Розмови про закриття Смолінської урановидобувної шахти з’явилися досить давно. Ще у грудні 2021 року Смолінська селищна рада забила на сполох через інформацію, що Міненергетики готує наказ про виведення шахти в режим сухої консервації з 1 січня 2023 року. І ось вже 6 січня цього року прем’єр-міністр підписує документ під назвою «Концепція Державної цільової екологічної програми зняття з експлуатації уранового об’єкта на 2023-2027 роки».
Відповідно до неї із трьох варіантів розв’язання проблеми автори найбільш оптимальним визначають ліквідацію об’єкта. Невдовзі після оприлюднення Концепції стала відома офіційні позиція обласної влади. «Ліквідація об’єкта – це точно не наш вибір», – заявив у березні під час тематичної наради заступник голови ОВА Павло Конопко.
Перша електронна спробувала розібратися в причинах ситуації. Ми офіційно звернулися до ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», якому належать усі три уранові шахти, розташовані на території Кіровоградщини, з проханням організувати зустріч із керівництвом держпідприємства чи/або директором Смолінської шахти. Отримавши згоду та домовившись заздалегідь з очільником шахти і селищним головою про зустріч, вирушили в Смоліне. Та вже в самому селищі нас спіткала прикрість: директор не зміг зустрітися. Нам залишалося поспілкуватися із очільником громади Миколою Мазурою.
Микола Миколайович не соромиться гострих питань і оцінок. А ще дивується, чому така важлива не лише для області проблема не привернула уваги ЗМІ.
– Якщо по-простому, – розпочинає він інтерв’ю, – то здається, що комбінат не знає, що із шахтою робити. І не тільки із цією, адже на всіх трьох уранових копальнях області якісь кризові явища відбуваються. Звільнення, призов працівників до ЗСУ через відсутність «броні», господарські питання вкрай складні. Із позитиву – підвищення ціни на сировину та угода із Канадою про постачання продукції комбінату. А так – ніхто, так видається, не ставить питання, чи потрібна нам ця галузь – розвиваємо ми її чи ні. Складається враження, що ніби й не потрібна. Але атомна енергетика в нас є, тому знищення урановидобувної промисловості – не державницький підхід. Якщо СхідГЗК не може впоратися із обов’язками, то слід якісь регуляторні механізми застосовувати в управлінні галуззю. Бо якщо так буде продовжуватися далі, ми втратимо її. Ми не розуміємо, яка політика проводиться в комбінаті.
Навіть якщо шахта не буде працювати, то її об’єкти, котрі не задіяні у видобутку, становлять для громади інвестиційний інтерес. Інвестиції – майбутнє громади, завдяки ним сплачуватимуться податки замість шахти. Ці ж питання повинні турбувати гендиректора. Натомість створюються такі умови, що інвестування в ці об’єкти не можливі. Хоча маємо дуже непогані приклади: ще за часів директорства Олександра Сорокіна комбінат через Фонд держмайна продав свій занедбаний тепличний комплекс. І сьогодні можете подивитися: сучасні технології вирощування овочів, приблизно сорок осіб працевлаштувалися, відраховуються податки в селищний бюджет.
– Кажуть, запаси шахти вичерпані.
– Так, ми розуміємо, що вони вичерпні, що настане час, коли видобуток доведеться зупинити. Хоча є дані, що запасів ще чимало. Але ж потрібно по-хазяйськи розпорядитися тим майном, котре не потребує дезактивації, розбирання, заповнення пустот абощо. До прикладу – база матеріально-технічних засобів. На такий об’єкт можна легко знайти інвестора. І він уже є, він готовий збудувати там підприємство з переробки сільськогосподарської сировини. Так само й автобаза. Нехазяйське ставлення й до залізничного цеху шахти. Якщо його завтра кинуть, то післязавтра розберуть колії, що погіршить інвестиційну привабливість громади. На сьогодні ми не маємо безпосереднього діалогу (із Схід ГЗК – Ред).
Крім цього, ми спробували взяти участь у робочій групі, яка готувала концепцію закриття шахти, але нас туди не включили. Коли побачили, що представляти в ній соціальні питання нікому, довелося звертатися до тодішнього голови ОДА Сергія Кузьменка, щоб посприяв. Тоді трьох представників громади таки долучили до роботи, проте запросили на перше, ознайомче, засідання – на тому й усе. А як же шахтарі-пенсіонери, «регресники», які здоров’я поклали? Щоразу на дні шахтаря їх вшановували словами «ви є гарантами енергетичної незалежності держави». Чому ж тепер таке ставлення до гарантів? Нам же всім тут жити, селище прекрасне, інфраструктура – дитсадки, спортмайданчики, лікарня – все є.
