Війна змінила життя багатьох людей, і серед них – Тетяни Сили, засновниці волонтерської організації «Разом ми сила». Це стало початком її багаторічної роботи на підтримку армії, яка перетворилася на масштабний волонтерський рух.
Про створення організації у 2014-му, зміни після 24 лютого 2022 року, знакові історії, досягнення, виклики для волонтерів, підтримку та інше Тетяна Сила розповіла Першій електронній газеті.
– Як і коли була заснована організація «Разом ми сила».
Все почалося з 2014 року. Тоді я випадково зустріла місцевих військових на Колгоспному ринку , бо там і працюю, ми ще не знали, що буде війна, АТО. Я їм запропонувала свою допомогу, і коли подзвонили і сказали, що потрібна вода, чай та інші дрібниці, бо у них не було майже нічого, то я одразу погодилася допомогти. Ми з родиною возили їм воду, прапори, одяг, пральний порошок і багато іншого. Брали одяг додому прати. Так було десь зо два місяці, а потім хлопці поїхали на Донецьк.
Звідти знову подзвонили і розказали, яка там ситуація і що потрібно практично все. Ніхто тоді не знав, що і як буде, але ми розуміли, що воїнів треба підтримати. До нас підключилося більше людей, дівчата з Колгоспного ринку помагали. Окрім допомоги з одягом і продуктами, також робили супи, борщі і все, що можна було надати хлопцям швидкого приготування. Пакували і передавали волонтерам, які їздили туди, на Донеччину.
Чесно кажучи, саме тоді я дізналася, що таке «волонтер». У 2014 році ми всі об’єдналися під цією назвою перед лицем загрози. Ось так і з’явилася наша організація «Разом ми сила». Вже десять років, як я жодного дня не полишала волонтерство.
– Якщо порівняти вашу роботу до і після 24 лютого 2022 року, як вона змінилася?
Становище було погане. Якщо в 2014 році воїни були голі-босі і можна було зорієнтуватися і надати все необхідне. То зараз , коли ті дрони літають, як горобці над головами наших хлопців, їжі й одягу недостатньо – потрібні генератори, старлінки, дрони, FPV. Можна цілий день складати список, що потрібно. Ті ж самі маскувальні сітки (техніка приходить нова і її треба накривати, бліндажі маскувати).
У 2022 році всі різко згуртувалися. Люди стільки всього зносили для воїнів, що ми не знали, куди це вмістити. Несли з дому хто що міг! А зараз все це «притихло», так скажемо. Багато людей звикли до звуків сирен, звикли до війни. Та є чимало таких, які постійно питають мене, як там наші хлопці, чи є у них що їсти, чи всім вони забезпечені і що їм зараз потрібно.
Ми, волонтери, зараз задихаємося, бо треба купа, купа всього! Кожні п’ять хвилин у нас прохання, і кожному підрозділу щось треба.
Ось прийшов хлопчик, взяв сім карематів для побратимів, бо у них все погоріло. Не встиг він доїхати, як спрацювало «сарафанне радіо», і вже інші звертаються з таким же проханням. Пише жінка, що її брат їде в «гарячу точку» і його підрозділу треба 20 павербанків, турнікети та інше.
Потреби воїнів змінюються і ростуть, бо ворог наступає.
– Скільки волонтерів зараз залучено до вашої організації?
У нас добровільна організація. Зараз тут волонтерять близько 30 людей, які приходять, коли мають час. Є такі, які о 7:30 вже плетуть сітки!
– Чи часто відправляєте посилки військовим на фронт?
За місяць це може бути 18 і більше посилок. Відправляємо сітки, фліски, смаколики, каву і чай, енергетичні набори, а також отруту чи липучки від гризунів.
Минулого місяця, наприклад, купила і відправила також генератора за 26 тисяч гривень. Купували і «Старлінки» хлопцям.
Про всі відправлення звітую в соцмережах. Все показую людям, щоб знали.
– Ви надаєте допомогу військовим чи і внутрішньо переміщеним особам?
Звісно, допомагаємо всім.
Нам приносять, окрім речей, також посуд, що згодиться для дому, а не в окопах. То ми його віддаємо переселенцям. Також були матраци, ковдри, дитячі речі – ліжечка, коляски, ходунки, манежі.
Підтримуємо і багатодітні сім’ї, і поранених бійців – всіх, хто звертається по допомогу.
– Чи бувало таке, що відмовляли комусь у допомозі?
