“Зірка” з Кропивницького, яка в минулому сезоні стала переможцем першої ліги, в елітному дивізіоні почала дивувати нестандартними рішеннями. У серпні команду очолив 29-річний аргентинець Даріо Друді, який запросив в клуб солідний десант легіонерів. Серед них – і земляк Друді, 27-річний захисник Федеріко Перейра.
Але недавно Друді залишив свій пост, а Перейра, як і інші іноземці, продовжують захищати кольори «Зірки».
Журналісти зустрілися з Федеріко після домашньої перемоги Кропивницького команди над “Волинню” (2: 0) і розпитали про особливості життя та адаптації в Україні. Відзначимо, що до того, як приїхати в Кропивницький, Перейра виступав в рідній Аргентині, грав на Кіпрі і в Іспанії, а минулий сезон провів в чемпіонаті Болівії.
– Після відходу Даріо Друді було багато розмов про те, чи залишаться в команді легіонери. Чи обговорювали ви це між собою, з керівництвом клубу і яке підсумкове рішення прийняли?
– У нас контракти до 30 травня, ми гравці клубу “Зірка”. Так, саме Даріо Друді був тим, хто запросив нас сюди і представив клубу. Але ми професіонали і ставили свої підписи під контрактом з клубом, а не з окремою людиною. Звичайно, ми не хотіли, щоб Даріо йшов. Але ми повинні продовжувати працювати і залишатися професіоналами. Прийшов новий тренер (в.о. призначений Роман Монарьов – Прим.авт.), Він озвучив нам своє бачення роботи, ми розуміємо його вимоги і намагаємося реалізувати їх на полі. Ми вдячні новому тренеру за те, що він дає нам можливість грати.
– Як вважаєте, чому не вийшло у Друді? Які з його ідей імпонували вам?
– На жаль, Даріо не зміг продовжити свою участь в проекті, заради якого приїхав в Україну. Але, думаю, що під його керівництвом команда стала більш конкурентоспроможною. Ми стали іншою “Зіркою” – більш динамічною і агресивною. Думаю, він “підтягнув” команду як тактично, так і фізично.
Але мені, звичайно, не хотілося б продовжувати про це говорити. Тому що є новий тренер. І я повинен його поважати. Тим більше, що новий наставник добре стартував – з перемоги. Тактично грамотно підвів команду до матчу з “Волинню”.
– Як ви дізналися про пропозицію з України? Що знали про Кропивницький, коли їхали сюди?
– Я знав досить багато про Україну. Від моїх товаришів, які грали тут – в “Металісті” та “Дніпрі”. А також від Факундо Феррейри, який грає в “Шахтарі”.
Тим більше, українська Прем’єр-ліга на виду – вважається восьмим за силою чемпіонатом в Європі. Тому, коли мене покликали в “Зірку”, я прийняв цю пропозицію. Я не шкодую про рішення, яке прийняв. Я комфортно себе почуваю як в клубі, так і в місті.
– Що найбільше здивувало в місцевому житті? Позитивно і, можливо, негативно.
– Не можу сказати, що був чимось здивований. Для мене футбол не має меж. Почуття, які відчуває футболіст, виходячи на поле, не можна отримати в жодній іншій професії. У професійних футболістів є великий привілей – займатися улюбленою справою, та ще й отримувати за це гроші.
Мені подобається тут вдосконалюватися день у день. До того ж, мене призначили капітаном команди, це додає відповідальності. Вважаю, що повинен подавати приклад команді і працювати вдвічі більше, щоб виправдати довіру.
– Вам як капітану потрібно знаходити спільну мову з усіма – з партнерами, тренерами. Наскільки вам легко комунікувати з українцями?
– Нам пощастило, тому що тренер досить близько спілкується з гравцями. Я можу розмовляти англійською і трохи російською. І перекладач Едгар ходить зі мною всюди, щоб мені було легше спілкуватися. Думаю, у нас хороший колектив, тому що всі хлопці розумні.
У нас є рада капітанів, ми всі намагаємося підтримувати порядок і дисципліну, поважати те, що ми робимо. Наша робота – на виду, тому ми повинні робити її гідно.
– Вивчаєте мову? Як успіхи?
– З першого дня, як тільки приїхав, я увійшов в мовне середовище і почав вивчати мову. У мене є вчителька російської, у нас вже було шість уроків. Також мої партнери по команді допомогли мені з ключовими словами, які потрібні в спілкуванні на полі і за його межами. Спілкуватися з арбітрами я можу англійською, в цьому теж немає проблем. Тому, думаю, я досить непогано адаптувався як в команді, так і в країні в цілому.
