Юлія Коблик родом із Кропивницького доглядає нині за 56 хом’яками із селища Нововоронцовка. Взявшись допомогти родині знайомих, які рятувалися від російських обстрілів, Юля стала відповідальною за тих, кого приручили. Зараз хом’яки живуть у батьківському домі (у матері), дівчина веде телеграм-канал, в якому розповідає про їхнє життя і потреби.
Про труднощі при перевезенні хом’ячого зоопарку з Херсона до Кропивницького, допомогу небайдужих людей і про те, як справляється зі своїми підопічними, Юлія розповіла Першій електронній газеті.
– Юлю, розкажіть, звідки ви дізналися про цих хом’яків і чому вирішили їх забрати до себе?
– Так сталося, що я працювала в Херсонській області і познайомилася з дівчиною Валерією, яка тримала хом’ячків. Коли я повернулася додому, то ми продовжили спілкуватися з нею. Потім почалися воєнні дії, люди виїжджали. Усі мої друзі і знайомі знають, що я люблю хом’яків. Якось мені подзвонили і сказали, що хом’ячків з собою не змогли взяти, я відразу погодилася їх забрати.
Приїхала туди через тиждень, оскільки треба було знайти транспорт. Коли я дібралася на місце, то їх було 43, а наступного дня дві самки привели ще 11. Потім ще п’ять привело хом’яченят, і так їх стало більше пів сотні.
– Яким був ваш шлях з Херсона до Кропивницького?
– Труднощів як таких не пригадаю, окрім того, що вони билися між собою в коробках, бо кліток тоді в мене ще не було. А так хто в бутлі, хто в коробці їхав… Я з тих людей, хто хвилюється за тваринок, як за людей. Ми їхали, а я все казала водієві: «Трохи повільніше, будь ласка, щоб не укачувало, дорога ж погана».
– Зараз ваші підопічні живуть у вас вдома? Де ви взяли для них стільки хатинок?
– На початку були звичайні картонні коробки, обклеєні скотчем, щоб вони не прогризали стіни, але самих кліток було штук п’ять, згодом я почала купувати бокси, а також збирала серед знайомих, то так і назбирала.
-У вас не було думки співпрацювати з якимись зоомагазинами, щоб швидше прилаштувати хом’яків?
– Один зоомагазин узяв у мене п’ять тваринок безкоштовно. І все, більше вони зі мною не зв’язувалися. Щодо організацій, які допомагають прилаштовувати тварин, то, напевно, це «Щасливий пес» . Завдяки розголосу через цю організацію до мене протягом трьох днів приїжджали люди. Так розібрали штук 30.
-Чи допомагає зараз вам хтось?
-Так, для догляду за хом’ячками треба корм, лікування, клітки… Бувало, що навіть з інших міст, наприклад, із Ужгорода, мені відправляли корм, у Запоріжжі робили збір кліток, люди приносили, що хто міг дати для моїх хомуль. На той момент я вже створила свій телеграм-канал, щоб люди могли зайти подивитися, може, комусь якийсь сподобається. Колись я написала про те, що треба гроші на лікування тваринок, і одна дівчина відгукнулася й оплатила хом’якам зуби. Зараз у мене двоє хворих – у них несточені зуби (щомісяця треба сточувати, бо вони розгризають лапи). Це досить важко, вони не їдять самі, я їм горішки перетираю, щоб тваринки могли хоч якось їсти. Деякі кажуть, мовляв, усипіть, але я не можу, це ж живі істоти.
– А як багато зараз приходить людей для того, щоб взяти собі тваринку?
-Беруть більше дівчаток, у мене зараз в основному хлопці лишаються. Були історія, коли люди взяли хом’яків, а вони в них вдома повтікали. Наприклад, учора приходили дівчина з хлопцем, взяли одного. Потім дзвонять з питанням, чи можна взяти ще одного, а я така: «Звичайно, можна, але що з тим сталося?», а вони: «Він десь утік». Я кажу, щоб ловили його, бо зараз іншого візьмете, а він теж втече. Проте все вирішилось добре – і перший знайшовся, і другого взяли. Переважно люди, які приходять, хочуть спокійного, щоб можна було на ручки взяти, тому думають брати малечу, я ж рекомендую трохи старше, адже вони більше звикли до рук.
-Чи прискіпливо ви обираєте нових господарів, вам це важливо?
-Так, мені важливо, в яких умовах будуть жити хом’ячки. Одного разу пара взяла тваринок, їм набридло і вони вирішили повернути їх, бо самичка народила хом’ячат. Були такі господарі, що я сама хотіла забрати тварин, наскільки жахливі умови їм облаштували (мені надіслали фото, а там купа моркви, шматки хліба). Наступного дня я їм привезла корм, бо нащо ж так знущатися над тваринками?
– Є якійсь особливості у ваших хом’ячків, давайте їх «попіаримо», можливо, хтось захоче й собі забрати якогось Хомку?
– У них у всіх є імена наприклад: Улибака, Хомка, Близнюки-кусачки і Пуша. Кожен з них по-своєму особливий, у кожного різний характер та свої «причуди». Можу точно сказати, що вони люблять сир (творог), на який чекають кожен вечір, а також огірочки, кабачки і так далі.
– Як змінилося ваше життя з появою такої кількості хом’яків, чи ваша любов до них збільшилася?
– Напевно так, хоча я іноді на них злилася, психувала, бо кожен день від них не тільки радість, а й сміття. Прибирати усі клітки нелегко, але з іншого боку, їх вже один раз покинули… Я не можу цього зробити, це ж живі істоти.
– Що буде далі з вашими хом’яками-переселенцями, як ви думаєте?
– Хом’ячки швидко старіють, і я прогнозую, що плодитися вони будуть ще недовго, максимум до кінця цього року. А ще половина помре, бо мають відповідний вік. А молоденьких розберуть. Щодо того, чи продовжуватиму я шукати їм домівку, то звісно! Я дуже хочу, щоб ця пухнаста малеча знайшла своїх господарів.
Юлія створила свій телеграм-канал під назвою «Джунгарики з Херсонщини», там вона розповідає про життя хом’ячків, які в неї є, кого вже прилаштували, хто залишився. Для того, щоб обрати собі домашнього улюбленця та просто вас цікавить життя хом’яків-переселенців, заходьте сюди: https://t.me/djunikhoma.
Текст: Катерина Антонюк.
Фото з домашнього архіву Юлії Коблик.
Нагадаємо,
Читайте також: