Що насправді відбулося на Волині та Галичині під час Другої світової війни та чи було це геноцидом поляків? Учора, 27 липня, в обласному художньому музеї кропивничани прослухали лекцію видатного історика Юрія Митрофаненка про так звану “Волинську трагедію”.
Як розповів один із організаторів зустрічі, голова Кіровоградського обласного осередку «Просвіти» ім. Т. Шевченка Олександр Ратушняк, провести цю лекцію спонукало рішення Польського сейму. У ньому названо криваві події на Волині та Галичині 1943-1945 років “геноцидом поляків”, який вчинили українські націоналісти.
“Ми вважаємо, що це однобока правда. Це викривлена оптика бачення цієї події. Ми не будемо мірятись трупами: у кого було більше жертв, хто більше постраждав. Але ми просто поглянемо на цю подію в історичній ретроспективі”, – зазначив голова “Просвіти”.
Тож Олександр Ратушняк, спільно із кандидатом історичних наук Юрієм Митрофаненком, організували у Кропивницькому просвітницьку зустріч, аби розповісти, що ж насправді відбулось на Волині та Галичині у роки Другої світової війни.
У своїй лекції кандидат історичних наук проаналізував резолюцію Польського сейму і назвав ряд розбіжностей між фактами і їх трактуванням у документі.
“По-перше, з точки зору історії там є багато помилок. Зокрема, там зазначено, що терор поляків проводила девізія “СС Галичини”. Ця дивізія була створена у 44-му році, а їх звинувачують у тому, що вони вбивали поляків у 43-му. Це уже серйозні розбіжності. Також у цій резолюції є подвійні стандарти. Зокрема, вояки польської Армії Крайової (це аналог армії УПА), які вбивали українців на Волині, вважаються героями, їх треба нагороджувати… А подібні вчинки УПА, яка на той час формувалась, чомусь вважається злочином”, – розповів Юрій Митрофаненко.
За словами історика, використання терміну “геноцид” має вагому складову: геноцидом вважаються дії однієї сторони (поділ, до прикладу, може бути, через національні, релігійні відмінності), у той час, коли інша – не чинить опору. Тобто за існування відношення “кат-жертва”. Як приклад Юрій Митрофаненко називає два яскравих факти історії:
“Наприклад, Голокост. Є потужна німецька машина і є єврейський народ, який не має своєї державності. Або Голодомор. От люди живуть у державі Радянський Союз і проти них направлені всі системи цієї держави. У даному випадку маємо не геноцид, бо поляки чинили опір. І це згадується в резолюції. Називаються і Армія Крайової, і загони самооборони, і винищувальні бальйони, які діяли на тій території”.
Окрім того історик наголошує, що геноцид – це норма міжнародного права, тому суб’єктами мають бути держави:
“На той момент української незалежної держави не було. Ці терени були під Польщею до 1939 року. А з 1939 року – у складі Радянського Союзу. Потім були окуповані нацистською Німеччиною. Тож відповідно слід це розглядати або як вияв громадянської війни в Речі Посполитій (де вірогідно страждали й поляки, й українці), або ж, як трактує Володимир В’ятрович, це була українсько-польська війна. Він датує її 1942-1947 р.р. Там є кров на руках і поляків, і українських націоналістів бандерівського спрямування”.
Підбиваючи підсумки, історик Юрій Митрофаненко зазначив, що, зважаючи на такі розбіжності в документі та проглядаючи сторінки історії, варто керуватися формулою: “Вибачаємо і просимо вибачення”. Адже Волинська трагедія 1943-1945 років зачепила обидва народи. Не було жертви і ката. А, отже, термін “геноцид” недоречний навіть з точки зору фактичного використання.
Читайте також: Волинська трагедія 1943 року. Що саме сталося
Bитяг з відповіді на запит Антифашистського комітету України до СБУ України (№24/1-3044 від 27 листопада 2008 р.):
“Як вбачається із архівних документів НКВД-МГБ-КГБ-УРСР, за 1944-1953 роки, тобто до моменту повної ліквідації націоналістичного підпілля і його озброєних формувань, учасниками ОУН-УПА в західних областях України здійснено:
терористичних актів 4907
диверсійних 195
нападів та роззброєнь груп охорони
громадського порядку 457
нападів та підпалів колгоспів,
радгоспів, МТС 325
нападів на сільради і клуби 320
озброєних пограбувань 359
інших відповідних проявів 1126
В результаті цих акцій було вбито або забрано в ліс бойовиками ОУН-УПА 2662 працівника радянсько-партійного автиву, 582 голови сільських Рад, 262 голови колгоспів, 446 колгоспників, 829 працівників держбезпеки, 473 працівники міліції, 1525 бійців груп охорони громадського порядку, 187 військовослужбовців, 933 службовців, 12839 інших громадян. Всього загинуло 22430 чоловік.” (Арх. спр. №372, т. 100, арк. 109-111).