– А коли ви виходите в місто – супермаркет, кафе, з побутових питань, там вас розуміють?
– Думаю, у мене достатньо великий російський словник – можу спокійно сам вибирати, що я буду їсти або купувати. Часто виходжу в місто з Едгаром, я йому повністю довіряю. І, до речі, багато людей в місті розмовляють зі мною англійською мовою. Розуміють, що мені поки важко спілкуватися російською, тому намагаються полегшити моє життя у Кропивницькому.
– Чи впізнають вас на вулиці і чи відчуваєте ви себе популярним?
– Ні, я не відчуваю себе популярним. Але те, що взнають, – це правда. Адже люди ходять на стадіон, запам’ятовують наші особи, так що з часом стали впізнавати. Ми отримуємо їх любов – це дуже приємно.
Для нас важливо продовжувати набирати очки, тому що ми не тільки представляємо клуб, ми представляємо місто Кропивницький і людей, які тут живуть. Так що ми зобов’язані ретельно за собою стежити не тільки, коли знаходимося в клубній екіпіровці, ми повинні і в місті поводитися належно.
– Зазвичай від капітанів виходять внутрішньокомандні традиції. Які вам вдалося привнести в команду? Як організовуєте спільне дозвілля?
– Я дуже педантичний щодо їжі. Не п’ю нічого, крім води. Ніякої газованої води, соків, кави. Тільки вода і іноді чай. Деякі хлопці вже повторюють за мною. Повторюють і мій сніданок – пластівці і молоко замість традиційної для них яєчні. Це набагато корисніше для організму спортсмена.
Намагаюся також створити спокійну обстановку в колективі. Включаємо музику в роздягальні, щоб туди було приємно приходити. Що будемо слухати – вирішуємо всі разом. Ось недавно Полегенько запитав, що за пісні у мене весь час грають в номері в готелі (посміхається). Це, до речі, аргентинська група Agapornis.
– У вас з’явилися улюблені українські страви?
– Так, мені подобаються всі українські супи. І ось ця смачна каша як називається? А, гречка! Дуже полюбив гречану кашу.
– Ви живете в готелі при стадіоні. Чому вирішили не знімати квартиру в місті?
– Інфраструктура клубу дуже хороша, тут є всі зручності. Мені не потрібно думати ні про які інші турботи – можу повністю зосередитися на роботі. Той фактор, що мене призначили капітаном, теж зіграв свою роль. Хочу бути поруч в будь-який момент, коли знадоблюся.
Дуже багато наших хлопців теж живуть в клубному готелі. Багато часу проводимо разом. У мене хороші стосунки з Баєнко, який дуже мені допоміг, коли я тільки приїхав. Ми з ним часто збираємося вечорами, щоб він допоміг мені вчити мову.
– Ваша сім’я залишилася в Аргентині? Як часто з ними спілкуєтеся?
– Я холостяк. В Аргентині залишилися мої батьки і брати. Брат Херардо також є моїм агентом.
З огляду на сучасні технології, зараз дуже легко підтримувати зв’язок. Ось поки ми з вами розмовляємо – у мене в телефоні вже більше 30 повідомлень від моєї родини, ще не встиг прочитати.
Рідні дуже раді за мене. Ще жодного разу не засумнівалися в моєму рішенні приїхати в Україну. Вони дивляться всі мої матчі по інтернету. Найбільше спілкуюся зі старшим братом, Гільєрмо, він – професійний футболіст в минулому, так що логічно, що його поради найбільш об’єктивні.
Обожнюю отримувати критику від своєї сім’ї. Тому що рідні мене люблять і завжди бажають добра. Так що говорять чесно – добре я зіграв чи погано. Сім’я чекає мене додому в грудні, щоб я провів з ними відпустку.
– А ви рідних до себе в гості в Україну не запрошували?
– Херардо був тут 10 днів тому. Йому дуже сподобалося. У нас було два вихідних дня, ми змогли наговоритися, добре провести час.
– Питання про погоду. Це для вас найхолодніша пора року в житті?
– Ні, взимку 2008-2009 я побував в Росії, коли мій брат грав в московському “Локомотиві”, і там було 25 градусів морозу. Тому я знаю, що таке холод.
Звичайно, доводиться вкладати гроші в термобілизну. Ми не офісні працівники, доводиться працювати на вулиці. І робити це кожен день, незважаючи на холоди. Хоча люди часто думають, що бути футболістом дуже легко.
– Як часто спілкуєтеся з Факундо Феррейрою?
