З лютого в Етнолабораторії “Баба Єлька” діє творча майстерня, у рамках якої члени родин військових та ветеранів мають змогу безкошовно взяти участь у низці майстер-класів з народного мистецтва. Так в Етнолабораторії можна позайматись вибійкою, воскуванням, навчитись співати традиційні пісні та танцювати традиційні народні танці.
У подкасті “По-простому” журналістка Першої електронної газети Інна Тільнова розпитала у кропивницької психологині Олени Каліман, чи можна ці майстер-класи назвати терапією, чи здатні вони вплинути на ментальне здоров’я учасників і чи «зараховуються» до арт-терапії вишивання вдома наодинці.
– Олено, в Етнолабораторії “Баба Єлька” вже не перший рік займаються вибійкою, воскуванням, вивчають традиційні колядки чи веснянки, називаючи це арттерапією і очікуючи, що разом у такому середовищі відвідувачам стане легше пережити війну. Розкажи, чи ці майстер-класи справді можна вважати терапією?
– Арттерапія, тобто лікування мистецтвом, полягає в тому, що коли ми передаємо свої емоції чи почуття на якийсь матеріал (глина, папір, нитка, тканина…), то в цей момент стишуємося і заглиблюємося в те, що робимо. Якщо ми цим займаємося в безпечному місці, в емоційно спокійному середовищі, працюємо з кольорами та формами, тоді можемо заглибитися в себе, в свої почуття і тому цей процес є цілющим.
Сучасний світ надто перенасичений подіями та інформацією. У кожного з нас дуже швидкий темп життя, ми щодня маємо дуже багато задач, тому арттерапія – це класний метод стишитися, заспокоїтися і відчути після цього полегшення. Малюючи чи ліплячи, ми нарешті даємо своєму мозку відпочити.
Контакт із природніми матеріалами, знайомство із символами – це теж своєрідне підживлення. Адже ще Карл Юнг керуючись теорією архетипів, стверджував про впізнаваність прадавніх символів. Простими словами, незалежно від того, де і в якому середовищі людина народилась, вона все одно сприйматиме традиційні символи як щось знайоме.
– Під час одного з майстер-класів, коли ми вчилися робити воскові квіти для весільних вінків, я помітила, як жінки, які мають непросту долю (одна з них ще у 2014 році виїхала з окупованої Луганщини, інша чекає з війни сина), не хотіли йти додому…
– Робота руками, занурення в процес – це вихід з безпомічності, з тотальної безвиході і болю через дії. Важливо, що ці дії людина чинить не наодинці з собою, є поняття емоційного поля, тобто одна людина прийшла на зустріч у менш ресурсному стані, а інша – в більш ресурсному і ця людина в менш ресурсному стані може взяти для себе трошки оцього більш стійкого емоційного поля від інших, саме тому і відбувається об’єднання.
І тоді не хочеться йти, бо тобі тут добре, бо тобі тут тепло, бо ти тут нарешті розслабився. Коли людина в безпечному просторі, коли відчуває себе в безпеці на емоційному і фізичному рівнях, вона може дозволити собі відреагувати. Це надзвичайно цінно, що в нашому місті є такий простір.
– Чи можуть люди, які відчувають цю потребу, самостійно займатися чимось подібним, подивившись в Ютубі якісь уроки і чи це може бути такою самою терапією?
– Ми не можемо порівнювати індивідуальну і групову терапію, тому що є поняття групової динаміки, але щоб брати арттерапію як допомогу самому собі, то я двома руками «за», тому що арттерапія – це дуже м’який метод. Це і метод самодопомоги, який будь-якій людині дуже доступний. Візьми олівці, пластилін, візьми фарби, купи найпростіший набір для вишивки, почни щось робити руками, аби розвантажити голову. Загалом арттерапія може бути різних напрямів. Арттерапія – це все що, стосується ваших мистецьких проявів.
Те саме воскування – це віск, це тепло, це якийсь свічок, потріскування свічки – це все приємне для людини на рівні дотиків і запахів. Арттерапія – це про те, як я можу відреагувати на світ, створивши якийсь мистецький продукт. Ліпіть із глини, різьбіть із дерева, вишивайте мікровишивку і буде легше. Загалом якщо взяти про принципи артерапії, то матеріал має бути вам приємний і не загрозливим.
Наприклад, я не шию, бо не люблю голки. Не тому, що в мене на них фобія, просто мені не дуже приємно. Але я можу складати алмазну мозаїку, малювати по номерах і робити якісь інші речі. Потрібен приємний матеріал, безпечний простір, де ви можете усамітнитись або побути, щоб відновитись…
До речі, мені здається, саме таким простором і є Етнолабораторія «Баба Єлька».
Читайте також: Чим займаються учасники “Творчої майстерні Баби Єльки” у Кропивницькому
Залишити коментар: