Режисер Херсонського театру імені Миколи Куліша, батько п’ятьох дітей, активний учасник антиросійських мітингів у вже окупованому Херсоні, сценічний автор 115 вистав. Це Сергій Павлюк, який до 140-річчя театру корифеїв ставить на кропивницькій сцені нову виставу. Ми побували за лаштунками театру, відвідавши репетицію драми «Бондарівна».
Сергій раз-по-раз вибігає на сцену – то махає шаблею, то, не стримуючи емоцій, на ходу змінює хореографію. На сцені вже стоять декорації, паралельно з акторами працює хормейстерка Наталя Боярська та хореограф Юрій Бусс. У перерві між репетиціями ми поговорили, чому саме «Бондарівна» та чи вважає пан Сергій наш театр провінційним і що потрібно, щоб театр був успішним.
– Сергію, а як ви опинилися в Кропивницькому? Хто саме вас сюди запросив?
Я місяць як виїхав з окупації і сидів без роботи. Сидиш, божеволієш… 23 лютого у мене відбулася прем’єра в Херсоні, досить складна, але нарешті вона відбулася. 24 – війна. Два місяці окупації, місяць як ми виїхали і от у червні мені дзвонить Полтава, мовляв, ми дуже хочемо, щоб ви приїхали. А після Полтави мене набралав.о. директора театру імені Кропивницького пані Лілія і запропонувала співпрацю. Але спочатку я мав запрошення від Сергія Павловича (Шульги, голови обласної ради – Авт.). Простий чоловік, він мені дуже імпонує…
– Розкажіть, чому саме «Бондарівна»?
Було замовлення: корифеї. Я спитав, може, давайте щось інше? Ні, вибачте, у нас 140 років корифеям, давайте щось корифейське. Ну, таке, щоб веселе, все вже забрали… Я почав перечитувати все, що є. Випадково потрапив на «Бондарівну», її, до речі, ніхто не ставив в Україні.
П’єса дуже стара, вона написана Карпенко-Карим у 1884 році по думі «Бондарівна». Її сюжетна лінія лягла в основу п’єси. Проте замість поляка у ній з’являється москаль, є й інші сюжетні зміни. У мене буде три жиди, а ще я добрий, тому лишаю їх живими. П’єса невеличка, тема є: вільна дівчина, яка свобідна душею і тілом і її намагаються зґвалтувати, вона бореться… Якраз починається війна, це Хмельниччина, але ми зробили безчасся. Є проблематика, є москалик, якому так «по-дамашнєму»… У виставі «Бондарівна» чимало алюзій на традиційні автентичні обряди – гільце, весільні пісні. Але я перевірив: якщо в чистому вигляді даєш обрядовість на сцені – це повний провал. Публіка цього не сприймає, бо люди все ж прийшли розважатися. Коли ти береш участь у обряді (є така система інверсивного театру, коли ти вводиш глядача в обряд, коли він подає хустку, наприклад), це сприймається краще. Автентичне – це все ж таки елітарне по факту. У «Бондарівні» я з цим трохи граюся. Явгадую, знаючи основу обряду, дозволяю собі фантазувати… Все це «баловство», на яке по-факту хтось прийде і скаже «що ти твориш?», але для публіки це художня вигадка – не більше, не менше. Все на сцені актуальне, саме тому москалика ми в кінці вішаємо. До речі, ми будемо випускати виставу без оригінальних костюмів до неї. Але після прем’єри їх обіцяють дошити.
– Кропивницький називають провінційним містом. А як ви думаєте, театр у нас провінційний?
Провінція всюди, якщо це не Київ і не Львів. Є такий стереотип, що є столиця і там тільки «іскуство». Але провінційність – це проблема влади. Я серйозно кажу: провінцію з міста робить влада. Якщо ж говорити про театр, то у мистецтво треба вкладатися. Ну от, зробили будівлю театру, сцену, крісла… і щодалі? І у відремонтованому театрі успіх трапляється через раз. Може бути вдала вистава, а може невдала. От ми і в Херсонському театрі Куліша не мали адекватного штату. Хто ж із Карпенка-Карого йде працювати у Херсон, Полтаву чи Одесу? Всі хочуть у Київ.
Тут проблема з кадрами, стосовно яких у мене є невеличке розчарування. Можливо, хтось чув проактрису Ружену Рубльову, яка перейшла на бік колаборантів і нещодавно співала на Красній площі? Так от, з нею я працював дуже довго, відшукував матеріали, на якому вона вчилася таким співам. З нею ми робили «Ніч перед Різдвом», «Лісову пісню», вона грала в «Енеїді», а нещодавно окупантська влада представила її як директорку двох херсонських музичних шкіл… Але не треба очаровуватися, щоб не розчаруватися.
Щодо трупи театру корифеїв, то відверто кажу, мені подобається. Всі актори цікаві, але я їх ще «щупаю» і можу сказати, вони страшно піддатливі, можливо, скучили за режисером. Ну, можу виділити Сашу Ярошенка. Є хороші моменти, у мене сценографи потужні, я робив з ними потужні роботи. Ваш театр знає їх за «Циганкою Азою» і «Назаром Стодолею» тобто кращі масштабні роботи я з ними робив. Тому відповідь така: успіх залежить від дирекції, влади, грошей і самих акторів.
– То хто у вас зараз за хормейстра?
Це Наталя Боярська з Рівного. Ми маємо хороший досвід співпраці, у Рівному ми, наприклад, ставили разом «Марусю Чурай».
– Ви ж знаєте, що в театрі корифеїв зараз немає режисера… Чи є шанси, що ви залишитеся в Кропивницькому?
Нічого в Кропивницькому театрі кардинально не зміниться, якщо я тут залишуся. У мене п’ятеро дітей, а зарплата, яку мені тут пропонують, досить невелика. До речі, як мене залишили у Херсоні? Мені пообіцяли квартиру, цим самим заманивши. Квартиру дали через три роки – однокімнатну. Через рік дали ще одну, ту забрали. Я приїхав тоді із сім’єю в Херсон, а квартиру нормальну отримав через чотири роки (до речі, від Сальдо, це ще один відомийколаборант). За 10 років назбирав грошей і купив собі на околиці міста дворик…
Я виживаю на гонорарах від інших театрів. Не скажу, що дуже такий бонза, але у липні я запустив виставу у Полтаві у липні, у серпні я поставив виставу в Миколаєві, у вересні поставив ще одну виставу в Миколаєві, зараз працюю у вас. Листопад-грудень – знову Полтава. У лютому я в Миколаєві ставлю «Конотопську відьму», у планах поставити Багряного «Тигролови». Потім є замовлення Одеського ТЮГу на «Крихітку Цахес». У мене є театри – Миколаївський, Одеський, Полтавський, де я працюю протягом 10 років, тобто щороку ставлю одну чи дві вистави… Запрошення від обласної влади я отримав, але поки що вагаюся від 90% «за» до 10 і навпаки. Рішення ще не прийняв.
Читайте також:
- Сила духу і мистецтва: театрали з Маріуполя, Харкова, Чернігова і Києва виступили на «Вересневих самоцвітах»
- Майстриня з Кіровоградщини створила восковий вінок для учасниці “Голосу країни”
Інна Тільнова, Нова газета.