Рівно п’ять років тому в активний лексикон українців повернулися слова «анексія», «окупація», «сепаратизм» і «війна». За кілька місяців до них приєдналося «переселенець». Пригадаймо, як ми в той час усім миром переживали за жителів Сходу України, що втікали від війни. Як допомагали влаштуватися на новому місці, як сподівалися, що вся ця трагедія – лише тимчасове непорозуміння. Не склалося… Нині тема біженців випала із поля зору суспільства і ЗМІ. Невже в їхньому житті все гаразд?
Днями Національна моніторингова система щодо соціально-економічних характеристик внутрішньо переміщених осіб оприлюднила дані моніторингу міграції внутрішньо переміщених осіб в Україні в жовтні-грудні 2018 року. За ними, на тимчасово окуповані території повернулося 19% внутрішньо переміщених осіб. Цифра досить серйозна.
Відповіді на питання, чому так відбувається, ми спробували почути під час розмови із юристом Кропивницького офісу правозахисної громадської організації «10 квітня» Володимиром Кудрею. Її місцевий офіс займається захистом саме внутрішньо переміщених осіб (ВПО) – реалізує проект «Правова допомога внутрішньо переміщеним особам та розширення прав і можливостей громад на Півдні України». Він розрахований на чотири області – нашу, Одеську, Миколаївську та Херсонську. Допомога переселенцям полягає в захисті їхніх прав – представництво у судах, консультації, правопросвітництво. Також «10 квітня» організовує тренінги для працівників органів соцзахисту, безоплатної правової допомоги тощо.
Володимир пояснює, що він із колегами займається не лише юридичною допомогою, а й питаннями охорони здоров’я, освіти, домашнього чи іншого насильства.
– Різнопланова робота: іноді доводиться бути і психологом, і людиною, яка вирішує побутові проблеми. Ми намагаємося не перенаправляти їх деінде, а власними силами допомогти, – каже юрист.
За словами пана Володимира, в області офіційно зареєстровано приблизно 6,5 тис. ВПО. Зауважує, що не всі вони живуть тут: багато хто оформив статус переміщеної особи, аби приїздити сюди для отримання пенсії. Заради неї вони кожні 60 днів мусять перетинати лінію розмежування.
Кількість переселенців 2015-16 років (близько 12 тис.) і сьогодні свідчить, що їх в області зменшилося удвічі точно, – коментує Володимир Кудря наведені вище дані про переїзд ВПО на окуповану територію Донбасу. – Не скажу, що всі вони поїхали на непідконтрольну територію. Частина перебралася в інші регіони країни з різних причин. Є велика недовіра і зневіра. Зокрема, до тих рішень, що приймаються щодо ВПО. Велику роль відіграє і ставлення держави до них. Проблем у них насправді дуже багато. Під час війни, особливо на її початку, всі сили були кинуті на оборону. А про біженців у багатьох випадках забули. Не відчувають люди підтримки держави, яка б мала бути.
Зважаючи на стереотипи, що нав’язувалися щодо Донбасу, можна по-різному ставитися до них, та все ж це громадяни України. Я особисто знаю дуже багатьох із них, які справжні патріоти, які хочуть зробити внесок у її розвиток, але стикаються із такими банальними проблемами. Вони зневіряються. Чимало повернулися на окуповану територію, кажучи: «Ми бачимо, що Україні ми не потрібні»…
– Чому так складається?
Стосовно них насправді прийнято чимало нормативно-правових актів, що носять відверто дискримінаційний характер. А саме – обмежують права громадян за ознакою «внутрішнє переміщення». Візьмімо норму закону «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» про те, що вони не мають права більше ніж 60 днів перебувати на окупованих територіях. Але ж Україна визнає їх своїми територіями! Тож це обмеження свободи пересування, яка є, перш за все, конституційним правом. І до сьогодні незрозумілі мотиви такого рішення. Мінсоцполітики пояснює це тим, щоб контролювати виплату пенсій і соцдопомог, щоб хтось за іншого не отримував.
Як на мене, це абсурд. Кожен має право надати довіреність на одержання пенсії, що передбачено законом, має право не отримувати її по півроку чи рік із свого рахунку, маючи інші доходи. Натомість цих людей змушують проходити ідентифікацію в «Ощадбанку», обов’язково вони мають знімати кошти з рахунку, щоб було видно рух коштів, щоб, умовно кажучи, було видно, що вони живі. І це абсолютно неправильно.
Володимир зауважує, що держава пішла ще далі в обмеженні прав ВПО. Мова про безпідставне припинення виплати пенсії. Пік цього «явища» припав на 2017 рік, проте й досі такі випадки непоодинокі.
Основна причина полягає ось у чому, – пояснює юрист. – Є така інформаційна система «Аркан». При перетині людиною лінії зіткнення до неї вносять інформацію про виїзд/в’їзд. Проте інформація в ній часто неактуальна й некоректна. Тому коли Мінсоцполітики бере списки із неправильними даними із «Аркану» і надає їх територіальному органу Пенсійного фонду, останній незаконно припиняє виплату до з’ясування обставин. Але ж фонд не уповноважений їх з’ясовувати, це повинні робити комісії при виконкомах міських рад чи райдержадміністраціях, і основний тягар зі з’ясування обставин покладається на органи соцзахисту.
