У травні цього року, коли російські окупанти активізували ракетно-дронові атаки й артилерійські обстріли, реабілітаційний центр «Hippos» разом з командою волонтерів вирушили на евакуацію тварин до селища Липці, що на Харківщині. З якими складнощами зіткнулася команда заради цієї мети, що було з тваринами та де вони зараз?
Керівник центру Дмитро Попов розповів Першій електронній газеті, як все було.
– Розкажіть, як все почалося, як дізналися, хто з вами зв’язався для цієї місії.
– Подзвонили волонтерки Єлизавета і Олена з Харкова та розповіли про ситуацію. Ми погодилися одразу на цю ідею і вирушили на евакуацію.
Поїхали всією командою з Романом Дротянко та тренеркою Катериною Мельник. На лугах, пагорбах та замінованих територіях відловлювали коней задля того, щоб врятувати, згодом доправляли до машини, потім була дорога до Харкова і там вже їх пересадили у велику машину. Врятували 14 коней та інших тварин, які там були. Всього 20.
– Чи були складнощі при евакуації тварин?
– Міни, вибухи, авіація. Попереду 10 кілометрів пішки, щоб знайти їх, бо вони були в різних місцях. Ближче до ночі, коли перший етап евакуації закінчився, у нас з’явилася проблема, оскільки наша машина ламалася двічі. За нами в Харків приїхав евакуатор з Кропивницького. Загалом все закінчилося добре, і наступного дня вранці тварини вже були у нашому реабілітаційному центрі.
– В якому стані були тварини, коли ви їх знайшли?
– В жахливому, потерпали від зневоднення, почалися запальні процеси кінцівок, суглобів, була також деформація кісток, хребта, запалення легень. Зелені соплі та поранення від уламків російських снарядів. Вони були налякані, не хотіли йти до людей.
– Чи врятували когось, крім коней? Можливо, інших тваринок, яких господарі не змогли забрати?
– Так, звичайно, це були й свійські тварини, наприклад корови. Також люди залишали свої адреси, щоб ми заїхали подивитися, чи живі їхні домашні тварини, та забрати їх. Собаки, корови, коти…
– Де ви розмістили евакуйованих тварин? Чи всім вистачає місця?
– Вони оселилися у нас в центрі в окремому загоні. Імен вони поки що не мають. Їдять овочі, фрукти, сіно і приймають стабільно ліки, оскільки вони перебувають на карантині вже скоро як місяць.
Ми показували їх ветеринарам, у них брали кров, робили аналізи, з’ясовували, хто в якому фізичному стані. Зараз у кожного є індивідуально прописаний хід лікування.
– Як зараз ці тварини реагують на людей?
– Спокійніші стали, оскільки почали адаптуватися до людей, які за ними доглядають. Підходять ближче, довіра вже з’являється. Спочатку взагалі не давалися в руки, але професійність та знання психології тварин, наш досвід в евакуаціях та прагнення допомогти зробили свою справу.
– Що з ними буде далі?
– Для нас зараз головне, щоб тварини були здорові. А з часом вони адаптуються та не будуть такими наляканими. Щодо нашої мети загалом, то це збереження рідкісних тварин, домашньої худоби, інших представників фауни, що перебувають на тимчасово окупованих територіях і можуть загинути внаслідок війни та розрухи. Для цього ми відловлюємо цих тварин, надаємо їм першу допомогу, годуємо, відпоюємо від зневоднення, повертаємо до нормального життя.
Дізнатися більше про роботу зооволонтерів, підтримати їх та допомогти евакуйованим тваринам можна на сторінках у соцмережах:
Катерина Антонюк для Першої електронної газети. Фото авторки.
Читайте також: Джунгарики-переселенці: історія кропивничанки, яка прихистила у себе пів сотні хом’яків із Херсонщини