Так, було. Якось дзвонять і просять для чоловіка і його побратима тепловізор. Я запитала, чи розуміють, скільки такий прилад коштує? Тоді йшлося про 53 тисячі. А вона – ні, не знаю. Я спитала, чи відкрили вони вже якийсь збір, до якого ми могли б долучитися? Чи хоч пост опублікували, щоб й інші люди теж могли допомогли? Вона ж мені відповідає: «А чого я маю це робити? У мене своя робота є».
Тобто жінка вважає, що я волонтер і зобов’язана це роботи (допомагати), а вона сама – ні. Тоді довелося перепросила і відповісти, що для мене це теж не робота, це моя душа, я добровільно пішла волонтерським шляхом.
– Що ви можете назвати досягненням своєї волонтерської організації?
Перше – згуртованість. Ця команда – саме світле, що в мене є. Сюди приходять люди з доброю душею, всі допомагають безоплатно і викладаються хто як може. Це дуже важко. Ми всі різні, але ми працюємо зі спільною метою.
Друге – довіра. Маю багато знайомих за кордоном і в Україні. Вони знають, якщо я пишу у Facebook пост «Терміново потрібно!», то це дійсно терміново і дуже потрібно. Завдяки підтримці і довірі цих людей я за день можу зібрати велику суму і придбати ті самі колеса медикам чи генератори воїнам. Ми закриваємо великі збори, бо люди нам довіряють.
Тож для мене головне – це довіра людей і наша згуртованість. Це і є наше досягнення.
– Чи є люди, яким ви допомогли і які залишили особливий слід у вашій пам’яті?
Є. Це перший хлопець, якому допомогла у 2014 році. Звати його Олег. Високий і дуже гарний. Було йому 22 роки, коли я з ним почала спілкуватися і допомагати його підрозділу. Вся бригада називала мене «Мама Таня». Коли отримували посилку від мене, то знали, що там все якісне і потрібне.
Коли Олег отримав поранення і був на реабілітації у місцевому госпіталі, приходив до нас додому, знайомився з моєю родиною. А коли одружувався, то запросив мене на весілля як другу маму. У нього народилася донечка. Ми товаришуємо вже десять років.
У 2022 році прийшов Сергій. Він їхав до побратимів і йому сказали звернутися до мене, щоб я допомогла з передачкою. Наші дівчата одразу «налетіли», щоб дати йому все необхідне. А він стояв, і я бачила сльози в його очах. Запитала, чи щось сталося? А він відповів: «Ні, просто мене так ніхто не зустрічав. А тут я наче у сім’ю потрапив».
– Мабуть, дуже важко пропускати крізь себе всі ці історії, задовольняти потреби воїнів, знаючи, що від вас певною мірою залежать їхні життя? Чи відчуваєте вигорання і як боретеся з цим?
Так, всім важко. Відчуваю і вигорання. Мені треба випити снодійне, щоб я виспалася та зібралася з думками, бо щодня маю чимало завдань, дзвінків, проблем, які треба вирішити. Де що знайти, де забрати, купити, кому відправити… За день буває до 20-30 таких справ, які я роблю сама, не залучаючи дівчат, бо вони весь час плетуть, пакують, складають.
Де я беру ресурси, щоб працювати? Для мене достатньо, коли хлопці пишуть, що у них все добре. Що, приміром, врятували життя завдяки тепловізору, який ми надіслали. Їхні повідомлення зі словами вдячності – це мій стимул, бо знаю, що я не дарма живу і витрачаю своє здоров’я.
Зараз таке становище, що мені не до свят. Я відклала на потім походи в театр, кіно, святкування днів народження. Не той настрій. Для мене свято – це коли ми змогли хлопцям допомогти і отримали від них звісточку.
Насправді, волонтерство – це дуже важко. Але я хлопців не кину.
Кожен, хто відчуває себе свідомою людиною і розуміє важливість підтримки наших захисників, може і повинен долучатися до волонтерської спільноти – якщо не власними силами, то матеріально.
- Підтримати збори організації «Разом ми – сила» можна на картку 4149 6293 6202 9993 (ПриватБанк) Тетяна Сила
- Принести потрібні для воїнів речі можна у волонтерський пункт за адресою: просп. Університетський, 27, з 10:00-15:00.
Читайте також:
- Британська школярка присвятила канікули волонтерству у Кропивницькому
- “Подаруй енергію ЗСУ”: як у Кропивницькому збирають енергетичні набори для воїнів
Катерина Антонюк для Першої електронної газети
