Він більше думає не про себе і своє важке захворювання, а про країну, яку захищає його син… Ярославу Михайловичу – 63 роки. Про туберкульоз дізнався під час обстеження в лікарні, однак не хотів приймати свій діагноз. «У країні війна, ще й туберкульоз…», – це перше, що тоді спало на думку.
Його історію Першій електронній газеті розповіли в БО «100 відсотків життя. Кропивницький».
Зібрався із силами, щоб дійти до автостанції. Він, мужній, сміливий, чоловік, який все життя трудився, зараз відчуває слабкість, постійну втому, а вночі ще тривожить кашель. Їхав додому, в райцентр, повністю у своїх думках.
«Кому сказати про хворобу? Чи мовчати і доживати віку? Всеодно війна. Всеодно кінець», – лише такі негативні думки поїдали із середини. Здавалося, що він змирився із тим, що завтра може і не бути.
Та приїхав додому, в село, поставив сумку на стільчик, адже перед поїздкою ще встиг забігти на ринок. Дивиться: син збирає речі.
– Ти куди, синку? – запитує, а в думках уже крадеться той варіант, який він кілька разів прокручував, коли син отримав повістку із військкомату і пройшов медкомісію, і чекав дзвінка…
– На війну, тато! – відповів.
Ярослав Михайлович ще довго спостерігав за сином, за кожним його рухом. Прокашлявся знову.
– Ти коли поїдеш у лікарню? – син сідає поряд.
– Сьогодні був, – наважився на розмову із сином, адже він найрідніший.
– Чому ж не сказав, що будеш їхати? Я би тебе відвіз.
– На автобусі доїхав, не хвилюйся, – випив склянку води.
– Що ж сказали?
– Та що сказали? Що?!.., – помітно занервував, та син взяв за руку батька, після чого той продовжив: – Туберкульоз!
– Значить, треба лікуватися! Я ось сумку на війну збираю, а ти збирай речі в лікарню. І це навіть не обговорюється. Бо з ким я буду святкувати перемогу України?!
Ще довго вони сиділи в кухні. Згадували дитинство, школу, гуртки, військову службу… І обоє знали, що почався новий відлік для них обох.
– Ми удвох будемо переможцями! – на вечір сказав син.
Ярослав Михайлович розпочав лікування у лікарні на Лісовій поляні (нині – ЛДК №2). Син допоміг йому повірити у власну перемогу над туберкульозом. А потім чоловік отримав психосоціальну підтримку від соціального працівника благодійної організації «100 відсотків життя. Кропивницький» Едуарда Кареліна.
– Під час нашої зустрічі мені не довелося вмовляти Ярослава Михайловича приймати протитуберкульозні препарати. Він уже знав про те, що розпочав шлях боротьби за своє життя. Звісно, були певні моменти, коли потрібно було підтримати, порадити, але головне – у нього є сильне бажання перемогти. Чоловік перебуває під соціальним супроводом проєкту «100 відсотків життя та якісних послуг на Кіровоградщині», що підтримано Глобальним фондом. За прихильність до лікування він щомісяця отримує безкоштовні сертифікати на продуктові набори. До того ж, нещодавно він отримав продовольчі товари в рамках проєкту «Food for life 2022», який реалізується за фінансової підтримки Всесвітньої продовольчої програми ООН (WFP). Це говорить про те, що наша благодійна організація всіляко підтримує своїх клієнтів, – зазначає соціальний працівник Едуард Карелін.
Зараз Ярослав Михайлович на шляху до одужання. Він щодня на зв’язку із сином, який для нього опора і підтримка, а також зі своїм соціальним працівником, який надає якісний соціальний супровід. Перемога поряд, переконаний чоловік.
Читайте також: Кіровоградщина отримала пристрої для моніторингу лікування туберкульозу