У скорботі Мар’янівська громада Новоукраїнського району: стало відомо про загибель на війні 22-річного воїна-патріота з Великої Виски Олександра Степаненка.
Про це повідомляє Перша електронна газета.
У шкільні роки друзі і однокласники називали хлопця не інакше, як Саник або Сан Санич. Його добре пам’ятає волонтерка Тетяна Бердник – колишня керівниця гуртка “Юний миротворець”, який діяв при Великовисківському ліцеї. З першого по одинадцятий клас Саник був гордістю школи, відстоював честь свого навчального закладу на численних районних, обласних, всеукраїнських конкурсах та змаганнях. Захоплювався туристичними походами, мав чимало нагород у сфері спортивного туризму.
24 вересня цього року Олександру Степаненку мало би виповнитися 23 роки. Але не судилося…
“Це був хлопець, в якому унікальним чином поєднувалося безліч талантів.
Сан Санич був шляхетним українським вундеркіндом, активним спортсменом, туристом, займався альпінізмом, був харизматичним та дуже артистичним. Під час постановок свят у школі годі було знайти кращого актора, який чудово втілював найекстравагантніший задум, де потрібно імпровізував, і залишав гостей з посмішкою та гарним настроєм.
Олександр був ще й ерудитом, найактивнішим читачем місцевої бібліотеки”, – розповідає волонтерка.
Ще у шестирічному віці хлопець почав займатися карате, мав гарну фізичну підготовку, на всіх змаганнях виборював призові місця. Був капітаном шкільної команди КВК, але з переходом в старшу школу різко змінив свої погляди і віддав перевагу військово-патріотичним гурткам, спортивному туризму .
Він – учасник гуртка «Юний миротворець», ройовий команди «Чорний Ворон» військово-патріотичної гри «Сокіл- Джура».
Під час занять спортивним туризмом побував на вершинах Говерли та Петроса, про що свідчать медалі та посвідчення «Альпініст України». Неодноразово виборював призові місця в обласних конкурсах зі спортивного-туристичного орієнтування, мав нагороди з настільного тенісу, титул найкращого футболіста школи.
Загалом на своєму ще зовсім короткому життєвому шляху Олександр виборов вісім медалей, займаючи призові місця на районних, обласних та всеукраїнських шкільних змаганнях.
У 15 років Олександр пройшов вишкіл в обласному навчальному центрі та був зарахований до лав Юних Добровольців.
У 10 та 11 класах поєднував навчання на курсах з вивчення польської та англійської мов у Кропивницькому.
Після закінчення школи поступив на навчання до Республіки Польщі, в Університет Економіки м. Бидгощ на факультет за спеціальністю «Англійська Філологія».
“Проклята війна зірвала всі подальші плани молодого, перспективного, креативного, ініціативного юнака, – згадує Тетяна Бердник. – Олександр не зміг залишатись в чужій країні і повернувся боронити свою.
“Хто ж як не я. Я пішов, бо як інакше”, – так постійно говорив його дядько, мій син Віктор Бердник, і Олександр пішов, бо не міг інакше, хто ж як не він..”
Тож в перші дні повномасштабної війни юнак повернувся в Україну і пішов добровольцем в тероборону, при цьому багато часу віддавав волонтерству.
У 21 рік приєднався до лав Окремого центру спеціальних операцій «СХІД» імені князя Святослава Хороброго (третій полк СпП), з позивним «КРУТ» ( на честь героїчних оборонців залізничної станції Крути під Києвим, в часи боротьби за Українську Державність у 1918 році).
Олександр Степаненко проходив службу на посаді старшого оператора групи спеціального призначення загону спецоперацій.
За час служби воїн з високою самовіддачею виконував найскладніші бойові завдання на найгарячіших ділянках фронту на територіях Запорізької, Донецької та Харківської областей, за що неодноразово був нагороджений.
Його звитягу відзначено:
- медаллю «За врятоване життя»,
- медаллю «Захисник Вітчизни»,
- відзнакою Міністерства оборони України «Хрест Сил спеціальних операцій»,
- відзнакою Головного управління розвідки Міністерства оборони України «За Бойові заслуги»,
- відзнакою президента України «За оборону України».
13 серпня 2025 року в районі населеного пункту Миколаївка Харківської області, молодший сержант Степаненко Олександр Олександрович загинув смертю хоробрих під час виконання бойового завдання.
Командуванням частини поданий до нагородження орденом «За мужність ІІІ ст.» (посмертно).
“Наш Саша обрав свою стежину, свою долю. Доля ця – захисник України. Він віддав за це високе і почесне звання найцінніше що може бути в людини – життя. – зітхає Тетяна Бердник. –
Низький уклін його батькам Віті Анатоліїіні та Олександру Михайловичу, що виховали такого сина, без перебільшення ГЕРОЯ УКРАЇНИ. Слава Героям України”.
Нагадаємо, на війні загинув трикратний чемпіон світу з гирьового спорту з Кіровоградщини.
Залишити коментар: