Четверта ранку. Селище Рівне, що в Новоукраїнському районі, ще куняє. В домівках спокійно дрімають люди, навіть сонце не поспішає вставати.
Вузенькою стежкою йдуть двоє братів Станіслав та Сашко. Попри різницю у 14 років, їх вже давно об’єднує одне спільне заняття – риболовля. Дійшовши до водойми, Сашко без зайвих зволікань шубовстає у воду за раками, гучний сплеск розноситься селищем. Над Рівним світає.
«От тільки вудку тримати навчився, так і почали ми ходити на ставок. Я приїжджав з навчання на вихідні, й наш похід навіть не обговорювався, це було вже традицією. Він не давав мені проходу, такий непосидючий був», – пригадує старший брат Сашка Станіслав.
Дитяче захоплення риболовлею змінилося інтересом до комп’ютерних ігор. Старшокласником Саша захопився грою «Сталкер». Згодом вступив до Кіровоградського технічного університету на факультет економіки та менеджменту, обрав архівно-бібліотечну справу. Так у душі хлопця й поселилася мрія самому побувати в Прип’яті й пройти стежинками, які бачив лише на моніторі комп’ютера.
«Він почав мандрувати з 2019 року, сам заробив гроші на необхідне спорядження, так само на самоті й пішов туди. Купив дозиметр, надсилав мені фото, аби заспокоїти, що там відносно чисто. Було різне, він ночував у закинутому будинку, вовки вили біля нього, в болоті сильно застрягав, але всі стежинки й дороги Чорнобилю таки вивчив, але самостійно. Згодом знайшов друзів через соціальні мережі, став для них гідом. Ось так він відвідав всі ті місцини, які були у грі. Все, що він бачив довкола, він документував. Купив собі хороший фотоапарат і знімав. Кожну зіроньку, зарослий виноградом велосипед, свою долоню поряд з відбитком сліду вовка, в усьому бачив красу»,- розповідає мама Сашка Алла.
Так, хлопця затягнула фотографія. Додому летіли знімки готичної, але від того не менш дивовижної природи Прип’яті. Мріяв про мандрівки за кордон, однак 24 лютого кардинально змінило плани «на завтра» мільйонів українців.
«А завтра була війна. На той момент він навчався і жив у Києві. Вибухи, страх, невідомість. Я просила його втікати звідти, брати всіх друзів і повертатися на Кіровоградщину. У відповідь мені прийшло фото, де він в Ірпені в окопі. Він пішов до територіальної оборони. Безстрашним був, вирішив і пішов. Сказав лише, що не пробачив би собі, якби зробив інакше. Так само зробили й ті, з ким він ходив у походи до Чорнобилю, разом всі», – пояснює жінка.
Деякий час хлопець працював репортером. Мав шеврон «Преса» й замість чорнобильських краєвидів знімав тренування бійців ЗСУ та їхнє повсякденне життя.
Через пів року війни Саша втратив двох друзів. Рідні припускають, що через сум за друзями та бажання помсти він вирішив підписати контракт та пройти складний відбір, аби стати кваліфікованішим у військовій справі.
«Він пройшов трьохтижневий відбір до ГУР МО України, під час якого відсіялося багато людей, а він витримав. Вступив до батальйону штурмової групи «Реванш» і незадовго до загибелі підписав контракт, що означало появу зовсім інших задач. До цього добровольцем він відновлював зв’язок, ставив вежі там, де ЗСУ проводили контрнаступ й зачищали територію. Потім був розвідником, корегував артилерію. Йому не сиділося на місці, хотілося руху. Вирішив піти в штурмовики. Став гранатометником. Буквально два тижні минули після цього рішення. Бахмут. Осколок. Казали, прямо в серце», – додає брат Станіслав.
Мале хлопча біжить батьківським подвір’ям. Іноді жартома перестрілюється разом з сусідом з іграшкових дерев’яних автоматів. Дитинство безтурботне. Воно щасливе й здається, що вічне. Зберегти б його і не втратити.
Згодом доля занесе сусіда в Національну гвардію, а мале хлопченя наділить непосидючою й вільнолюбною вдачею. Шістнадцятого січня в Рівне прийде звістка про його загибель.
Четверта ранку. Чорнобильська зона. Темна й глуха ніч. Дощ старанно вимив всі людські й тваринні сліди. Викричавши весь біль, тепер тут панує тиша, тільки зрідка з гілки зривається крапля й розбивається об землю. Мабуть, і Чорнобиль ніколи не забуде двадцятитрьохрічного Олександра Ткаченка, воїна ЗСУ з позивним «Домовий». Як і ми всі. Вічна пам’ять і слава Герою України.
Віта Банташ, Перша електронна газета.
Читайте також: кома після нуля. Історія воїна з Кіровоградщини, пораненого під Бахмутом