У Малій Висці хочуть закрити Клуб інтелектуальних ігор

Клуб інтелектуальних ігор, який понад двадцять років діяв у Малій Висці на базі колишнього Будинку школяра, можуть закрити.

Про це у листі до редакції “Нової газети” розповіли стурбовані батьки вихованців маловисківського Клубу інтелектуальних ігор.

«Клуб очолювали професіонали і фанати своєї справи Наталія і Геннадій Бабаєви. Це був Клуб, який завжди досягав великих результатів, завдяки цьому наша Мала Виска і Кіровоградщина стали відомі в усій Україні. Діти, члени Клубу, були постійними чемпіонами та призерами області, учасниками та переможцями чемпіонатів України з інтелектуальних ігор. Керівники Клубу прищеплювали дітям любов не лише до занять інтелектуальними іграми, а й до туризму, уміло поєднуючи одне з одним.  Часті туристичні походи по Карпатах, поїздки до історичних місць України навчали наших дітей любити свій край і Україну. Та з початком створення громади і з приходом нового керівництва в освіту громади почалися непорозуміння, які переросли в проблеми роботи інтелектуального Клубу, а потім − і взагалі створили якусь незрозумілу і тривожну обстановку в позашкільній роботі. Приміщення будинку школяра стало «яблуком розбрату». Ситуація загострилася з початком нового навчального року. Керівникам Клубу було висунуто нелогічно обґрунтовані претензії, тому Бабаєви змушені були написати заяви на звільнення. Психологічно важко це сприйняли та переживають наші діти. Не менш стурбовані і ми, їхні батьки. Де ж тепер наші діти матимуть можливість розвивати свій інтелект, який у майбутньому повинен послужити нашій Україні?

Батьки членів інтелектуального Клубу Т. Альба , О. Ткаченко,  М. Сипливий,О. Петров, В. Грищенко, В. Скачко, С. Крутофал, Р.Тищенко, Л. Сімбаба, В. Слободнюк, О. Капінус, Н. Крячко, Д. Терновий, Н. Бровко, О. Кладченко, Л. Миценко»

Дійсно, протягом багатьох років діяльність Клубу інтелектуальних ігор змушувала говорити про Малу Виску не тільки на рівні області, а й України. Центром інтелектуального руху Кіровоградщини називав Малу Виску і відомий знавець Борис Бурда, який завдяки Бабаєвим приїжджав у Малу Виску, аби провести тут турнір. Вихованці подружжя Бабаєвих не раз ставали чемпіонами області та України з ігор «Що? Де? Коли?» та «Брейн-рингу», але виходить так, що все це тепер – у минулому. За словами вже колишнього керівника Клубу Наталії Бабаєвої, написати заяви на звільнення її та її чоловіка Геннадія Олексійовича змусила ситуація, що склалася в системі міської позашкільної освіти після створення об’єднаної територіальної громади. Останньою краплею стало непорозуміння з керівником позашкільного закладу Володимиром Кузьмичем.

“Із самого початку в Клубі було два керівники: я і Геннадій Олексійович – це передбачає специфіка нашої роботи. Клуб інтелектуальних ігор об’єднував дітей з усіх міських шкіл, а також багатьох шкіл району. На початку цього навчального року нас буквально «розірвали». Мене залишили на базі створеного у громаді дитячо-юнацького центру, а Геннадія Олексійовича відправили працювати на базу Маловисківської гімназії. Проблема в тому, що функціонування гімназії не передбачає позашкільної роботи, оскільки приміщення опалюється до обіду, там немає ні актової зали, ні спортзали, жодних підходящих приміщень для гурткової роботи, та ще такої специфічної, як інтелектуальні ігри. Крім того, в суботу-неділю там неможливо проводити заняття, бо ж вихідні. Ми ж працюємо з дітьми після уроків і у вихідні – так, щоб дитина повністю абстрагувалася від шкільних занять, відчула іншу атмосферу. Наше завдання – це не тільки змагання з інтелектуальних ігор, це просвітницька діяльність. За багато років ми створили цілісну систему, яка працювала і давала результати. Адже, погодьтесь, підготувати команду-чемпіона України у 10-тисячному райцентрі значно складніше, ніж у містах з населенням у мільйон мешканців. Для цього доводиться максимально задіювати всі фактори, не останній з яких психологічний. Необхідно створити відповідну обстановку. Дитина має «відключитися» від школи. Вона повинна прийти в ІНШЕ приміщення, де створена відповідна атмосфера, де вона зустрічається з однолітками з інших шкіл, а значить, потрапляє в інше коло спілкування, нарешті, її мають оточувати інші стіни і інший інтер’єр. Між тим, це йде на користь і шкільним справам дитини… Та, як виявилось, це в громаді нікому не потрібне. Крім нас із Геннадієм, написали заяви на звільнення ще двоє керівників – гуртка сольного співу та студії «Мистецька палітра», − розповідає Наталя Василівна.

