На вихідних у Києві проходив VII Міжнародний фестиваль “Книжковий Арсенал”, де відбулася презентація книги “Війна з державою чи за державу. Селянський повстанський рух доби української революції 1917-1921 рр”. Одним із авторів книги є кропивницький історик Юрій Митрофаненко.
На презентації у Києві Юрій Митрофаненко не зміг бути присутнім, адже саме у цей день історик отримував обласну краєзнавчу премію імені Володимира Ястребова.
Про що ця книга, хто є її авторами, чим вона особлива та які тут є згадки про Кіровоградщину розповів Першій електронній Юрій Митрофаненко.
Автори – із різних куточків України
Тиражем у 3000 примірників «Клуб сімейного дозвілля» видав книгу «Війна з державою чи за державу? Селянський повстанський рух доби української революції 1917-1921», упорядником якої є Володимир Лободаєв. До авторського складу входять історики із різних куточків України – Дніпра, Києва, Харкова, Нікополя, Кропивницького.
«Сила цієї книги у тому, що упорядник зібрав колектив із 8 різних істориків і кожен писав свій період. В Україні немає спеціаліста, який би написав про все, тому Володимир Лободаєв прийняв правильне рішення. Він ретельно вивчав, хто і що пише, зібрав наш колектив, який підготував цю монографію, яка позиціонується як науково-популярне видання. Тому читач познайомиться з історією селянського повстанського руху і побачить не один погляд на проблему, а принаймні вісім – кожен автор дискутував і полемізував з іншим. Наголошую, що не зважаючи на науковий характер, книга написана для пересічного читача. Саме таке завдання ставило видавництво “КСД” і науковий керівник».
Упорядник підбирав авторський склад за різними принципами, адже, за словами Юрія Митрофаненка, кожен історик має свій погляд на цей період історії.
“Видавництво “КСД” запропонувало написати книгу Лободаєву, але Володимир зробив правильно, зібравши різних авторів. Він хотів, щоб книга вийшла максимально об’єктивною: кожен писав свій розділ, бо кожен з нас захищав дисертацію за своїм періодом, у всіх своя тема, книги, монографії. Тому, знаючи про наш доробок, він створив такий чудовий колектив”.
Книга у певній мірі стала і платформою для дискусії.
“Зокрема, серед авторів є мій запеклий опонент Дмитро Архірейський, з яким у нас була доволі жорстка публічна дискусія на сторінках одного з дніпровських часописів. Дмитро доволі серйозно піддав критиці мою монографію. Книга має 2 негативні відгука, один належить Вадиму Колєчкіну, інший – йому. Я вимушений був відповідати – це породило цікаву рубрику в часописі “Наддніпрянська Україна”. Так от, Лободаєв знав про це, запросив мене і Дмитра, щоб кожен зміг донести свою точку зору і позмагатися далі. Приємно, що отаманщину довірили мені, а Дмитро писав на тему махновщини. Лободаєв вважає, що “Війна з державою чи за державу?…” стане поштовхом для дискусій і подальшого написання книг на цю тему – це важливо, тому питання залишаються відкритими”.
До спільної роботи над книгою кропивницький історик не був особисто знайомий із Володимиром Лободаєвим:
“Ми познайомилися через книги: він читав мою, а я – його”.
Із однойменною до книги лекцією Юрій Митрофаненко виступав на книжковому марафоні “AzBOOka / Азовська книга” у Маріуполі.
Що не увійшло в “Українську отаманщину”
Розділ, який готував кропивницький історик, у книзі “Війна з державою чи за державу?…” має обсяг 48 сторінок (видання налічує 229 ст). Тематично він подібний до його монографії “Українська отаманщина 1918-1919 років”. Проте, за словами Юрія Митрофаненка, відгуки про цю його книгу вплинули на виклад матеріалу у розділі:
“Це частково скорочений варіант моєї монографії, проте там є епізоди, які до “Української отаманщини” не увійшли. Можливо, на це вплинули і ті зміни, які відбулися в моїй свідомості під впливом рецензії на книгу, і ті факти, які були знайдені в подальшому пошуку по темі селянського повстанського руху. Інформація не дуже різниться, але є речі, які під впливом нових даних і критики мені довелося скоригувати. “Українська отаманщина” вийшла в друк у 2015-2016, а восени-взимку минулого року з’явився розділ цієї книги, який є оновленим варіантом її змісту”.
Юрій Митрофаненко називає ряд нових фактів, яких не було у його монографії:
“Наприклад, історія отамана Ільк Струка, який перейшов на бік білогвардійців і отримав цікавий титул “зауряд-полковник” – тобто “білі” не могли дати звання полковника, але він фактично займав цю посаду. Є аналіз стосунків між українськими повстанцями і євреями, аналізуються епізоди антисемітизму, які були властиві отаманщині. З іншого, підкреслюється, що Петлюра не був антисемітом, просто він не міг стримати тих людей, які йшли в розріз із його політикою. Ну, і пропонується більш широке визначення поняття “отаманщина” як суспільного явища, яке було притаманним не тільки Україні, але і Росії, і базується на традиціях козацького самоврядування. Плюс, у розділі є абсолютно нова інформація: які висновки з цієї боротьби зробили борці за незалежність у 30-40-х рр. Зокрема, цитата Шептицького про отаманщину, як вояки УПА вивчили досвід попередніх визвольних змагань і чому УПА стала саме такою під впливом попереднього негативного досвіду військового будівництва, якому дуже шкодила отаманщина. (Нагадую, отаманщина – це термін, який був введений для ілюстрації неузгодженості дій повстанців і їхньої боротьби з офіційною владою УНР, не зважаючи на її формальне визнання.) Тут також є світлини, які не увійшли до книги”.
Розділ Юрія Митрофаненка має відгук і у вступному слові до видання, яке готував Владислав Верстюк:
“Він назвав його дуже класно (така собі інтелектуальна провокація) “Чудовий майданчик для дискусій”. Приємно, що така визначна людина звернула увагу на мою роботу, висловив свої думки. Владислав Верстюк там зі мною полемізує: в цілому згоден, але є моменти, з якими не погоджується – і це прекрасно. Тому що, як зазначають автори книги: “Коли в історії стоїть знак питання, то це добре”.
Згадки про Кіровоградщину є наскрізно у різних контекстах і в подачі не одного автора:
“Факти про нашу область є не лише в моєму розділі. Я говорив, що якщо в фотолітописі я лобіював окремих людей, окремі місця, то тут я вже прочитав 4 розділи, і в кожному є згадка про наш край. Зокрема, Володимир Лободаєв пише про вільне козацтво, яке дуже сильним було в Глодосах (Новоукраїнського району), Ревуцькому (нинішня Добровеличківка). Дмитро Михайличенко з Нікополя пише про повстанський рух у Єлисаветградському повіті у добу Гетьманщини. А я згадую про отамана Григор’єва, резиденція якого була в Олександрії-Верблюжці. Наш край на сторінках цієї книги представлений потужно. Тому що Єлисаветградщина, де було дуже багато заможного селянства, є важливою складовою селянського повстанського руху України”, – розповідає Юрій Митрофаненко.
Історик Юрій Митрофаненко каже, що на початку літа планує презентувати у Кропивницькому декілька видань, до авторського складу яких він входить. Це науково-популярне видання “Війна з державою чи за державу…” та унікальний фотолітопис “За Україну, за її долю, за честь і волю, за народ”.