На околиці села Сподобівки, яке знаходиться в Харківській області, знаходиться садиба українського драматурга, актора Марка Кропивницького. Журналісти “Накипіло” вирушили в експедицію і підготували репортаж із місця, де Марко Кропивницький мешкав останні 20 років свого життя.
Про це повідомляє Перша електронна газета.
Спочатку наша знімальна група планувала відвідати околиці села Сподобівки, щоб оглянути садибу українського драматурга, актора Марка Кропивницького. За час мандрівки ми відкрили для себе місцеві українські традиції.
«Село Сподобівка Шевченківського району знаходиться на величезній відстані від цивілізації. Жахлива дорога, взимку якої взагалі немає. Влітку тут ходить автобус (до райцентру — ред.) один раз на тиждень, уявіть собі. Саме тому в селі збереглися традиції. Їх багато: голоси, таланти й місцеві ремесла — все диво, і це те, що привабило сюди Марка Лукича Кропивницького. Саме тут, неподалік від села Сподобівки, на хуторі Затишок, він (у 1890 році — ред.) оселився на останні 20 років свого життя», — так схарактеризувала місцевість координаторка громадської ініціативи «Мандруймо Україною», наша екскурсоводка Вікторія Склярова.
Поїздка почалася вранці. Якщо орієнтуватися за навігатором, то шлях до села мав би тривати зо дві години. Поки пересувалися трасою, спостерігали красу краю: збір урожаю на полях, скошені пожовклі стебла пшениці та молоду траву, що пробилася із землі, на тлі блакитного неба. Одним словом, красиво…
На знаку «Сподобівка», який стоїть тут іще з «совкових» часів, повертаємо в потрібному напрямку (саме тут я відчула, що нормальна дорога закінчилася). Кілька хвилин фігурного водіння — і ми на місці.
Біля двоповерхової будівлі, пристосованої під сільський клуб, нас зустріла завідувачка, Людмила Ляшенко. Вона — наш провідник місцевими історичними місцями та музеєм, який, до речі, з’явився у Сподобівці саме з її ініціативи. Разом із родиною Людмила відшукувала в селі артефакти для трьох виставкових зал.
Одна з кімнат присвячена Маркові Кропивницькому. У ній зберігаються вцілілі предмети вжитку та особисті речі: самовар, глеки, картонна тека Кропивницького та його портрети. На одному зі стендів — фотографії корифея в різних ролях, на іншому — колаж зі світлинами українських театралів, які гостювали в драматурга.
«Марко Кропивницький знаменитий передусім тим, що він створив так званий Театр корифеїв (перший професійний театр в Україні — ред.). Офіційно він називався «Товариство акторів» та був створений у 1882 році. В ньому виступали зірки найвищого ґатунку (адже корифеями зазвичай називають людей, які досягли у професії найбільшої майстерності). До цього театру входила Марія Адасовська, більш відома під псевдонімом Марія Заньковецька, брати Тобілевичі, Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський», — зазначив уродженець Сподобівки, доктор філологічних наук Анатолій Новиков.
Поряд — картина із зображенням садиби Кропивницьких. Біля входу на невеликій тумбі лежить альбом зі спогадами про відомого драматурга. Його створила сім’я Людмили Ляшенко.
«В альбомі знаходяться фотографії доньки Олександри, самого Кропивницького, дружини його Надії Василівни та сина Володимира. Ще тут є спогади мешканців нашого села, зокрема кучера, який возив драматурга, а також учасниці дитячих труп театру. Кожен спогад розповідає щось нове про Марка Лукича», — називає артефакти завідувачка сільського клубу.
На столику біля вікна охайно викладені блокноти та зошити зі спогадами актриси театру «Березіль» Теодори Миргород. Вони були знайдені в садибі Кропивницьких.
В іншому приміщенні зібрані старовинні ужиткові предмети сподобівчан. Дерев’яна прядка, рубель, чавунна праска, напіврозбиті дерев’яні ночви нагадують про нелегку працю українських селянок у давні часи. Стіни прикрашені картинами, вишиванками та рушниками з яскравими несхожими візерунками. Посеред композиції на столі розташований старовинний образ ручної роботи — подарунок мешканців сусіднього села Федорівки (зараз воно спорожніло).
Прогулюючись занедбаним маєтком
Хутір Затишок знаходиться за кілька кілометрів від Сподобівки. Місцевих тут практично немає.
На в’їзді до колишнього маєтку драматурга ми зупинилися біля невеликого ставка, зарослого очеретом. Раніше Кропивницький плавав тут на човні з родиною та акторами, які приїздили на гостину. Від садів, лісів та старовинних будівель залишилися самі тільки спогади. Постраждала й садиба.
«Після смерті Кропивницького у 1910 році його дружина та діти покинули Затишок. Він залишився під наглядом прикажчика. У 1917 році сталася пожежа: наскільки я зрозумів зі спогадів старожилів, випадково. Один місцевий злодюжка прийшов чимось поживитися, заліз на горище, ненароком перекинув щось, а потім присвітив сірником. Від цього сталася пожежа, і таким чином весь будинок згорів», — пояснив нам пізніше професор Анатолій Новиков.
