У червні в багатьох країнах світу відзначається День батька. В Україні офіційно запровадили це важливе сімейне свято минулого року і припадає воно на третю неділю червня. Метою цього свята є забезпечення сприятливих умов для всебічного розвитку сім̓ ї як основи суспільства і підвищення статусу чоловіка як батька в процесі виховання дітей. З нагоди святкування цього дня, ми вирішили взяти інтерв’ю у татуся, який впевнений в тому, що важливо не тільки матеріально забезпечувати родину, а й дарувати дитині щасливе дитинство за участю обох батьків.
Сьогодні поговоримо про те, що звикли часто замовчувати в суспільстві – про любов батька до дитини. Спробуємо пояснити, що кар’єра і батьківство не є взаємозамінними речами. На прикладі Романа Базаки можна простежити гарний приклад відповідального батьківства. Роман Вікторович – викладач Центральноукраїнського державного педагогічного університету, кандидат наук із соціальних комунікацій, молодий і щасливий тато, який знає, що татусі також здатні бачити сенс свого існування у родині.
–Продовжте фразу «Для мене родина – це…»?
Я можу сказати, що для мене це поняття – багатогранне. Якщо казати чесно, це – і стрес, і турботи, і навіть деяка втома, але в ту ж мить це те, що робить мене повноцінним. Моя дружина ображається на слова «Моя половинка» і каже: «Половинок не буває і всі люди цілі». Але для мене інакше – без своєї родини я не відчуватиму себе цілим, а моя донька – це моя гордість.
–Чи знаходите Ви в своїй доньці відображення себе?
Так, Поліна має цілком мій характер. Вона навіть переймає деякі мої звички. Донька, як і я, обожнює музику і книжки. Навіть каву ми п’ємо разом: я роблю собі капучіно і окремо для неї збиваю лише молоко, тож смакуємо вдвох.
–Кажуть, що не тільки батьки вчать чомусь своїх дітей, а й діти вчать своїх батьків новому. Що Вас навчила Ваша донька?
Вона змінила моє бачення на різні речі. Я став по-справжньому любити дітей, знаходити задоволення від спілкування з усіма дітьми. Я став набагато терпимішим до дитячих витівок та відповідальнішим у багатьох речах. Із народженням доньки я почав більше задумуватися про благодійність. І тепер щомісяця ми робимо благодійні внески. Ще не менш важливо, що, коли я беру на руки свою доньку, то стаю впевненим, безстрашним, ніби всесильним.
–Чи не відволікають Вас сімейні турботи від заняття наукою?
Як не дивно, але так. Наукову роботу став виконувати значно повільніше. Наука для викладача існує у вільний від основної роботи час. А цей вільний час дійсно забирає сім’я. Крім того, коли під час написання наукової роботи підходить донечка і просить погратися з нею, я, звісно ж, не можу їй відмовити, адже хочеться постійно бути поруч із нею.
І ще не менш важливою причиною, чому наукова робота стала відходити на другий план, це те, що у викладачів-науковців не достатньо велика заробітна плата і доводиться скрізь шукати підробіток. Коли ти підробляєш на фрілансі, маєш на совість виконувати викладацьку роботу і бути справжнім турботливим батьком та чоловіком, то часу на науку майже не залишається. Проте в 2018 році, не зважаючи на усі ці фактори, все ж таки вийшла моя монографія «Преса Кіровоградщини (1874-1921 рр.)» і зупинятися на цьому я не збираюся. Місце для науки в моєму житті є завжди, тільки з часом проблеми.
–Іноді бувають ситуації, коли хочеться просто опустити руки. В чому Ви знаходите натхнення щоб йти далі?
Залежить, у чому опускати руки. Роботу свою я дуже люблю, науку я також люблю, до цих речей я не стану байдужим. Але бувають моменти, коли ти вже трохи втомлюєшся від усього в цілому і справді готовий здатися, пливти за течією, але раптом думаєш: «Зараз я, дорослий чоловік, візьму і просто здамся, а як же моя донечка, якій всього три роки? Як вона зможе виживати в цьому складному світі, якщо її тато дозволив собі опустити руки?» Дуже часто саме донька стає моєю мотиваторкою розвиватися в різних сферах. Навіть мотиву стежити за своїм здоров’ям. Я ніколи не був спортсменом, але задумався, що в нашому досить жорстокому та небезпечному світі варто вміти захистити себе та свою дитину. І почав займатися в спортивному залі не для гарного зовнішнього вигляду, а щоб зуміти захистити свою родину.
–А як Ви ставитеся до розподілу домашніх обов’язків у родині?
У нашій родині не існує стереотипу, що «чоловік повинен заробляти, а жінка має готувати їсти і сидіти з дитиною». Мені зовсім не важко бути з Полінкою, поки моя дружина відпочиває, або займається своїми справами, чи приготувати їсти. В нашому домі кожен робить роботу, яку хоче робити, яку зробити зручно та не складно, та яку зробить на совість. Обов’язки на чоловічі і жіночі ми не поділяємо.
–Яка Ваша думка про гендерні стереотипи?
У нашій країні дитину більше пов’язують з мамою. З одного боку це правильно, тому що зв’язок мами і дитини справді є особливим, але головне – не применшувати роль батька. Ці стереотипи настільки в’їлися в голови людей, що навіть у лікарнях розміщені вивіски «Поради для мам», а від лікарів можемо почути: «Мамочка, заходьте!». Хоча дуже часто в лікарні з дітьми ходять й татки. Наприклад, я. І на пологах, до речі, я також був присутній і, що мене більш за все вразило, – там просто не існує вбиральні для чоловіків, лише жіночі туалети… Ніби партнерських пологів не існує і в пологовому будинку не місце чоловікам.
У сучасному світі усталений підхід, що «жінка з дитиною, а чоловік на роботі» трохи розвіялася, проте не зникла, а ми, чоловіки, також хочемо брати участь у вихованні наших дітей.
Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.
Інтернет-виданням та друкованій пресі дозволяється безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті «Перша електронна газета», лише за наявності посилання (прямого відкритого посилання для он-лайн медіа) та згадки першоджерела не нижче другого абзацу. Редакція не несе відповідальності за інформацію, оприлюднену авторами блогів та читачами, які здійснюють коментування на сайті і в соцмережах.
«Перша електронна газета» відкрита до співпраці з рекламодавцями. Редакція готова розміщувати оголошення й рекламу, що не суперечать редакційній політиці, з відповідним маркуванням і на комерційній основі.
Я можу сказати, що для мене це поняття – багатогранне. Якщо казати чесно, це – і стрес, і турботи, і навіть деяка втома, але в ту ж мить це те, що робить мене повноцінним. Моя дружина ображається на слова «Моя половинка» і каже: «Половинок не буває і всі люди цілі». Але для мене інакше – без своєї родини я не відчуватиму себе цілим, а моя донька – це моя гордість.
