Голова кіровоградської громадської організації “Спільна дія”, депутат обласної ради VI скликання та співкоординатор ініціативи “Українському місту – українську назву” Ірина Малик закликала депутатів Верховної Ради не допустити перейменування Кіровограда ім’ям окупанта, і якнайшвидше обрати нову українську назву для міста.
Про це вона сказала 6 липня, у Києві, під час дискусії щодо демокунізації Кіровограда в Українському кризовому медіа центрі. У столиці активісти руху «Українському місту – українську назву» звернулися до всієї України з проханням не допустити повернення імперських, колоніальних назв у топонімах. Адже це, на їхню думку, це є продовженням проекту «Новоросія» в Україні.
«Кіровоград – єдиний обласний центр, який досі не перейменований. Перейменувальні баталії тривають вже майже два роки. За цей час у місті кристалізувалася активна ініціатива «Українському місту українську назву». Є й інша сторона, а частина кіровоградців взагалі виступає за те, щоб нічого не перейменовувати. При цьому забуває, що Сергій Кіров – це особистість, яка організувала штучний голод 1932-1933 років в Україні. У нашому краї за даними краєзнавців у цей час було знищено від 22 до 25 тис. населення», – розповіла голова ГО «Спільна Дія» Ірина Малик. – Разом з тим закон про декомунізацію породив колосальні ризики – повернення до колоніального минулого. І прихильники відомої назви Єлисаветград багато і дуже хитро працюють з людьми. Пояснюючи те, що місто Єлисаветград названо на честь святої Єлисавети, і замовчуючи той факт, що фортеця була побудована як російське військове формування. У стінах фортеці здійснювався військовий трибунал над козаками».
Громадська діячка продемонструвала присутнім дві кулі – одну з російського мушкету, яка була знайдена при розкопках фортеці Святої Єлизавети, та іншу, з російського кулемета, яку привезли кіровоградські військові зі сходу України.
“Між цими кулями 260 років, але обидві вони вилиті руками російського загарбника для знищення українців”, – наголосила Ірина Малик, демонструючи набої.
Вона нагадала всім, що тоді, у 18 столітті, з приходом російського війська на землі центральної України, були відібрані землі та домівки українців, а з фортеці Святої Єлизавети стартувала найсумнозвішніша на її думку операція по знищенню Запорізької Січі.
“Як і сьогодні на Донбасі, тоді були знищені державні інституції та місцеве самоврядування українських земель. Мені здається, це буде величезним блюзнірством і цинізмом, знехтувати пам’яттю загиблих на Сході кіровоградців, називаючи місто ім’ям окупанта”, – вважає Ірина Малик.
“Необходимость у нас ассоциируется с научностью. В самом деле, именно наука ищет закономерное и устойчивое в изменчивом мире. Но она в последнюю очередь формирует общественное представление о прошлом. Историю большинство из нас узнавали не по академическим монографиям, а по книгам Дюма, Скотта, Яна. Вот почему сегодня мы наблюдаем парадоксальное явление: под флагом реставрации подлинной истории края, страны, происходит выпячивание одних фактов и игнорирование других. Если, например, говорят о советской эпохе, то исключительно про сталинские репрессии, концлагеря. А вот о трудовых подвигах, научных, спортивных, достижениях, умалчивают. Характерны, в связи с этим, попытки вычеркнуть из памяти Кировограда имперские страницы. Я не вижу перспективы у антиисторизма и потому приглашаю в интересный ХУ111век.
Указом 24 декабря 1751г. [даты источников даны по старому стилю] императрица Елизавета Петровна предписала Сенату принять меры по переселению сербов и строительству, «ради нападения неприятельского», крепости. Имя ее не было названо. Исполняя волю монарха, Сенат 29декабря того же года распорядился строить крепость в следующем году, «которую именовать крепость Святые Елисаветы», для чего предполагалось обратиться к императрице для получения конфирмации [утверждения]. Решение было принято на совещании сенаторов с представителями Военной коллегии. Так, у начала возникновения проекта по имени крепость Святой Елисаветы стояли гражданская и военная власти, определившие ее судьбу и особенность на долгие годы. Можно предположить, что именно они являются авторами ее наименования. Оно законодательно было закреплено Жалованной грамотой генерал-майору Хорвату 11января 1752г.: «…крепость, которую именовать крепостью Святыя Елисаветы».
Как связано имя святой с именем императрицы? Для ответа на этот вопрос хотелось бы найти прямые указания исторических источников. Но таковые мне не известны. Можно привести в качестве примера или алгоритма ,историю Екатеринбурга. В 1723г. этот завод-крепость нарекли в честь святой Екатерины, покровительницы Екатерины1-жены Петра1.Здесь возможно уточнение: Елизавета Петровна пришла к власти на подъеме патриотических настроений и потому немецкого «орнамента» в наименовании населенного пункта быть не могло. В этом отразилась особенность того времени.
Используя данные научной, научно-популярной литературы, интернет, можно обозначить такие вехи истории крепости:1754г.- ее основание и превращение в административный центр Новой Сербии;1764г. – административный центр Новороссийской губернии. Находится в ее составе до 1783г.; в 1784 крепость упразднена; с 1775 г. существует Елисаветград, с 1783 по 1795г. в составе Екатеринославского наместничества. Опираясь только на нормативно-правовые акты, опубликованные в «Полном собрании законов Российской империи», такую периодизацию обосновать сложно. Очевидно, мои предшественники использовали архивные материалы. Но на что я бы обратил внимание?
Долго начинали строить крепость, но могли и не достроить. Дело в том, что она произвела большое впечатление на Порту, которая восприняла это событие как недружественный акт со стороны Петербурга. Крепость находилась в тридцати часах езды от турецкой границы и потому, с точки зрения султана, ее строительство было нарушением русско-турецкого договора. За поддержкой он обратился к английскому и австрийскому правительствам. Обстановка накалилась настолько, что русский посол Обрезков начал опасаться, как-бы крепость св. Елисаветы не стало причиной разрыва и возможно, войны с Турцией. На это вице – канцлер Воронцов ответил: «…построение крепости св. Елисаветы будет для переду великим авантажем [выгодой, преимуществом-А. Л.] России и турков в узде содержать «. В результате, начатое дело было продолжено. Российская империя приняла самостоятельное решение, не произведя ни единого выстрела. Перефразируя известный персонаж, она сказала крепости: я тебя породила, я тебя и защищу! Сама же ее и упразднила,издав указ 10февраля 1784г.,в котором сказано:»…. крепость св. Елисаветы,… отныне крепостями не почитать,а оставить их в каком оне ныне состоянии,…обращая их во внутренние города или посады».
http://kirovograd.comments.ua/article/2009/12/08/102425.html
““Між цими кулями 260 років, але обидві вони вилиті руками російського загарбника для знищення українців”, – наголосила Ірина Малик, демонструючи набої. ”
Образец политической демагогии,вызванный недостатком аргументов,фактов, незнанием истории края.