На думку Наталії Бабаєвої, міська влада планує приміщення ДЮЦу, розташоване в центрі міста, перепрофілювати і віддати іншим, не освітянським, установам. А також позбутися ініціативних і активних педагогів, які комусь неугодні.

«Зайдіть у це приміщення сьогодні, − каже Н. Бабаєва, − Ви побачите чиновників, мільйонні ремонти, але не побачите тут дітей, не відчуєте дитячого духу».

“У нашої громади взагалі якісь дивні пріоритети: замість творення – перерозподіл, який обертається, врешті, руйнацією. З моменту створення об’єднаної територіальної громади вся освіта опинилася у підвішеному стані. Нова мітла відразу почала мести на свій лад. Серед «реформ» – намагання закрити гімназію, зміна керівництва в школі мистецтв, четвертій школі, нищення хорової капели, знищення позашкілля. І за цими «реформами» ніхто не бачить людей, ніхто не каже, що робити вчителям, учням, батькам. А всі вони живі люди зі своїми потребами, планами, мріями на краще… Найсумніше те, що ніхто при цьому не думає про дітей. Чомусь міська влада виділяє кошти на придбання меблів і оргтехніки для чиновників, які сидять у приміщенні ДЮЦу, а в наших гуртківців вже багато років – примітивна база, − упевнена керівниця гуртка.

На думку ведучих гуртка, Клуб має працювати саме там, де він знаходився досі, адже розташування ДЮЦу дуже зручне для усіх дітей: поряд музична школа, парк, районний Будинок культури, майже однакова відстань до трьох міських навчальних закладів, недалеко густонаселений «спальний» мікрорайон. Та неодноразові звернення батьків вихованців Клубу до директора закладу, завідуючої відділом освіти, завершилися нічим, а голова громади взагалі відмовився їх вислухати.

Ми поспілкувалися і з директором міського ДЮЦу Володимиром Кузьмичем, у якого, звісно, дещо інший погляд на ситуацію, що склалася. За словами Володимира Павловича, масові звільнення керівників гуртків – це збіг обставин (двоє керівників гуртків – Віталій Дегнер (музика) та Людмила Бондаренко (малювання) побажали звільнитися через сімейні обставини, мотивуючи своє рішення тим, що знайшли краще оплачувану роботу. (Нам стало відомо, що ці спеціалісти взагалі залишають Україну, отака гірка доля талановитих ініціативних українців – Авт.) Інцидент із керівниками Клубу інтелектуальних ігор Володимир Кузьмич прокоментував «Новій газеті» так:

“Попри чутки, які почали ширитися містом, ніхто нікого не виганяв. Це неправда. Дійсно, Наталя Василівна розрахувалася 18 листопада за згодою сторін. Очевидно, вона не хоче працювати, хоча ситуацію можна було вирішити на її користь. З її розповідей складається враження, що тільки Бабаєви в місті турбуються про дітей. Але це не так. На базі ДЮЦу нині працює 26 гуртків (вони охоплюють 855 дітей). Приміщення не вміщає усіх дітей – багато вихованців займаються у приміщенні  ЗШ №3 і 4, Паліївці, Олександрівці (села приєднані до міської території в результаті створення громади − Авт.). Бабаєви були ознайомлені з наказом про попередній розподіл годин, їхні підписи стоять під цим документом, хоча й з приміткою «частково згоден». Геннадію Олексійовичу повідомлено, що він буде проводити заняття на базі гімназії, а Наталя Василівна – на базі ДЮЦу. До цього вони проводили заняття в одному кабінеті, який знаходиться у ДЮЦі…”

На запитання про неможливість проведення гурткової роботи в приміщенні гімназії, яке не опалюється після обіду і у вихідні дні,  Володимир Павлович відповів, що «Бабаєви подали свої графіки роботи, не узгодивши їх із керівництвом» і запропонував організовувати заняття для гімназистів на вихідних на базі ДЮЦу:

«Нехай приходять, і ми обговоримо цю можливість. Два вчителі в одному кабінет – вибачайте, так не можна. Це протизаконно».

На сьогодні на базі Маловисківської гімназії продовжує діяти Клуб інтелектуальних ігор – ним опікується  тутешній педагог  і теж активіст інтелектуального руху Світлана Кисіль, яка готує команду до участі в районному чемпіонаті. Володимир Кузьмич запевняє, що в ДЮЦі планують знайти нового керівника для Клубу інтелектуальних ігор. Вакантні також  посади керівників гуртків малювання та музики. На закид щодо того, нібито керівництво міста «поклало око» на приміщення, Володимир Павлович запевняє, що нарікання безпідставні.

