Учора, 29 квітня, у Кропивницькому в приміщенні обласного художнього музею відбулася непересічна подія – урочисте відкриття унікального і дуже необхідного на сьогодні волонтерського фотопроекту «Якби не війна».
Мета проекту – всупереч чисельним міфам, а інколи і відвертій брехні про так зване «АТО», донести до суспільства сурову правду про жорстоку, криваву, безкомпромісну, та одночасно – справедливу, священну, фактично – Вітчизняну війну українського народу проти московського неофашизму, що розпочавшись навесні 2014 року, стала черговим етапом затяжної русько-ординської війни двох абсолютно різних ідеологій, менталітетів, цивілізацій.
Проект «Якби не війна» почав народжуватися ще у 2015 році, маючи за мету розповісти про маловідомих героїв сучасної війни. Їх обличчя, історії, мрії та плани, загибель одних та непросте життя після війни інших повинні були привернути увагу суспільства до проблем цих людей, одна з яких – адаптація до мирного життя, такого складного і неоднозначного, що багато військових надають перевагу поверненню на фронт. Адже там все простіше і зрозуміліше – ясно, де ворог, а де бойовий побратим, там немає компромісів, зокрема – із своєю совістю, там немає потреби поступатися своїми принципами в угоду так званій «толерантності», яка вже коштувала нам Криму та частини Донбасу, там можна, врешті решт, вбити ворога України, а не терпіти його поруч із собою. І в цьому усьому – великий докір нам – «тиловикам».
На кінець 2016 року проект доріс до масштабної фотовиставки, розділеної на вісім тематичних блоків.
Перший блок, що дуже символічно, був присвячений коханню і розповідав про дванадцять пар, які кохають один одного всупереч жорстоким законам війни, які зустрілись до війни, або познайомились під час неї, про бійців та волонтерів з 25-річним досвідом подружнього життя.
До 8 березня були виставлені фото світлини з дівчатами і жінками, які захищають нашу державу нарівні із чоловіками. Трохи пізніше, у тому ж 2016-му році, з’являється тематичний блок, присвячений нашим бійцям з абсолютно невійськовими професіями, які, тим не менш, пішли добровольцями захищати свою батьківщину, ставши справжніми професіоналами військової справи.
10 травня, до Дня Матері, були презентовані фото героїчних жінок-матерів поруч зі своїми не менш героїчними синами.
26 червня, до Дня молоді, вийшов блок фотографій наймолодших учасників війни. Саме останній мав за мету, окрім всього іншого, звернути увагу суспільства на проблему адаптації до мирного життя юнаків, що повертаються до мирного життя.
Особливі почуття викликає тематичний блок, який вийшов до річниці Іловайської трагедії, і світлини якого присвячені загиблим воїнам із різних регіонів України, в черговий раз нагадуючи нам усім, яку страшну ціну платить наш народ за запізніле прозріння. Соромно згадувати, але ще декілька років тому назад більшість українців цілком серйозно сприймала московітів, бурятів, якутів, монголів, адигейців, чукчів та інших диких ординців своїми братами, і навіть після нападу Московії на Грузію мало хто тоді зрозумів, що ми наступні.
А необхідність мати сильну армію європейського зразку, ядерну зброю та добре захищений кордон замість сміхотливої «братньої» лінії розмежування – коли прийшло розуміння всього цього? Тільки і залишається казати – «Краще пізно, ніж ніколи». Тож свічки, які встановлені поруч з фотографіями загиблих бійців – це не тільки символ нашої пам’яті та скорботи, а й каяття за усвідомлення ціни запізнілого прозріння.
21 вересня, на День Миру, був презентований сьомий блок проекту, присвячений іноземцям-легіонерам, які захищають нашу землю, навіть не маючи українського громадянства. Дивуєшся небайдужості та активній громадянській позиції цих людей, які пожертвували своїм комфортним європейським життям, залишивши свої родини, бізнес тощо заради сурових українських військових буднів.
Останній, восьмий блок вийшов 14 жовтня, в День Захисника України, і розповідав про фактично невідомих героїв з різних регіонів нашої держави, які цілковито заслуговують на нашу шану та повагу.
Символічно, що повномасштабний варіант проекту «Якби не війна» був презентований 3-11 грудня 2016 року в приміщенні музею «Київська Фортеця» саме на території центрального військового шпиталю. Ще місяць (до 15 січня 2017 року) виставка тривала в Національному музеї Історії України.
Спочатку організатори проекту не мали на меті робити його подорожуючим, але після великої кількості прохань та запитів з боку приватних осіб та організацій, вирішили піти на цей сміливий крок. 28 січня 2017 року виставка завітала до Дніпра, потім були Харків, Запоріжжя, Сєвєродонецьк, Маріуполь, Полтава.
І ось, нарешті, 29 квітня 2017 року проект презентовано у Кропивницькому. Від команди проекту до нашого міста завітали Олена Соколовська (Мерко), Тетяна Грубенюк та Олена Бєлячкова. Також на відкриття виставки завітали і герої цього волонтерського проекту. Тож залишається сподіватися, що цей унікальний проект, який буде діяти у нашому місті до 9 травня 2017 року, зацікавить якнайбільшу кількість небайдужих громадян та отримає відповідний резонанс на теренах Степової Еллади, змусивши замислитись над породженими війною проблемами та оцінити подвиг тих, хто не пустив війну у наші домівки.
Під час відкриття фотовиставки автори проекту презентували окремо кожен із восьми експозиційних блоків цікавим відео та інформаційний матеріалом, що зробило зустріч особливо теплою, наповнивши її неповторними емоціями. Дівчата-волонтерки розповіли багато цікавих історій про славетних українських героїв та героїнь, їх рідних та близьких, що взяли на себе функцію янголів-охоронців наших бійців, захищаючи їх своїми молитвами від ворожих куль та снарядів.
Присутні вшанували пам’ять загиблих героїв хвилиною мовчання та висловили побажання, що подібні проекти розтоплять лід байдужості переважної частини українського суспільства до подій, що відбуваються на сході нашої держави.
Олег Юрченко – завідуючий відділом туристично-краєзнавчої та інформаційної роботи Кіровоградського обласного художнього музею
