповіла гостя нашої редакції, акторка з двадцятип’ятирічним стажем пані Надія.
– Скажіть, ви, мабуть, завжди мріяли стати актрисою?
– Ніколи про це не мріяла, зате багато читала в дитинстві книжок і бачила себе в різних образах, проживала долі різних героїв. Можна сказати, я стала акторкою випадково, а можна сказати, що мене до цього привела доля.
– Як же ви потрапили у театр?
– Я усе життя танцювала: починала з «Проліску», потім були «Весна», «Яхад». Перша освіта в мене технічна (КІСМ). Другу освіту, економічну, отримала через службу зайнятості, працювала на маленьких фірмочках, для 90-х це було нормою. Відчувала, що це не моє.
Тому згадала про запрошення до трупи балету театру, де я колись підміняла актрис, котрі пішли у декрет. Казали – приходь, ти природжена танцюристка. І я пішла і залишилася назавжди. Потім вступила в Київський університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. Театр я завжди любила як глядач, а тут я потрапила в процес постановки, і це було неймовірно.
Перша вистава, в якій я брала участь, – ми виходили в масовці на бал, в шикарних сукнях, потім швиденько переодягалися в селянок, потім – в циган. Ця круговерть мене так захопила, що й досі не відпускає, я закохалась в театр.
– Ви прийшли до театру як актриса балету, коли ж отримали справжні ролі?
– Роль Буратіно в новорічних ранках була моїм дебютом. Сказали, що я там всіх «порвала», цій людині треба грати на сцені. Потім мені дали роль Білого Мишеняти в казці про кота Леопольда, яку я грала 20 років. Це моя перша роль. Ось так потрохи мене почали залучати в репертуар.
25 років в театрі… Всяке було, і успіхи, і провали, і депресії. Це життя. Не можу сказати, що прийшла у театр і всіх підкорила. Це довгий шлях, через муки, навчання. Театр – це робота, інколи виснажлива, інколи неприємна, інколи мученицька, але вона мені приносить задоволення.
– Улюблені ролі ті, що важко даються, чи навпаки, які ви відразу відчули?
– Не знаю. Мабуть, не в цьому закономірність. Улюблені ролі ті, які ти робиш якісно, від яких ти отримуєш задоволення. Це ж справжнє задоволення – проживати інше життя, емоції, відчувати різні тонкощі, сторони, нюанси. Улюблена роль та, яку я граю зараз. Сьогодні це циганка в «Циганці Азі», хоча вона і в масовці. І все одно я отримую задоволення.
– Про яку роль мрієте?
– Я не можу назвати одну роль. Наді мною навіть в театрі підсміюються, тому що Надя Мартовська мріє зіграти всі ролі у всіх виставах і навіть чоловічі. Це привід для жартів, але це правда.
Колись дуже хотіла зіграти вікову актрису, яка починає втрачати ролі. Я її зіграла в «Ночі семи покривал». Актриса, яка спилася, опустилася, проте залишилася талановитою, яка вміє підкорити публіку, незважаючи ні на що. Це роль не головна, але вона мені дуже дорога.
Вистава «Закон материнства» за Винниченком не звична для нашого театру і для постановок Винниченка. У нас вона вийшла люта. У мене там вікова роль, жінка поважного віку, але в неї дуже потужний стрижень всередині, вона точно знає, як треба жити, в неї є внутрішній закон. І як ця жінка ламається, як її ламає оточення. Неймовірна вистава…
– Чи важко перевтілюватися в такі ролі? Як ви виходите з цього непростого образу, стану?
– Звичайно, я дуже стомлююся, мені треба трохи посидіти і згенерувати свою енергію. Навантаження дійсно неймовірне, іноді відчуваю спустошення.
Навіть вночі чую музику з вистав.
– Існує в акторському середовищі конкуренція?
– Буває, особливо коли ти з кимось на одній ролі. Підсвідомо виникає якась ревність, хто кращий. Але вважаю, з цим треба боротися. Все залежить від людей. Можливо, у чоловіків якось інакше, а жінки люблять конкурувати. Дурне питання, хто кращий, вона чи я. Не можна це запитувати. Не хочеш почути чесну відповідь, не питай.
– А чим займаєтеся у вільний час?
– У мене два хобі. Крім рукоділля, ще є дача. Вона для мене не просто грядки для обробітку, там цілий власний світ, простір, в якому комфортно і затишно. Я люблю створювати комфорт. Влітку я там живу. Там мене оточують рослини, які я люблю і які люблять мене. Це мені навіть допомагає в моїй професійній діяльності. Я можу полоти грядки і вчити роль або репетирувати сцени з вистав уголос на дачі і нікому не заважати і мені ніхто не заважає.
За допомогою рукоділля теж створюю навколо себе власний простір. Речі я не просто творю, я їх перетворюю. Крім того, це для мене певне спілкування з однодумцями.
– Які з технік рукоділля вам найбільше до душі?
– Останніми роками більше займаюся шиттям і печворком. А взагалі багато технік осягла. Це через непосидючість. З одного боку я дуже постійна, можу годинами робити одне й теж саме, а з іншого – хочеться спробувати щось нове. Ми з дуже бідної інтелігентної сім’ї, тому я в’яжу з дитинства і перешиваю різні речі і собі, і родині. У кожного виду рукоділля є щось своє. Фриволіте, в’язання гачком і спицями, шиття, вишивання, декупаж, ткацтво – все роблю. Не люблю сидіти просто так, не вмію цього.
– Де берете тканини, матеріли?
– Все продається, є спеціалізовані магазини, інтернет-магазини. Можливостей маса, були б гроші. Можна купувати дуже гарні тканини в секонд-хенді, це і дешево, і якісно. Крім того, я впевнена, речам варто давати друге життя хоча б з міркувань екологічної безпеки. Виробляється стільки всього зайвого, варто поберегти свою планету. Купуючи нове, програмуємо виробництво ще більшої кількості речей, а смітники завалені непотребом. Ресурси планети не безкінечні.
– Чи можна придбати ваші речі?
– Я не продаю свої вироби. Не вмію цього робити. Колись у важкі часи пробувала в’язати на замовлення, але зрозуміла, що не можу робити одне й те ж, і не хочу. Для того, щоб успішно продавати, треба над цим працювати, вивчати ринок, робите те, що потрібно ринку, постійно себе рекламувати. Було таке, що мені пропонували гроші за мої речі, але не можна сказати, що я цим займаюся заради прибутку. Найчастіше дарую знайомим і друзям.
Олена Цюцюра, Нова Газета. Фото з фейсбук-сторінки Надії Мартовської
Інтернет-виданням та друкованій пресі дозволяється безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті «Перша електронна газета», лише за наявності посилання (прямого відкритого посилання для он-лайн медіа) та згадки першоджерела не нижче другого абзацу. Редакція не несе відповідальності за інформацію, оприлюднену авторами блогів та читачами, які здійснюють коментування на сайті і в соцмережах.
«Перша електронна газета» відкрита до співпраці з рекламодавцями. Редакція готова розміщувати оголошення й рекламу, що не суперечать редакційній політиці, з відповідним маркуванням і на комерційній основі.
– Ніколи про це не мріяла, зате багато читала в дитинстві книжок і бачила себе в різних образах, проживала долі різних героїв. Можна сказати, я стала акторкою випадково, а можна сказати, що мене до цього привела доля.
