Цієї осені шість благодійних і громадських організацій з різних куточків України об’єднали зусилля у проєкті «Ділимося хлібом». Кожна з них у своєму рідному регіоні (на Рівненщині, Полтавщині, Закарпатті, Хмельниччині і Кіровоградщині) влаштовує акції зі спільного випікання різноманітних хлібобулочних виробів, які потім роздають мешканцям громад, котрі найбільше потребують підтримки в часи війни.
Проєкт запустила Фундація імені князів-благодійників Острозьких за підтримки Global Fund for Community Foundations (Глобального фонду для Фондів громад). Серед його реалізаторів – громадська організація “Простір ідей”, що працює у Маловисківській громаді.
Детальніше про проєкт Першій електронній газеті розповіла голова ГО, директорка Маловисківської гімназії №4 Інна Коваленко.
– Пані Інно, розкажіть про «Простір ідей». Коли з’явилася ГО, які проєкти вже встигли реалізувати?
– Ми заснували громадську організацію у вересні 2018 року. В активі маємо п’ятьох постійних членів ГО і ще понад десяток волонтерів, які допомагають нам, коли в цьому є потреба. Створення ГО було вимогою часу. Сьогодні, як ніколи, в Україні розвивається громадська активність, а сидіти склавши руки просто соромно. Особливо, коли і держава, й іноземні фонди, і уряди щодня дають тисячі можливостей для розвитку місцевих громад. Бери і роби! От ми й зареєстрували ГО, щоб використовувати ці можливості на благо нашої Маловисківщини.
За час існування «Простору ідей» нам вдалося реалізувати проєкти «Соціальне замовлення в Маловисківській громаді», «Ми – разом», «Українською про українське», «Сильні духом», «Жіноче зцілення» та інші.
Проєкти полягали у підтримці родин з маленькими дітьми, багатодітних сімей, переселенців, родин воїнів, жінок, які потрапили у складні життєві обставини. Допомагали продуктами, речами, засобами гігієни, влаштовували різноманітні інтеграційні заходи для соціального згуртування, консультації. Працювали і самостійно, і в кооперації з місцевими освітянами, бібліотекарями, іншими громадськими організаціями («Смарт», «Сумка самарянина», «Іршавські промені»).
Нас підтримували Асоціація сприяння самоорганізації населення, National Endowment for Democracy, благодійні фонди «Мрію жити» і «Восток SOS», World Central Kitchen.
– За інформацією Фундації імені князів-благодійників Острозьких, на участь у проєкті «Ділимося хлібом» претендувало більше сотні громадських організацій і фондів з усієї України. Як ви дізналися про конкурс і готувалися до нього?
– Про Фундацію і її проєкти дізналася від Валентини Чугуєвич – переселенки з Луганщини, яка переїхала в нашу область після вторгнення і перевела сюди свою громадську організацію. Тут вона продовжує працювати, втілюючи різноманітні гранти, пов’язані з соціальним підприємництвом. За її рекомендацією ми написали заявку (над грантами завжди працюємо удвох з Лесею Постолюк), подали і пройшли відбір.
У липні цього року я пройшла навчання на посаду фасилітатора, після чого ми з командою взялися за втілення проєкту на нашій території.
– У чому суть проєкту? Ви ж не просто печете хліб.
– Сьогодні головне – триматися разом, попри всі випробовування і негаразди. Тому і цей проєкт спрямований на покращення інтеграції переселенців у життя їхніх нових громад, в яких вони оселилися.
Робота з тістом і випікання хліба має терапевтичний ефект для людей, безпосередньо задіяних у процесі. Це дарує учасникам відчуття тепла, добра, єднання, взаєморозуміння, підтримки. А роздаючи хліб, підтримуючи інших, люди відчувають свою причетність до громади, користь, згуртованість. Разом ми – сила. І такі спільні заходи тому підтвердження.
– Все необхідне для роботи вам надає Фундація чи долучаються і місцеві благодійники?
– Кожна з громадських організацій-учасниць отримала однакову суму – по 36 тисяч гривень – і могла розпоряджатися ними на власний розсуд. Ми вирішили закупити мерчі – футболки і кепки з логотипом ГО, які роздаємо учасникам наших сесій (заходів). Це не просто елементи одягу, а деталі, які об’єднують зовсім різних людей з перших митей знайомства і спільної праці.
Також ми залучилися підтримкою місцевих – і влади, і меценатів. Домовилися, що хтось кошти дасть, хтось продукти, хтось прийде і попрацює з нами, хтось розноситиме готову випічку. Міський голова Юрій Гульдас завжди підтримує всі наші ініціативи, бо робота з громадою, з переселенцями – це лише плюс. Це об’єднує людей.
Ми залучилися підтримкою Наталі Потапової, власниці місцевого супермаркету. На першу сесію, яку проводили в Маловисківській гімназії №4, вона надала нам продукти для виготовлення піци.