В цілому після пожежі хутір уцілів; тут був іще один будинок, що залишився від попереднього господаря, поміщика Березовського, а також службові приміщення. Однак наприкінці 1950-х усе було зруйноване за розпорядженням місцевої влади.
«Рідня драматурга почала перейматися, аби зробити музей у Затишку, але місцева комуністична влада вважала Кропивницького націоналістом, не вартим, щоби на його честь зробили музей. Тривалий час після цього на місці хутора була велика загорода для овець. А на початку 80-х років ХХ століття, коли місцевим колгоспом “Дружба” керував Юрій Апазіді, Затишок за його ініціативою було вирішено відновити», — згадує про події Новиков.
Зрештою з’явилася копія садиби, яка стоїть тут і тепер. Відновлена за кресленнями будинку Кропивницьких (вони збереглися в книзі сина драматурга Володимира), вона все ж відрізняється від оригіналу: замість дерев’яних стін — цегляні, замість одного поверху — два (на верхньому планувався готель для туристів, на нижньому — музей). Тут-таки було вирішено побудувати каплицю та кілька двоповерхових, типових для часів СРСР будівель, які призначалися для піонертабору. Утім до кінця реалізувати задумане директорові колгоспу не вдалося. За словами Людмили Ляшенко, завадили чиновники з району. З часом недобудований хутір прийшов у занепад.
Напівзруйновані садиба, каплиця та інші споруди серед зарослих трав справляють гнітюче враження. Завклубу каже: на реконструкцію будівель у села немає грошей. Але жінка сподівається, що історичне місце коли-небудь удасться відновити.
Хранительки старовинних традицій
Одне з найяскравіших вражень — знайомство зі старожительками Сподобівки, які поділилися з нами сімейними традиціями.
82-річна Ніна Вертій вишиває з дитинства. В її оселі на спинці дивана, столах, комодах, стільцях та подушках, — усюди охайно розкладені роботи з вишитими візерунками. Частина з них вишита хрестиком за готовими схемами, інші (переважно рушники)— гладдю. Для останніх сподобівчанка сама вигадує візерунки та добирає кольори. Кілька робіт жінка зробила в подарунок нащадкам. Один рушник — на весілля онуку, інший — для правнука, з написом «На щастя, на долю» та вишитими трояндами. У вітальні рушники прикрашають прикріплені до стіни рамки зі світлинами. На одній із фотокарток — молодята: Ніна Сергіївна та її перший чоловік у традиційному українському вбранні.
«Дивіться, он у мене солов’ї, то — дрозди, далі — лебеді. А це коня вишила онукові, то — матір Божа. Ось у мене жайворонки у житі. Усе люблю вишивати: рози, маки — українське все таке. Підбираю квіти на свій погляд, які (більш пасуватимуть — ред.) до певного рушника. Я найдужче люблю жовтогарячий, рожевий, червоний кольори. Оце й добираю. Матеріал і нитки мені привозить онук з Польщі», — описує свої уподобання мешканка села.
Правда, вишивати стає дедалі важче: все ж таки нашій героїні пішов 83-й рік. Рукоділля жінку навчила її тітка, разом із якою вони не припиняли вишивати навіть в часи Другої світової війни. Інші родичі Ніни Сергіївни бували в домі Кропивницького.
«У мене тітка Марійка вишивала. Ще одна — в’язала. Бабунька пряла вовну. Вона робила кухаркою в Кропивницького, а тітка Марфуша співала в пана — вона була 17-річною дівчиною, коли він її забрав. З людьми Кропивницький поводився дуже добре. Він любив людей», — ділиться спогадами Ніна Вертій.
Ще з однією мешканкою Сподобівки, Галиною Гаїнцевою, ми познайомилися трохи пізніше — на святі до Дня села (так, ми приїхали вдало!). У її родині здавна співають старовинні українські пісні. Їх Галина Трохимівна перейняла від матері та виконала декілька спеціально для нас.
Використовуйте клавіші зі стрілками Вгору/Вниз для збільшення чи зменшення гучності.
«Ці пісні співали ще наші батьки. Ми всі від них перейняли: спочатку співали з ними, потім самі. Цих пісень у мене багато в зошиті», — розповідає жінка.
У шкільному зошиті із зеленою обкладинкою 80-тилітня сподобівчанка зберігає не лише старовинні українські композиції, але й власні творіння.«Старі-добрі» пісні й зараз лунають у її хаті під час родинних застіль.
«У нас сім’я велика. В роду мама співала. Так само і я, і дочка, і правнучка. Напевно, співоча така династія в нас», — усміхається Галина Гаїнцева.
Уже ввечері ми вирушили у зворотну путь. Дорогою нам трапилась яскрава райдуга, що височіла над полем (я таке побачила вперше!). На кілька хвилин зупинилися, щоб зафіксувати незвичне явище природи. Вирішили, що це гарна прикмета, і втомлені й задоволені вирушили до Харкова.
Читайте також: Голосування за найпривабливіше місто в Україні: Кропивницький поки в середині рейтингу