Яскравий приклад – пожежна частина шахти. Комбінат її фінансував, але потім вирішив припинити, аби зекономити кошти. Так, економіка диктує свої умови, але ж можна було передати її на баланс громади, щоб не залишилася беззахисною половина колишнього Маловисківського району (Смолінська ТГ налічує 16 тис. населення). Не передали. Викотили техніку із приміщення депо, просто неба навіть взимку стояли пожежні автівки, і це при тому, що в морози могли легко пошкодитися їхні насоси й цистерни. І лише коли почалася велика війна, ми нахабно, силоміць, можна сказати, зайшли й забрати один автомобіль. Ми ж розуміли, чим загрожують ракетні обстріли.
Найближча допомога – Мала Виска, Новоархангельськ і Добровеличківка – за 40 кілометрів. А тут воно просто стояло. Поки ситуація не дійшла до кипіння, питання не зрушило з місця! Зараз на тій техніці працює добровільна пожежна дружина, і, до речі, вона вже повністю виправдала витрати на її утримання, бо погасила кілька таких пожеж, що наслідки були б дуже плачевними.
Така сама ситуація і з стадіоном. Трибуни вже повністю згнили, але передавати не хочуть. Ми, напевно, років із десять про ці об’єкти говоримо, і за цей час майно кращим не стає.
Більш того, якщо в СхідГЗК такі ефективні господарники, то мають знати, що це майно «сидить» у собівартості продукції комбінату.
– Що зараз відбувається на шахті?
– Собівартість її продукції залишається високою. Але руда набагато більш піддатлива для отримання урану, ніж на Новокостянтинівській і Інгульській шахтах. Також у нас залишаються невідпрацьовані запаси, і закривати добувне підприємство у такому разі законодавство забороняє. Попри те все йде до закриття, керівництво ГЗК створює такі умови, що видобуток буде неможливим. Більш того – ніхто вам не покаже документи, що свідчать про відсутність запасів чи що економічно невигідно добувати. Якщо їх немає, то запаси є і їх слід забирати, я так вважаю. А займатися цим вони не хочуть. Донедавна наша шахта 30-ма чи 40-ка відсотками персоналу виконувала план, копальня, хай і в одну зміну, але працювала. Натомість говорять, що потрібно скорочувати штат, переводити працівників на інші шахти.
– Доводилося чути, що персонал смолінського рудника можна не звільняти, не переводити, а задіяти до розробки сусіднього родовища.
– Так, Апрелівське родовище уранових руд – в межах 20 кілометрів від Смолінської шахти. Як на мене, керуючись здоровим глуздом і державницькою позицією, будувати нову копальню на ньому недоцільно. Якщо Ватутінське родовище Смолінська відпрацювала, то її закривати не потрібно, слід закрити родовище, а її ресурс підтримати, передавши їй Апрелівське для розробки. Будувати нову – це цілий комплекс необхідних технологічних і не тільки будівель, а це – великі кошти і час. А тут все є! Технічно організувати там видобуток – елементарно. Хіба складно возити гірників за 15 кілометрів, а потім повертати їх на базу у Смоліне, щоб вони помилися-переодягнулися тощо?
Закрити шахту, тим паче уранову, – дуже складний і тривалий процес. У Німеччині подібні закриті шахти й досі фінансуються державою, наші фахівці їздять переймати досвід закриття. Важливий момент – небезпечні ґрунтові води. Якщо їх не відкачувати із порожнин, підніметься їхній рівень, вони просочаться до річок і каскадом дістануться Чорного моря.
Другий момент – пустоти, їх необхідно заповнювати відповідно до технології. Це серйозна робота й величезні гроші. А їх треба десь відшукати. Загалом якщо закривати шахту, потрібно мати відповідну проєктну документацію. Станом на сьогодні проєкту закриття Смолінської шахти немає!
Копальня залишається основним платником до бюджету громади. Немає її – немає утримання соціальної інфраструктури. Садочки, школи, лікарня, комунальне господарство – все утримувалося за рахунок податків, сплачених працівниками шахти. Ми схвально ставимося до того, що наші гірники можуть працевлаштуватися на інших об’єктах ГЗК, наприклад, Новокостянтинівській шахті. Але ж податок на доходи фізосіб відраховуватиметься в бюджет Мар’янівської громади, де зареєстрована ця копальня. Тож парадокс: діти наших гірників ходять до смолінських садків, шкіл, самі лікуються в нашій лікарні, а податки, з яких ми мусимо утримувати ці заклади, залишаються в іншій громаді. Сьогодні на порушене нами питання щодо цього відповіді не існує.
