“Найважливіше сьогодні не поява нової книги, а поява нової письменниці – завзятої, уважної до критики, безкомпромісно української. Якою вийшла ця перша книга найкраще стане зрозуміло пізніше – коли ми порівняємо її з другою, третьою, восьмою, з фільмом знятим за її сценарієм”, – пише про книгу “Іду на мир” Андрій Домаранський.
«Іду на мир» – це книга, яка багато в чому перша. Перша, надрукована книга для авторки. Перша з тих, які ще напишуть в нашому місті про україно-російську війну. Перша, в якій зафіксували перші роки війни, наші почуття й дії. Перша, яку я прочитала до офіційної презентації.
Автор проводить своїх героїв і нас читачів через спогади про довоєнні дні, плани на майбутнє, майдан, мобілізацію, втрати перших днів бойових дій.
Для тих, хто не знає Ольгу Кирилюк – вона викладач університету. І було цікаво на сторінках книги повернутись в аудиторію, але вже не студентом чи студенткою, а аспіранткою Стефою. Разом з нею хвилюватись перед парами, завойовувати авторитет, закохуватись в Назара.
Особисто вдячна Олі, за те, що її героїв вона поселила в Кропивницькому, хоч місто так і не називає. Бо в моїй уяві герої книги, наприклад, живуть за дві зупинки від центральної площі на «Друкарні», а каву п’ють в моїй улюбленій кав’ярні. І, коли я запитувала в інших читачок, то виявилось, що вони «прописували» чи «гуляли містом» Назара, Стефу чи Лесю за тим же принципом.
Події та сюжетні повороти книги – це те, що реально відбувалось або могло б відбутися. Автор спостерігає за життям, може кінематографічно його відтворити. Наприклад, ті ж університетські будні, життя на блокпості чи волонтерські історії. Та ж поїздка солдат в потязі, де абсолютно реальна, сповнена робочих клопотів, провідниця, а нещастя юних спортсменів з сусіднього купе зворушливі й смішні водночас.
В той же час, це казка про любов. Але страшна казка, бо герої проходять через війну. Автор до своїх героїв безжальна. На правах деміурга вона створює світ паралельної реальності, але такий схожий на наший, тому й добро та любов вступають в боротьбу з двома ворогами. Один реальний, камуфльований, зі зброєю в руках. Він може поранити, але його можна знищити фізично. Інший – в підсвідомості. Він невидимий, а тому й справитися з ним можна лише усвідомивши руйнівну силу внутрішніх упереджень.
Ганна Коломієць для Першої електронної