Олександр та Мирослава майже одночасно дізналися, що ВІЛ-позитивні. У сімейному житті – майже п’ятнадцять років. Хто звернув із стежки любові не з’ясовували, найперше – подумали про дітей та їхнє майбутнє.
– Тест на ВІЛ я робила дванадцять років тому у СНІД-центрі. Результату не дочекалася, адже ми тоді переїздили з-за кордон. Та згодом ми повернулися додому, в райцентр. У 2019 році моє здоров’я погіршилося – кашель і слабкість не давали зосередитися ні на роботі, ні на сім’ї. Я поїхала в лікарню на обстеження. Мені діагностували туберкульоз, який я потім лікувала в тубдиспансері, приймаючи жменями ліки. Під час лікування мені також діагностували ВІЛ-інфекцію. Коли з туберкульозом було майже завершено, мене перевели на амбулаторне лікування. Я знала, що вже не виділяю паличку Коха, тож безпечна. Додому летіла на крилах – скучила за дітьми, – розповідає Мирослава.
Власне, вдома вона розповіла чоловіку про свій ВІЛ-позитивний статус. Адже все частіше думала, чи немає в нього збою в імунній системі, чи здорові їхні діти.
– Ми поговорили спокійно, без сварок. Наступного дня поїхали в район тестуватися. У кабінеті «Довіра» зробили експрес-тести. ВІЛ діагностували чоловіку і меншому сину, старший був здоровий, – продовжує жінка свою розповідь, додаючи, що в цей момент, вони потребували моральної підтримки.
– З Олександром і Мирославою ми познайомилися через кілька днів після того, як пройшов тестування чоловік. Розгублені, схвильовані, не знали, що робити далі. Олександр кілька днів не розмовляв із дружиною. У такі моменти важливо чути своїх клієнтів, прислухатися до їхніх тривог, а потім давати поради.
Я проводила з цією сім’єю консультації, як прийняти ВІЛ-статус, як важливо бути підтримкою і опорою один в одного, що необхідно розпочати лікування АРТ-терапією, яка видається безкоштовно. Наголошувала, що вчасне діагностування ВІЛ-статусу та початок лікування гарантує довге і повноцінне життя. І вони мене почули. Олександр тоді сказав дружині: «Ми скільки років живемо разом, у нас діти, головне, щоб ми всі були живі-здорові», – розповідає Анна Мельниченко – соціальний консультант проекту «HealthLink» «Прискорення сталої відповіді епідемії ВІЛ/СНІД на Кіровоградщині», що втілює БО «100 відсотків життя. Кропивницький».
Зараз всі троє приймають АРТ-терапію. Стан здоров’я Мирослави помітно покращився. У чоловіка і молодшого сина не було виражених симптомів, адже вони вчасно пройшли тестування і розпочали лікування.
– Син не знає, що в нього ВІЛ. Батьки кажуть, що він приймає вітаміни. Та хлопчик дорослішає і повинен знати, що це за ліки, як і коли їх правильно приймати, як бути безпечним для своєї майбутньої дівчини. Тому зараз я починаю працювати з батьками по розкриттю ВІЛ-статусу дитині. Сподіваюся, що батьки прислухаються до моїх порад, адже вони дбають про майбутнє своїх дітей, – каже Анна Мельниченко.
Знати свій ВІЛ-статус важливо. Завітайте до свого сімейного лікаря та пройдіть обстеження на ВІЛ.
Інтернет-виданням та друкованій пресі дозволяється безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті «Перша електронна газета», лише за наявності посилання (прямого відкритого посилання для он-лайн медіа) та згадки першоджерела не нижче другого абзацу. Редакція не несе відповідальності за інформацію, оприлюднену авторами блогів та читачами, які здійснюють коментування на сайті і в соцмережах.
«Перша електронна газета» відкрита до співпраці з рекламодавцями. Редакція готова розміщувати оголошення й рекламу, що не суперечать редакційній політиці, з відповідним маркуванням і на комерційній основі.
– Тест на ВІЛ я робила дванадцять років тому у СНІД-центрі. Результату не дочекалася, адже ми тоді переїздили з-за кордон. Та згодом ми повернулися додому, в райцентр. У 2019 році моє здоров’я погіршилося – кашель і слабкість не давали зосередитися ні на роботі, ні на сім’ї. Я поїхала в лікарню на обстеження. Мені діагностували туберкульоз, який я потім лікувала в тубдиспансері, приймаючи жменями ліки. Під час лікування мені також діагностували ВІЛ-інфекцію. Коли з туберкульозом було майже завершено, мене перевели на амбулаторне лікування. Я знала, що вже не виділяю паличку Коха, тож безпечна. Додому летіла на крилах – скучила за дітьми, – розповідає Мирослава.
– З Олександром і Мирославою ми познайомилися через кілька днів після того, як пройшов тестування чоловік. Розгублені, схвильовані, не знали, що робити далі. Олександр кілька днів не розмовляв із дружиною. У такі моменти важливо чути своїх клієнтів, прислухатися до їхніх тривог, а потім давати поради.