– Припустимо, що, не дай Бог, шахту таки закриють. Як це позначиться на громаді?
– У кращі часи СхідГЗК нам переказував до 30 мільйонів гривень на рік тільки ПДФО. Хто нам компенсує таку суму? Є практика. Наприклад, Жовті Води (де знаходиться центральний офіс СхідГЗК – ред.) одержували пряму субвенцію із держбюджету. На мою думку, якщо ми пропрацьовуємо закриття нашої шахти, то такі питання повинні врегулювати на державному рівні. Допоки ми не знайшли потужного інвестора, поки наш бюджет із цими навантаженнями не може впоратися, держава нам мусить допомагати.
– Як оцінюєте «Концепцію Державної цільової екологічної програми зняття з експлуатації уранового об’єкта на 2023-2027 роки»?
– За все хороше проти всього поганого». Приблизно так. Жодної конкретики щодо конкретних проблем. Вона не відповідає на найгостріші питання, які я ставлю.
Ще раз наголошую – ніхто документально не довів, що поклади руди закінчуються. Якщо це правда, то проведіть розвідку, вивчіть, знайдіть докази і покажіть наглядно: брати в надрах нічого або ж – те, що є, видобувати невигідно. Доведіть, зніміть соціальну напругу. Отоді все стане зрозуміло, і почнемо працювати над закриттям. А якщо офіційних висновків немає, то виникають сумніви в правильності дій керівництва ГЗК. І ці сумніви підтверджуються, на мою думку, його бездіяльністю. Таке враження складається, що відбуваються певні «міжсобойчики», що, можливо, хтось хоче зупинити галузь у чиїхось інтересах, або ж це елементарна безгосподарність.
Ще з часу першої домовленості про зустріч з директором копальні наше видання мало офіційний коментар ГЗК. Проте очевидно, що мова документа живе спілкування, під час якого можна поставити цікаві питання, не замінить. Тому після зустрічі із паном Миколою ми намагалися таки зустрітися із директором шахти або керівництвом комбінату. Та й цього разу спроба виявилася лише спробою. Натомість у пресслужбі нам повідомили, що офіційний коментар місячної давності не втратив актуальності, мовляв, позиція керівництва ГЗК й ситуація навколо шахти не зазнали змін.
Ось його зміст:
«Смолінська шахта ДП «СхідГЗК», що розташована в смт Смоліне Маловисківського району, була введена в експлуатацію у квітні 1972 року та відпрацьовувала Ватутінське родовище уранових руд. За пів століття були практично відпрацьовані його запаси. Останнім часом собівартість уранового концентрату, виробленого із руди Смолінської шахти, майже в три рази перевищувала собівартість концентрату, виробленого із руди інших шахт комбінату. Подальша експлуатація Смолінської шахти стала нерентабельною. Вона має бути виведена з експлуатації.
Рішення щодо зняття з експлуатації Смолінської шахти передбачено «Стратегічним планом розвитку ДП «СхідГЗК» на 2023-2027 роки». Кабінетом Міністрів України 6 січня 2023 року прийнято Розпорядження №4-р «Про схвалення Концепції Державної цільової екологічної програми зняття з експлуатації уранового об’єкта на 2023-2027 роки». Розроблено техніко-економічне обґрунтування. На черзі – розробка та прийняття відповідної Державної програми.
Повномасштабна війна росії проти України також внесла свої корективи у роботу всього ДП «СхідГЗК» та Смолінської шахти зокрема. Внаслідок мобілізації на шахті практично не залишилося персоналу для ведення гірничих робіт. Наказом в.о. генерального директора ДП «СхідГЗК» виконання гірничих робіт на Смолінській шахті з лютого 2023 року призупинено. Частина персоналу виконує відповідний комплекс інженерно-технічних і санітарно-гігієнічних заходів, пов’язаних з припиненням робіт з видобування уранових руд, та забезпечує радіаційну та екологічну безпеку навколишнього природного середовища.
Адміністрація підприємства опікується подальшою долею працівників Смолінської шахти, які будуть поступово вивільнятися. Персонал, який не задіяний в процесі роботи шахти, працевлаштовуватимуть в інші підрозділи комбінату, переважно на шахти. Станом на 03.04.2023 на Інгульській шахті ДП «СхідГЗК» існує 274 вакансії, на Новокостянтинівській – 127 вакансій для працівників наземної та підземної груп. Крім того, підприємство надає вивільненому персоналу можливість перенавчання на інші професії, які є затребуваними на виробничих майданчиках комбінату».
Перша електронна газета й надалі відстежуватиме ситуацію на Смолінській шахті. А також готова зустрітися із керівництвом ГЗК, щоб записати його коментар під час очної зустрічі.