«У дітей приміщення не забирали. Там, де раніше розміщувалося КРУ, нині відділ культури. Там, де був методкабінет, – відділ молоді та спорту. А там, де швейна справа (а в нас немає цього гуртка), – там методичний кабінет ДЮЦу».

Наостанок розмови керівник ДЮЦу Маловисківської громади запевнив, що особисто він не має жодних претензій до подружжя Бабаєвих, навпаки, вважає, що саме на таких, як Бабаєви, тримається ДЮЦ.

«Я не применшую їхніх заслуг, але вони бачать тільки свій напрямок. Наша мета – забрати дітей з вулиці, а не виховувати чемпіонів».

Вікторія Талашкевич – громадський діяч, журналіст, член збірної команди Кіровоградської області з інтелектуальних ігор «Проект Геркулес», чемпіон України з брейн-рингу, м. Кропивницький:

“Маловисківський клуб − це місце, з якого починався розвиток інтелектуальних здібностей молоді всієї Кіровоградської області. Завдяки наполегливості і натхненню родини Бабаєвих школярі і студенти із маленького містечка не тільки почали гідно презентувати Кіровоградщину на рівні України – за прикладом Малої Виски клуби інтелектуальних ігор виникли у Новоукраїнці, Олександрії, Світловодську, а далі і у Кропивницькому. Не займаючи дітей інтелектуальними іграми, ми полишаємо їх вулиці, і це злочин по відношенню і до дітей, і до суспільства…”

Олександр Каєнко, учитель зарубіжної літератури Новоукраїнської гімназії №7, заслужений вчитель України, капітан команди «Проект Геркулес», м. Новоукраїнка:

“Про важливість Клубу інтелектуальних ігор для розвитку дітей я можу судити по своїх вихованцях, які ходять до мене на заняття. Вони вчаться здобувати інформацію, у подальшому − краще пристосовані до життя. До того ж ніхто не відміняв ігрові форми навчання. Я категорично проти закриття Клубу інтелектуальних ігор в Малій Висці, адже про це місто знають далеко за межами області, у тому числі завдяки інтелектуальним іграм і Бабаєвим”.

 Олександр Тарасенко, багаторазовий учасник змагань з інтелектуальних ігор, член команди «Проект Геркулес», м. Київ:

“Клуб інтелектуальних ігор – це не звичайний та рядовий гурток. Це місце, де діти проводять час, розвиваючи свої інтелектуальні навички та пізнання про світ, які допомогають їм у подальшому формуванні особистості та положенні у соціумі. Також це постійні чемпіонати області та України, де діти мають можливість не сидіти тільки в своєму місті, а подорожувати з друзями. І саме команди маловисківського Клубу завжди брали участь у подібних заходах – навіть на міжнародному рівні. Особисто я сам відвідував аналогічний гурток в Кропивницькому, де одними з найголовніших суперників якраз були команди з Малої Виски. Тому закривати подібний заклад, де виховуваються юні інтелектуали, – просто зневага до досягнень членів Клубу, як випускників, так і керівників (Бабаєвих)”.

Від автора:

Так співпало, що я маю безпосереднє відношення до маловисківського Клубу інтелектуальних ігор. Колишній Будинок школяра став для мене і моїх друзів місцем, де завдяки заняттям інтелектуальними іграми та дитячим самоврядуванням ми навчилися відстоювати власну думку, логічно мислити, аналізувати інформацію, працювати в команді. Ми навчилися перемагати і програвати. Хай це пафосно звучатиме, але це була справжня школа життя. І хай пробачать мене вихованці інших гуртків – малювання, танців, співів – адреналін і пригоди, які організовували нам Бабаєви з 5-го по 11-ий клас, вплинули на нас, школярів, а тепер уже дорослих. І хоча траплялося всього, інколи болючого і незрозумілого, все-таки добре пам’ятається більше. Адже заняття в Клубі позбавили нас чи не найголовнішої біди всіх українців – комплексу меншовартості. Бо, приїжджаючи до інших міст (часто – російськомовних, а значить – «крутих»), ми пишалися, що презентуємо саме Малу Виску, бо були нарівні з командами великих міст. Ми побачили, що не гроші і зв’язки визначальні для успіху особистості, а її розум та інтелект.

У нашій розмові директор ДЮЦу сказав, що мета позашкільного закладу, який він очолює, – забрати дітей з вулиці. З цим не можна не погодитися. Але мета Бабаєвих була масштабнішою – виховувати чемпіонів. Прикро, якщо сьогоднішня Виска від цього відмовляється…”

Інна Тільнова, “Нова газета” / Фото з архіву подружжя Бабаєвих

Залишити коментар:

коментар