Циркове життя уявляється справжньою казкою – яскравою та сяючою. Виступи акробатів, клоунів та дресированих тварин здатні повернути у дитинство навіть найчерствішого дорослого.
Сьогодні Перша електронна розповість про незвичайну людину – 30-річного Олександра Богаченка, якому вдається поєднувати дві, на перший погляд, несумісні професії – повітряного акробата й офіціанта. Ось уже чотири роки як Олександр працює у державному (до 2014 – українському, після – російському) цирку імені Бориса Тезікова, який знаходиться у Сімферополі. Окрім своїх основних професій, Олександр має ще дві додаткові – перукаря та кухаря.
Поєднати непоєднуване
Історія сімферопольського цирку розпочалася у 1959 році – саме тоді в центрі столиці Криму був збудований перший стаціонарний цирк. Першим директором став І. Г. Вайсфельд. А вже в 1962 році заклад очолив Борис Тезіков, ім’я котрого цирк носить і донині. Спочатку виступи проводилися тільки влітку, а пізніше заклад був частково перебудований і став функціонувати цілий рік.
«Я народився у Кіровограді (тепер – Кропивницький – ред.), зараз на лікарняному, тому проживаю тут же, з бабусею. Працюю барменом у кафе «Churchill’s». Починав з офіціанта, потім працював адміністратором, тоді – барменом. Зараз знову працюю офіціантом. Займаюся акробатикою з дитинства. Після школи вивчився на кухаря. Там же в училищі отримав професію перукаря.
Ніколи й не мріяв про роботу в цирку. Мені просто пощастило. Взимку я відпочивав у одному нічному закладі, де виступали артисти, роззнайомилися. Так все і почалося», – розповідає Олександр. – Зараз я працюю в державному цирку під керівництвом Бориса Тезікова. Маю контракт на вісім років, з яких відпрацював уже чотири. Взагалі ми працюємо на стаціонарі, але вилітаємо і на замовлення, якщо надходять. Мені дуже подобається моя робота».
Цирк у часи війни
Після анексії Криму та з початком війни на сході стосунки між Україною та Росією значно погіршилися. Люди озлобилися один проти одного. Через це не одноразово у бік Олександра летіли обвинувачення через його співпрацю з кримським цирком, були проблеми при перетині українсько-російського кордону. Але Олександра це не зупиняє – він вірний своїй справі. Крім того у акробата контракт на 8 років, укладений ще до початку цих страшних подій.
«Я уже виступав у Пітері, у Москві. Також був у Іспанії. Зараз я не маю права виступати в Україні, тому що за контрактом можу гастролювати тільки зі своїм цирком. А він тут не виступає. Тож ще чотири роки (поки діє контракт) я тут – офіціант, а не акробат, – розповідає Олександр. – За поєднання кількох занять часто доводиться платити браком вільного часу. А робота акробата забирає не тільки, час але й багато сил. Головне, що мої рідні мене підтримують. Зараз я більше спілкуюся з тіткою та бабусею, трохи переживають за мене. З сестрою я не спілкуюся. А в Україні… Спочатку ставилися жахливо. По кілька разів перевіряли на митниці, розламували гіпс (після гастролей я приїхав додому з травмою). А потім потроху все налагодилось».
Олександр розповідає, що робота у цирку дозволила йому не лише побачити світ, а й познайомитися з чудовими людьми та професіоналами.
«В Іспанії я працював з Маркусом, народним артистом Іспанії та Монте Карло. Там же він і навчав мене. Ми познайомились на корпоративі в однієї багатої людини. Маркус запропонував попрацювати з ним. Виступили в Пітері, я отримав диплом, потім ми поїхали в Іспанію, ще довчився там і отримав диплом від Маркуса», – розповідає акробат.
Олександр говорить, що ненавидить апатію, не любить сидіти на місці.
«Я просто ненавиджу, коли люди постійно сидять за комп’ютерами. Мене це бісить. Можна, звичайно, посидіти, попереписуватися, викласти фото, але ж не постійно. Не можна сидіти на місці. Треба бути активним, пізнавати світ і людей», – переконаний кіровоградець.
Олена Луньова для Першої електронної газети