Поки комісія розгляне подання Пенсійного, поки розбереться в обставинах, минає місяць-два. Відповідно людина в цей час не має грошей. І це при тому, що вона не один десяток разів бувала у відділі соцзахисту, її всі там давно знають, цілком очевидно, що вона перебувала тут, на підконтрольній території – все треба оформити документально. Більш того, навіть коли комісія приймає рішення поновити виплату пенсії з моменту припинення, це не вирішує проблеми переселенця-пенсіонера. Кабмін видав абсолютну незаконну постанову, якою визначив, що соціальні виплати (до речі, до них він незаконно відніс і пенсію), невиплачені за минулий час, обліковуються в органі, який їх видає, і виплачуються на умовах окремого порядку Кабміну. Документ прийняли 25 квітня торік, проте до сьогодні цей порядок не затверджено. Відповідно є борги за три, шість місяці, є і за три роки – в тих, хто перебрався на неокуповану територію останні два-три роки.
Володимир зазначає, що єдиних вихід для таких людей – звернення до суду. Торік Верховний Суд у зразковій справі (справа, яка аналогічна із багатьма по всій країні) підтвердив, що припинення виплат пенсій на підставі постанов уряду є незаконним. Тож зараз адміністративні суди приймають рішення на користь таких ВПО.
Кілька днів тому завдяки нашій допомозі переселенцю виплатили борг за три роки, – наводить приклад співрозмовник. – Торік ми подали 20 позовів щодо невиплат пенсій ВПО, всі виграли, всі пенсіонери свої гроші отримали. Від початку цього року маємо дев’ять позовів щодо проблем із цими виплатами.
Не лише із заборгованості. Наприклад, щодо відмови призначати пенсію через нібито проблеми із записами у трудовій книжці. Вимагають довідки про підтвердження стажу, їх, відповідно беруть в ОРДЛО. Але… Наголошую, що довідки посвідчуються печатками не самопроголошених органів влади, а підприємств, на яких люди працювали. І ототожнювати їх із органами так званих республік із підприємствами, що досі зареєстровані в українському держреєстрі, не можна. Але пенсійний фонд у своїх відмовах посилається на те, що довідки видані невизнаною владою. Це неправильно і юридично неграмотно. До того ж пенсія призначається лише на підставі трудової книжки, а довідки необхідні лише в окремих випадках.
Дискримінацію вбачає пан Володимир і в тому, що щомісячна адресна допомога ВПО на покриття витрат на проживання та відшкодування комунальних послуг безпідставно не отримують безробітні.
– З якими ще типовими викликами стикаються ВПО?
Пенсії – найболючіша проблема. Але, на мою думку, основна – це житло. Держава хоч і зробила малесенькі кроки з її вирішення, прийнявши програму доступного житла, однак вона є неефективною. Бо, скажімо, насправді не всі хочуть жити в новобудові, що передбачає цей документ. Плюс – низький рівень фінансування. І, по-третє, в людей просто немає коштів на навіть ті 50 відсотків (решту бере на себе держава – Ред.). Один із виходів – купівля житла на вторинному ринку, що дає переселенцю змогу самому підшукати оптимальний варіант і за ціною, і за місцем. Є ще програма «Власний дім» фонду підтримки будівництва житла в селі. Але ж не всі хочуть оселитися там, до того ж є нюанси, що відлякують – бути зареєстрованим у селі або працювати там, що не для всіх прийнятно.
Ми покладаємо надії на об’єднані територіальні громади, що мають повноваження і фінансування, тож можуть прийняти місцеві програми забезпечення житлом. І не лише ВПО, а й місцевих жителів, які давно стоять у черзі на квартири. Ми спробували цю ідею втілити у Кропивницькому. Звернулися до міського голови з листом за підписами багатьох переселенців, в якому просили навіть не програму створити, а робочу групу для розробки такого документа. Відповідь була такою: є програма «Доступне житло», міська влада готова взяти в ній участь шляхом виділення землі і підключення інфраструктури. Все. Зверталися ми і до міськради – відповідь аналогічна. Ці програми треба для того, щоб показати інвесторам, що місцева влада готова до співфінансування будівництва чи придбання квартир на вторинному рику. Немає такої готовності – не буде цих інвестицій.
Володимир називає ще одну болісну для ВПО проблему – медичне забезпечення. Попри те, що вони пережили стрес, що загострює або спричиняє хвороби, попри тяжкий психологічний стан, пільг для них не передбачено.
Та найбільшою проблемою в цьому напрямку він називає відсутність системного підходу до вирішення негараздів у житті переселенців з боку держави.
Довідково. «10 квітня» створена в Одесі 2012 року. Названа на честь голландського гуманіста, юриста і правозахисника Гуго Гроція, який народився 10 квітня 1583 року. Він один із засновників новітньої теорії природного права та науки міжнародного права.
Ігор Крушеницький, Нова Газета.