Училище №16 і його директор Олег Тереза – теж наші постійні партнери. Коли в громаду почали прибувати переселенці, ми займалися їхнім розміщенням, консультували щодо роботи різних органів, установ. Й училище у цьому процесі було одним з ключових закладів, адже багато людей вирішили вступити на навчання, щоб поновити свої знання чи отримати нову професійно-технічну освіту, доки проживають тут. Тому одну з сесій проєкту «Ділимося хлібом» ми влаштували на базі училища, залучивши студентів.
Голова сільськогосподарського товариства «АГРО-ВІТА» Зінаїда Мамедова і її колектив – наші постійні спонсори і помічники, які і з продуктами допомагають, і сітки для воїнів плетуть, і багато інших корисних справ роблять. На базі господарства ми також пекли випічку і роздавали людям.
– У яких села ви вже встигли побувати? Як мешканці зустрічають вашу команду і реагують на гостинці?
– В Олександрівці, Паліївці, Лозуватці. Скрізь старости зустрічають з радістю і готовністю допомогти у проведенні заходів. Цікаво, що у деяких селах переселенці навіть не знають, що вони тут не одні – прийшли на наш захід і нарешті познайомилися один з одним! На таких зустрічах дуже позитивна атмосфера. Печемо піци, печиво, булочки, хлібчик – що люди хочуть, те й обирають.
Під час першої сесії, яка проходила в школі, ми пішли з випічкою в гуртожиток для переселенців, де живуть в основному пенсіонери, люди маломобільні. Вони були приємно здивовані такій акції, дякували за увагу до них. Ми після того ще приїжджали туди з гуманітарною допомогою, і вони все казали: «А ми пам’ятаємо ваші піци, таких смачних ще не їли!».
У селі Диминому ми відвідали сім’ю, в якій семеро дітей. Спершу вони подумали, що їм хочуть продати якесь печиво. Але ми підійшли ближче, нас впізнали, бо наша ГО не сидить склавши руки, люди нас вже знають. І ми пригостили їх свіжоспеченими рогаликами. Вони так зраділи! Поговорили і вирішили запросити цих діток на нашу наступну дитячу сесію. Бо ж і мешканцям невеличких сіл хочеться трішки такої радості, активності, уваги до себе.
– Ви ж пригощаєте випічкою не лише переселенців. Воїни, які проїжджали повз село, теж отримали гостинці. Розкажіть про цей випадок.
– Це запам’яталося нам на все життя! Плакали всі!
Ми стали на узбіччі траси з ящиками з випічкою. Серед наших волонтерів був хлопчик з Олександрівського старостату Коля Бобринець. Він зупиняв на трасі машини з військовими. Коли воїни бачили, що дитина махає руками і просить їх спинитися, вони не могли проїхати повз. Ставали, виходили з машин, а Коля їм давав гостинці, свіжу випічку, що пахне теплом і домівкою. Хлопці були щасливі і стривожені водночас. Бо в кожного сім’я вдома, їх теж чекають діти. І ми були схвильовані до сліз.
А в Паліївці передали всю випічку волонтерському центру «Надійний тил» для відправки на передову. Ми з колежанками давно взяли на себе місію пересилати хлопцям посилки на фронт і, якщо це через пошту, а не волонтерів, то ще й оплачувати відправлення за свій рахунок.
– Як вважаєте, проєкт дає бажаний ефект? Чи діє оця «хліботерапія» на практиці?
– Так, люди дуже позитивно реагують на пропозицію долучитися до спільної справи і радіють можливості не лише отримати щось для себе, а й поділитися з іншими. Кожна дія в процесі замішування, виробляння тіста і випікання продумана.
Спочатку учасники через малюнки з борошна розповідають про себе і свої рідні міста, села. Згадують життя до вторгнення, домівки, до яких линуть постійно думками та серцем, рідних, які зараз на фронті.
Люди вдячні, що можуть разом бути корисними при випіканні печива для наших захисників та захисниць. Радіють можливості відпочити душею. Вони випускають на волю емоції, позбавляються душевних тягарів. Під час кожної нашої акції червоною ниткою всі малюнки об’єднувала мрія про Перемогу України та довгоочікуваний мир.
– Скільки триватиме проєкт і чи думали, над чим працюватимете після його завершення?
– Цього тижня проведемо дитячу сесію, тобто захід, під час якого випічкою займатимуться діти і готуватимуть смаколики не для себе, а для своїх однолітків, чиє життя ускладнює інвалідність.
Любити, поважати і ділитися треба привчати змалечку.
Потім плануємо провести завершальну сесію в межах проєкту, на яку хочемо зібрати всіх учасників з усіх сіл, щоб люди ближче познайомилися, побачили, що вони не самі в громаді.
Ми з командою мріємо популяризувати проєкт «Ділимося хлібом» у Кіровоградській області, щоб такі заходи проводили не лише на Маловисківщині, а й в інших громадах. Ми готові до співпраці з іншими ГО, бо цей проєкт вартий зусиль і уваги, він об’єднує людей.
У такий час нам потрібно трішки більше доброти і поваги один до одного.