– У нас з Факундо дуже хороші відносини. Кожні три-чотири дні ми списуємося. Вітаю його кожного разу, коли він виграє або забиває гол. Він те ж саме робить зі свого боку. Факундо – дуже хороший хлопець, я радий, що у нього все складається і в чемпіонаті України, і в єврокубках. А він радий, що я зараз поруч, в Кропивницькому. І коли у нас випадають вихідні, ми намагаємося побачитися.
– Приїжджаєте до нього в Київ?
– Так, можемо піти на вечерю разом або просто прогулятися.
– А що обговорюєте, коли зустрічаєтеся? Говорите про збірну Аргентини? Вона зараз переживає не найкращі часи, у команди проблеми у відборі до ЧС-2018. Дуже багато критики з боку преси і уболівальників…
– Говоримо про футбол, але не тільки. Обговорювали недавно, чи зможемо зустрітися в Аргентині під час відпустки. Також у нас загальний тренер з фізпідготовки. Так що теми для розмови є.
Що стосується збірної Аргентини, я в її критиці участі не беру. Розумієте, в моїй країні 44 мільйони населення і кожен вважає себе тренером.
Я ж вважаю, що в нашій команді грає найкращий гравець у світі. Думаю, Аргентина все одно вийде на чемпіонат світу, склад збірної зараз дуже сильний. За останній час збірна Аргентини грала в великих фіналах – два роки поспіль у фіналі Кубка Америки, в 2014-му – в фіналі чемпіонату світу. Хлопці заслуговують нарешті підняти над головою трофей.
– А за матчами збірної України слідкуєте? Вам цікаво?
– Так дивлюсь. У будь-якому випадку у мене тут в Кропивницькому по телевізору не будуть показувати збірну Аргентини.
– Як вам збірна України зараз? З недавніх пір її очолює Андрій Шевченко…
– Збірна України показала хороші результати в останніх іграх. Обіграла у відборі до ЧС-2018 Фінляндію. Це справедливо, тому що у вашій команді зібрані гравці світового рівня.
– Ви – легіонер в Україні. І можна сказати, що ваша адаптація тут пройшла досить легко і успішно. У той же час в українських легіонерів, які виїхали грати в Європу, далеко не все виходить. Як вважаєте, в чому проблема адаптації наших гравців за кордоном? І які б ви могли дати їм поради?
– Для мене всі межі – тільки в голові. Все залежить від того, з яким настроєм людина їде грати в інший чемпіонат. Україна – не перша зарубіжна країна, куди я приїхав грати. Я сприймаю ці можливості, як найцінніший досвід в житті.
Саме в цей момент, наприклад, я вважаю, що готель «Зірки» – кращий будинок для мене, а “Зірка” – найкраща команда, а Кропивницький – найкраще місто. І так – з усім іншим. Тобто, вся справа, повторюся, – в голові.
– Що думаєте про рівень української Прем’єр-ліги? З яким би чемпіонатом з тих, що грали, ви могли б його порівняти?
– Є багато можливостей для організації якісного чемпіонату – багато полів і стадіонів. Але, звичайно, нікому не може подобатись те, що у деяких клубів накопичуються великі борги перед гравцями. Вважаю, що футболісти своєю працею заслуговують отримувати зарплату вчасно.
При цьому змагальний рівень Прем’єр-ліги досить високий – відчуваю, що ми зустрічаємося з сильними клубами. А ось порівняння з чемпіонатом іншої країни, чесно кажучи, так сходу не підберу.
– Вам, як захиснику, протистояти якій команді в чемпіонаті України найскладніше?
– Думаю, турнірна таблиця досить красномовна. “Шахтар” – лідер в Україні як по бюджету, так і по командній грі та індивідуальним рівнем гравців. “Шахтар” показує дуже високий клас, що підтверджується і в Лізі Європи.
– А якого гравця вважаєте найнебезпечнішим?
– Марлос. Дуже рухливий, лівша, відмінно читає гру і індивідуально переграє опонентів. Непередбачуваний, по-футбольному хитрий, швидко приймає рішення. І, звичайно, у нього дуже точні передачі, які дозволяють вивести нападника один на один.
Досьє
Федеріко Ернан Перейра народився 4 січня 1989 року в Ріо-Куарто (Аргентина). Амплуа – захисник. Зріст – 186 см, вага – 76 кг.
Виступав за клуби Асил (Кіпр), “Серро Рейес” (Іспанія), “Сентраль Кордова”, “Хувентуд Унідо”, “Трістан Суарес” (всі три – Аргентина), “Блумінг”, “Стронгест” (обидва – Болівія).
У вересні 2016- го підписав контракт з Кропивницькою “Зіркою”. У чемпіонаті України дебютував 11 вересня 2016 року, вийшовши у стартовому складі в домашньому матчі проти львівських “Карпат”.