Журналісти вже не раз бували в гостях в Олександра, а от Першій електронній газеті вдалося потрапити до нього в майстерню саме тоді, коли в його роботі розпочався новий етап.
41-річний знам’янчанин Олександр Міхрін – звичайний працівник залізниці, звичайний фанат мототехніки, який робить незвичайні речі для Перемоги. Із такими ж «звичайними» волонтерами й любителями байків з різних куточків України ремонтує й передає на фронт старі радянські мотоцикли із колясками. Коляска – обов’язковий елемент, адже дає можливість бійцям перевозити більше необхідних речей, приміром, боєкомплект. До слова, легка техніка прислужилась би кожному підрозділу через низку переваг. Мотоцикл економний, дешевий, маневрений і влізливий – проїде там, де навіть позашляховик не пройде. Особливо цінують його розвідники.
Олександр «захворів» дво- і триколісними кіньми ще в дитинстві. Предмет його особливої гордості – робочий радянський «Ірбіт» 1961 випуску, яким володіє 15 років. Відреставрував його власноруч до гвинтика, нині красується в гаражі, де ми спілкуємося, де господар і займається ремонтом. Хазяїн каже, що він ще сто років може їздити.
Приводом зайнятися реанімацією мотоциклів став ФБ.
– Після 24-го я патрулював місто із поліцією місяців зо два, – згадує Сашко. – Потім якось почав натрапляти пости військових у Фейсбуку з проханням відремонтувати мотоцикл, щоб поставити його на колеса й забрати із собою на війну.
Раз побачив оголошення, п’ять, сім – ніхто не відгукується. От і взявся… І так сталося, що не вони мені той мотоцикл передали, а я знайдені тут штук три відновив і передав їм.
Усі «клієнти» майстра – дідусі радянського періоду: «Урали», МТ/«Дніпро», К-750. Тож одна з головних проблем ремонту – запчастини. За словами Олександра, доводиться перебирати старі двигуни й агрегати, аби комплектувати, наприклад, з двох один. Можна скористатися китайськими, але строк їхньої служби мізерний. Деякі нові деталі можна придбати, але коштують вони надто дорого, чого волонтери дозволити собі не можуть.
Деякі деталі виготовляють побратими по цій справі: майстер показує одну із десяти муфт, виготовлених безкоштовно рівненською майстернею World of Garage для нашого співбесідника. Загалом у гурті, який займається мототехнікою для фронту, більше десятка людей. Із земляків – Ростислав Смиченко із Мошориного, що неподалік Знам’янки, який теж ремонтує залізо, а байкер Олександр Помогаєв з Олександрії допомагає зібрати кошти. Руслан Гнатенко з Городища, чоловік з інвалідністю, безкоштовно реставрує головки циліндрів і відновлює карбюратори.
– Коли я отримую черговий двигун – одразу знімаю головки і йому надсилаю. Вони всі однозначно потребують його рук, адже всі апарати старі.
От недавно у Знам’янці нам віддали мотоцикл, який двадцять шість років пролежав на горищі, – пояснює волонтер.
Техніку люди передають безкоштовно. Гроші, які люди з усієї країни жертвують для цієї справи, витрачаються на те, що безкоштовно отримати неможливо: акумулятори, шини, інструмент абощо. Напередодні нашого приїзду Сашко отримав два нові дизельні двигуни. Їх адаптація під стару техніку – це і є той новий етап, про який йшлося на початку.
– Ось вони, – показує на ще нерозпаковані агрегати. – Їх для нас придбала людина, яка побажала бути невідомою. Зв’язався зі мною, спитав, які мотори треба, купив і надіслав. Один коштує 26, другий 33 тисячі гривень. Я б не зібрав таку суму. Хоча, можливо, і зібрав би, але питання – за який період. А час для наших хлопців дуже дорогий.
Одна із причин, чому ми хочемо ставити дизельні двигуни – не на всіх напрямках фронту достатньо бензину. А от солярки вистачає.
На момент інтерв’ю Сашко передав на фронт вже 7 машин і на сьогодні всі вони в строю. Невелика цифра, але, зауважує, ідею з мототехнікою для війни починають підхоплювати й інші майстри. І це не може не тішити, адже таких апаратів треба чимбільше, тому що всі мотоцикли мають, як каже Олександр, «квиток в один кінець», бо відновлювати чи обслуговувати їх на передку немає часу. Ремонт можна організувати, надсилаючи в тил цілі вузли чи агрегати, вважає майстер, що дуже проблемно.
Ми переміщуємося на кладовище мотоциклів, які невдовзі оживуть. Однак не всі – майстер пояснює це жалюгідним станом техніки. Поруч із важкими мотоциклами бачимо «Яву», кілька Іж-ів. Олександр пояснює, що легкі слугують обмінним фондом: їх міняють на важкі, а також ж рідкісні запчастини.
Після фотосесії завітали до автомайстерні, де на передок готують автівки. Тут працює друг Сашка Ігнат Харевич.
– Разом знаходимо кошти, хлопці творчо працюють, цікаві машини в них виходять. Робимо, що можемо. Джипи там далеко не у всіх є, хлопці й «Запорожцю» раді.
Гнат показує свої роботи і говорить, що з донатами зараз тяжкувато. Тут майже напоготові стоїть «москвичик» кольору хакі, поряд розпилюють задок «четвірки», готова до відправки камуфльована «Славута». За словами чоловіка, в полях працює вже до десятка авто з його майстерні. Гнат вважає, що зосереджуватися на передачі для ЗСУ закордонних позашляховиків не варто, адже вартість машин і «інвестицій» в них порівняно із радянськими чи українськими надто велика.
– Є такі диванні експерти, – каже він, – коментують, мовляв, це ми сміття купуємо, воно того не варте… І багато хто ведеться на це, не розуміючи. «Що буде з того «Жигуля» за вісім тисяч гривень?» Ну нехай ми десятку в нього вкинемо, ну хай обійдеться з ремонтом вона в двадцять тисяч. Але ж це не 5-6 тисяч доларів за польське сміття. Тим більше, що все одно всі – і дорогі, й дешеві – залишаться там назавжди, життя їхнє там коротке.
P.S. Гроші на запчастини для бойових машин Олександра та Гната можна переказати на картки: 5457 0822 7925 9985 (Олександр Міхрін); 5168 7554 6849 2612 (Андрій Головченко). Також кошти треба на пальне, щоб їздити по техніку до її власників і доставляти мотоцикли на передову. Крім цього майстри приймуть у дарунок мотоцикли зазначених у статті марок і запчастини до них і автомобілів.
Тел. 095 510 68 01, 066 81 69 222.
Ігор Крушеницький
Читайте також: Кропивницькі волонтери пригнали з ЄС більше 30 автівок для ЗСУ