29 листопада 2016 року виповнилося б 30 років Анатолію Бузуляку – сержанту Збройних Сил України, командиру відділення, заступнику командира розвідгрупи 1-го батальйону 3 окремого полку спеціального призначення, який загинув під час виконання бойового завдання, перебуваючи в складі розвідгрупи з рятування пілотів збитого літака поблизу міста Сніжне Донецької області 29 липня 2014 року.
Скільки планів і нездійснених задумів залишилося у молодого, гарного, завжди усміхненого хлопця, якому назавжди так і залишиться 28 років. Колись радісне, щасливе число 29 стало для мами Анатолія Галини Дмитрівни з 29 липня 2014 року чорним і трагічним. Саме цього страшного дня не стало її любого синочка Тошки. Саме з цього дня вона стала дивитися на світ по-іншому.
Але, хоч Анатолія і немає поряд із нами, хоча він і зайняв місце серед багатьох хлопців Небесної Гвардії, вже два роки поспіль рідні, близькі, друзі, та всі хто дорожить пам’яттю про загиблого Героя приходять до його могили в день його народження, щоб виразити йому свою повагу і шану, а мамі висловити вдячність за сина-героя.
Так і цього року учні Високобайрацького та Іванівського НВК провели заходи щодо вшанування пам’яті колишнього учня-героя, поклали квіти до меморіальних дошок та відвідали могилу воїна. Ніщо не може залікувати рану в серці матері, яка втратила сина. Але шана і пам’ять інших людей по відношенню до її загиблого сина дає сили жити далі, з надією дивитися в майбутнє, творити добро в ім’я Анатолія та сподіватися, що пам’ять про нього житиме ще довго в серцях інших.
Дата та місце народження: 29 листопада 1986 р., с. Високі Байраки, Кіровоградський район, Кіровоградська область.
Звання: Сержант.
Посада: Командир відділення.
Підрозділ: 3-й окремий полк спеціального призначення.
Обставини загибелі: Загинув 29 липня 2014 р. під час виконання бойового завдання в складі розвідгрупи з рятування пілотів збитого літака в районі міста Сніжне Донецька область.
Сімейний стан: Залишилися мати та старший брат.
Місце поховання: с. Іванівка, Кіровоградський район, Кіровоградська область (фото пам’ятника № 1, № 2).
Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Спогади близьких
Вікторія Василівна Гавриленко, перша вчителька:
«Маленького сором’язливого хлопчика Тошку я знала ще до вступу в перший клас. Адже ми були сусідами. З його мамою, Галиною Дмитрівною, у нас були гарні стосунки, а наші дітки Тошка з Ігорьком разом виросли, відвідували дитячий садочок. Тошка був старшим на 2 роки від мого синочка, тож завжди йому допомагав у всьому і захищав. Наші дороги переплелися ще сильніше – я стала першою вчителькою Тошки Бузуляка (адже так його завжди всі називали ). Ще з раннього дитинства Тошка виділявся з поміж своїх однолітків . Він був добрим і сором?язливим хлопчиком, завжди допомагав своїм друзям. Щедрість і доброзичливість Тошки не мала меж, ділився всім, що в нього було до крихітки. Серед зими частував своїх друзів величезними соковитими духмяними грушами. По шматочку ми ділили таку величезну грушку-ласунку на 16 частинок для однокласників. Дуже гарно Тошка навчався. Це допитливе хлопченятко із розумними великими чорними оченятами все намагалося схоплювати на льоту. Знання давалися Тошці легко, він дуже любив на уроках працювати самостійно (особливо йому подобалася математика). Намагався завжди бути кращим і першим. І це в нього виходило. Усі чотири роки навчання в початковій школі Тошка отримував похвальні листи за високі досягнення».
Однокласниця Світлана Тарапака:
«Одного разу під час контрольної роботи мене «заштопорило». Тоді Тошка зробив контрольну роботу за себе і за мене. Анатолій дуже любив грати в теніс. Тільки продзвенить дзвінок на перерву, як він стоїть біля тенісного столу з ракеткою. Грав дуже вправно. Навіть обігрував старшокласників. Всі дуже його любили. І поважали. Як він переїхав до іншої школи то, напевне, сумував за нами, бо писав листа. Ми дуже зраділи листові і всім класом потім писали відповідь».
Галина Дмитрівна, мати:
«Він завжди допомагав мені в усьому. Із самого малечку на городі, на роботі він був зі мною. Коли йшов у школу був дуже маленьким, важив всього 13 кілограмів. Я його весь час носила у школу, бо дорога йшла вгору – важко було йому йти. А зі школи ми бігли наввипередки – хто перший. Він обганяв мене, забігав у двір та кричав у весь голос: «Я – перший!». Він був дуже до мене прив’язаний, а я до нього. Ми, як кажуть, відчували один одного на відстані».
6 серпня 2014 сотні мешканців і гостей міста Кіровограда прийшли до Театральної площі, де відбулася траурна церемонія прощання з військовослужбовцями з 3-го Кіровоградського полку спеціального призначення, серед яких і Анатолій Бузуляк.
16 жовтня 2014 у селі Іванівка Кіровоградського району відкрили меморіальну дошку на честь Анатолія Бузуляка, який загинув при виконанні військового обов’язку. А 28 листопада 2014 у селі Високі Байраки Кіровоградського району відкрили меморіальну дошку на приміщенні місцевої школи.
У липні 2015 його мама Галина Дмитрівна відкрила в селі дитячий майданчик у пам’ять про свого молодшого сина Тошу.
Номінантом премії “Людина року – 2015” представлена Галина Бузуляк, мама легендарного бійця Анатолія Бузуляка, який відстоював недоторканість та незалежність нашої держави і, виконуючи свій конституційний обов’язок.
У Кропивницькому згодом з’явився сквер імені Анатолія Бузуляка.